Постанова КЦС ВС № 361/8376/13-ц

Постанова Іменем України 23 листопада 2021 року м. Київ справа № 361/8376/13-ц провадження № 61-1036св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Альфа Банк», відповідач - ОСОБА_1 , особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі - ПАТ «Альфа Банк») звернулося до суду з позовомдо ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що01 червня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2615/0607/71-003 з подальшим внесенням змін та доповнень, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 105 000,00 доларів США зі сплатою 9,5 % річних за користування кредитом, на строк до 01 червня 2027 року. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 01 червня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 2615/0607/71-003-Z-3, за умовами якого остання передала в іпотеку банку належне їй майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 115,10 кв. м, з відповідними будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,1292 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») укладено договір купівлі-продажу прав вимог за кредитними договорами. У свою чергу 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором. Згідно вказаних правочинів від 25 травня 2012 року та від 15 червня 2012 року право вимоги за кредитним договором від 01 червня 2007 року № 2615/0607/71-003 перейшло до позивача ПАТ «Альфа Банк». Позивач зазначав, що відповідач порушує умови кредитного договору, оскільки не сплачує проценти за користування кредитними коштами, не повертає чергові суми отриманого кредиту відповідно до встановленого графіку. У зв`язку з цим станом на 01 липня 2013 року загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 01 червня 2007 року становить 83 885,20 доларів США, що еквівалентно 670 494,41 грн, з яких: 79 853,55 доларів США, що еквівалентно 638 269,43 грн - заборгованість за кредитом; 3 833,76 доларів США, що еквівалентно 30 643,24 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 197,89 доларів США, що еквівалентно 1 581,74 грн - пеня за користування кредитом. Таким чином, ПАТ «Альфа Банк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок, загальною площею 115,10 кв. м, з відповідними надвірними будівлями та спорудами і земельну ділянку площею 0,1292 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» в рахунок погашення заборгованості в сумі 670 494,41 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Короткий зміст судових рішень Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області 13 листопада 2013 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості в сумі 670 494,41 грн по кредитному договору від 01 червня 2007 року № 2615/0607/71-003, звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок загальною площею 115,10 кв. м, з відповідними надвірними будівлями та спорудами і земельну ділянку загальною площею 0,1292 га, кадастровий номер: 3221281201:01:040:0009, призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк». Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що станом на 01 липня 2013 року ОСОБА_1 прострочено виконання зобов`язань щодо повернення за кредитним договором коштів та нарахованих процентів, у зв`язку з чим заборгованість становить 83 885,20 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 670 494,41 грн. Згідно іпотечної вимоги від 16 листопада 2012 року № 83631-102 б/б ОСОБА_1 була повідомлена про існування заборгованості по кредитному договору, про строк сплати заборгованості по кредитному договору та заходи щодо звернення стягнення на майно вразі невиконання іпотечної вимоги. Тому, суд у рахунок погашення заборгованості в сумі 670 494,41 грн звернув стягнення на предмет застави - житловий будинок. З рішенням суду першої інстанції не погодилася ОСОБА_2 , особа яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, та у вересні 2020 року оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважала, що це рішення впливає на її права. Так, апелянт зазначала, що оскаржуване судове рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки є підставою для виселення всіх мешканців будинку, а вона зареєстрована і постійно проживає в іпотечному будинку. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2013 року у справі за позовом ПАТ «Альфа Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 не є стороною ні кредитного договору від 01 червня 2007 року № 2615/0607/71-003, ні укладеного на забезпечення його виконання іпотечного договору від 01 червня 2007 року № 2615/0607/71-003-Z-3. Позивач ПАТ «Альфа Банк» не заявляв позовних вимог про виселення всіх мешканців із житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки, та вказані вимоги не були предметом судового розгляду і рішення суду по них не ухвалювалось. Аргументи учасників справи Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасуватиухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що звернення стягнення за рішенням суду на житловий будинок, який є предметом іпотеки надає банку право пред`явити всім мешканцям, в тому числі, і заявнику, вимогу про звільнення вказаного будинку, а якщо вони добровільно не звільняють цей будинок протягом одного місяця з дня отримання вимоги, подати позов про їх примусове виселення, отримати відповідне рішення і пред`явити його до виконання. Отже, у разі залишення оскаржуваної ухвали апеляційного суду без змін ОСОБА_2 ризикує втратити її єдине житло та залишитися на вулиці. Вказує, що справа має для неї виняткове значення. Зазначає, що апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 зареєстрована і постійно проживає в іпотечному будинку, дійшов передчасного висновку про те, що апеляційна скарга подана особою, яка не наділена правом апеляційного оскарження судового рішення. Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції. Указана справа надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Установлено, що01 червня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2615/0607/71-003 (з подальшими змінами та доповненнями), за умовами якого банк надав позичальникові кредит в сумі 105 000,00 доларів США зі сплатою 9,5% річних за користування кредитом, на строк до 01 червня 2027 року. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 01 червня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 2615/0607/71-003-Z-3, за умовами якого остання передала банку в іпотеку належне їй майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 115,10 кв. м, з відповідними будівлями та спорудами і земельну ділянку площею 0,1292 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ«Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимог за кредитним договором. У свою чергу 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором. Згідно вказаних правочинів від 25 травня 2012 року та від 15 червня 2012 року право вимоги за кредитним договором № 2615/0607/71-003 від 01 червня 2007 року перейшло до позивача ПАТ «Альфа Банк». Установлено, що ОСОБА_2 не є стороною ні кредитного договору № 2615/0607/71-003 від 01 червня 2007 року, ні укладеного на забезпечення його виконання іпотечного договору № 2615/0607/71-003-Z-3 від 01 червня 2007 року. У вересні 2013 року ПАТ «Альфа Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області 13 листопада 2013 року позов банку задоволено. В рахунок погашення заборгованості в сумі 670 494,41 грн за кредитним договором від 01 червня 2007 року № 2615/0607/71-003, звернуто стягнення на предмет іпотеки. У вересні 2020 року з указаним рішенням суду першої інстанції не погодилася ОСОБА_2 , та оскаржила його в апеляційному порядку. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилалася на те, що оскаржуване рішення суду є підставою для виселення всіх мешканців, які зобов`язані на вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Вказувала, що вона зареєстрована та постійно проживає у зазначеному будинку, а тому вважала, що оскаржуване рішення суду впливає на її права та обов`язки, оскільки є підставою для її виселення.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частиною першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частинами першої, третьої статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини третьої статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси. Згідно з частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20) та від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21). З огляду на викладене, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках. Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду. Встановивши в межах відкритого апеляційного провадження, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження на підставі статті 362 ЦПК України. Посилання ОСОБА_2 на те, у разі залишення оскаржуваної ухвали апеляційного суду без змін вона ризикує втратити її єдине житло та залишитися на вулиці, не заслуговують на увагу. Предметом спору в цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