Постанова Черкаський апеляційний суд № 708/1508/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 року м. Черкаси Справа № 708/1508/19 Провадження № 22-ц/821/805/20 категорія 308010000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І. суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В. секретаря: Анкудінова О. І. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»; відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення, у складі: головуючого судді Івахненко О. Г., в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення. Позов мотивував тим, що 19 жовтня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність будинок, загальною площею 55,8 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 21 січня 2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Чигиринського районного нотаріального округу Кашицькою О. Г. та зареєстрований у державному реєстрі під номером

113. Після отримання права власності на вказану нерухомість АТ КБ «ПриватБанк» намагався отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання у ньому відповідачів, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення із зазначеного вище будинку. На виконання положення ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР позивачем було направлено відповідачам письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, однак останніми законні вимоги позивача були проігноровані та нерухомість не була передана позивачу у вільне користування, а отже у позивача не залишилось іншого вибору, крім звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Просив суд виселити громадян: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку загальною площею 55,8 кв.м., житловою площею 36,8 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації. Судові витрати покласти на відповідачів. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. Рішення суду мотивоване тим, що передбачених законом підстав для виселення відповідачів із зазначеного житлового будинку без надання їм іншого постійного житла не вбачається, оскільки в іпотеку передано житловий будинок, який був придбаний не за рахунок отриманих від позивача кредитних коштів, при цьому позивач як при зверненні до суду, так і під час розгляду справи в суді не зазначив інше житло, яке має бути надано відповідачам одночасно з виселенням їх з будинку. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 11 березня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу в якій, вважаючи рішення незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, просив рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що Банк є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_1 втратив право власності на будинок, то і втратив право користування ним, тому правова вимога нового власника про виселення користувача будинком з його предмета власності є законною та обґрунтованою в силу ст. 346 ЦК України. Оскільки ОСОБА_1 не є власником будинку, тому його виселення можливе без надання іншого постійного житла. Зазначає, що право члена сім`ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Оскільки ОСОБА_1 втратив право власності на будинок, то і ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як члени сім`ї, втратили право користування будинком та підлягають виселенню. Право власності позивача на вказаний будинок не оскаржене, тому у суду першої інстанції не було правових підстав відмовляти позивачу у захисті його порушених прав, зокрема, щодо виселення відповідачів. Вважає, що саме суд повинен зазначати у рішенні інше постійне жиле приміщення, яке має бути надане відповідачам, а не позивач, такі повноваження є делегованими виконавчому комітету державою. 17 квітня 2020 року від представника відповідачів по справі - адвоката Куріловича С. О. надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк». Зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, не аргументованою, безпідставною, вимоги, викладені в ній, не відповідають чинному законодавству, а докази на які посилається скаржник не можуть братися апеляційним судом до уваги. Вказує на те, що скаржником не зазначено, які саме норми процесуального права порушені судом і яким саме чином. Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачами доведено, що іншого житла вони не мають, а право власності на будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05 травня 2006 року. Крім того, кредит брався ОСОБА_1 на споживчі цілі, а не на купівлю житлового будинку за рахунок коштів вказаного кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього самого житлового будинку. Тому виселення відповідачів із вказаного житлового приміщення можливе лише за умови надання їм іншого жилого приміщення, яке має бути зазначене у рішенні суду. Вважає, що твердження скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано вимоги ч. 2 ст. 109 ЖК України є надуманим, що спростовується текстом оскаржуваного рішення. Просив суд відмовити АТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2020 року залишити без змін. Розглядати справу за відсутності у судовому засіданні відповідачів по справі, взявши до уваги, що вони повністю заперечують щодо задоволення апеляційної скарги. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року відкрито провадження у даній справі. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року справу призначено до розгляду на 06 травня 2020 року на 11:30, в подальшому розгляд справи відкладено на 27 травня 2020 року на 15:00. Фактичні обставини справи, встановлені судом Відповідно до Статуту АТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «ПриватБанк», яке було правонаступником всіх прав та зобов`язань ЗАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 16-17). 21 січня 2008 року між ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, з однієї сторони та ЗАТ КБ «ПриватБанк», як іпотекодержателем, з іншої сторони був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Чигиринського районного нотаріального округу Кашицькою О.Г. та зареєстрований у державному реєстрі під номером

113. Строк виконання основного зобов`язання 21 січня 2018 року, розмір основного зобов`язання 112500 грн (а.с. 49- 50). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 жовтня 2016 року № 71267025, власником будинку АДРЕСА_1 . є ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки від 21 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Чигиринського районного нотаріального округу Кашицькою О.Г. та зареєстрованого у державному реєстрі під номером 113 (а.с. 7-8). Відповідно до відповіді Чигиринської міської ради на запит Банку від 27 липня 2017 року № 587-02-17/2 та Довідки Виконавчого комітету Чигиринської міської ради від 18 лютого 2020 року №152-02-33/5, згідно картотеки виконавчого комітету Чигиринської міської ради, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 11, 88). 05 лютого 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» була надіслана відповідачам вимога протягом тридцяти днів з моменту її отримання добровільно звільнити приміщення за адресою: АДРЕСА_1 із одночасним зняттям з реєстраційного обліку. Дана претензія направлена згідно з реєстром згрупованих поштових відправлень 15 лютого 2019 року та чеком від 15 лютого 2019 року (а.с. 9-10). Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 січня 2020 року №196618862, власником будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 був на підставі договору купівлі-продажу від 05 травня 2006 року, 1199, приватний нотаріус Чигиринського районного нотаріального округу Кошицька О. Г. (а.с. 46-47). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (пошук за частковим співпадінням) від 17 січня 2020 року № 196616643, власником будинку АДРЕСА_1 з 15 травня 2006 року був ОСОБА_1 , вказане нерухоме майно перебувало в іпотеці на підставі договору ВКС № 712893-896, реєстр № 113, виданий 21 січня 2008 року, іпотекодержатель ЗАТ КБ «ПриватБанк». ОСОБА_1 (1/3) та ОСОБА_5 (2/3) є власниками квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, 4894, 23 вересня 2008 року (а.с. 43-45). З довідки № 538 про склад сім`ї наймачів ізольованої квартири АДРЕСА_2 (яка міститься в архівній справі КП ЧООБТІ»), у вказаній квартирі мешкають і мають право на житло ОСОБА_5 (к /н 1952 року народження), ОСОБА_6 (син 1980 року народження), ОСОБА_1 (син 1983 року народження) (а.с. 58). Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 02 березня 1999 року, власниками квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 та члени її сім`ї, ОСОБА_6 , ОСОБА_1 (а.с. 59).

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Згідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України). Сторони, у відповідності до вимог п. п. 1), 2) ч. 7 ст. 128 ЦПК України є належним чином повідомленими про дату та місце розгляду справи. Крім того, у відповідності до ч. 11 та ч. 12 ст. 128 ЦПК України сторони було повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачів - адвоката Куріловича С. О., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваними судом у передбачених цим Кодексом випадках. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Водночас, відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Звертаючись в суд з позовом АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що відповідачі порушують його права визначені ст. ст. 319, 321 ЦК України, оскільки Банк є новим власником будинку АДРЕСА_1 та, вважаючи, що виконав вимоги ст. 109 Житлового кодексу УРСР, просив у відповідності ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» виселити відповідачів із належного Банку будинку. Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Частина 3 ст. 109 ЖК УРСР визначає, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. За змістом вказаних норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, а за інших обставин та є підставою для відмови у задоволенні позову про виселення. Отже, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14- 317цс18), а також викладена в постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 715/1764/17 (провадження № 61-11335св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 666/2571/15-ц (провадження № 61-5626св19). З матеріалів справи вбачається, що спірний будинок належав ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05 травня 2006 року, на підставі договору ВКС № 712893-896 від 21 січня 2008 року вказаний будинок був переданий в іпотеку ЗАТ КБ «ПриватБанк», а з 19 жовтня 2016 року власником будинку став ПАТ КБ «ПриватБанк». Тобто, будинок АДРЕСА_1 був придбаний ОСОБА_1 у 2006 році не за кредитні кошти, проте був переданий в іпотеку Банку в забезпечення виконання взятих зобов`язань за кредитним договором у 2008 році. У зв`язку із невиконанням взятих на себе ОСОБА_1 зобов`язань, власником спірного будинку став Банк. При цьому, вимоги Банку про добровільне виселення відповідачі не виконали. Вказані обставини сторонами по справі не заперечувалось, крім того, вони були підтверджені представником відповідачів у судовому засіданні. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що Банк ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час перегляду справи в апеляційному порядку не довів того, що будинок АДРЕСА_1 придбаний за кошти отримані на підставі кредиту, що забезпечений іпотекою. Отже, суд першої інстанції встановивши, що іпотечне майно - житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 придбаний не за кредитні кошти, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів із спірного житлового будинку, оскільки виселення відповідачів із іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла неможливе без надання їм іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане особам одночасно з їхнім виселенням. Дійсно, внаслідок відмови в задоволенні позову про виселення, Банк, як неволодіючий власник, несе певні обмеження. Разом з тим, Банку, в процесі набуття права власності на вказаний будинок, було відомо про те, що, зокрема, ОСОБА_1 зареєстрований і проживає у житловому приміщенні (а.с. 8), тобто було відомо про виявлені ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості. Однак, зареєструвавши право власності на будинок 24 жовтня 2016 року, вимогу про виселення направив лише у лютому 2019 року, а до суду з цим позовом звернувся у грудні 2019 року (а. с. 2, 9-10). Доводи апеляційної скарги Банку про те, що за ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду, а надання жилих приміщень віднесено до компетенції виконавчого комітету міської ради, є неспроможними, оскільки вимога про виселення відповідачів заявлена позивачем, відповідно він і повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб з іпотечного майна, що не є тотожним з покладенню на позивача обов`язку щодо забезпечення відповідачів житлом. Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, були предметом розгляду суду, яким дана належна оцінка. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права по суті спору, та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 29 травня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук О. В. Карпенко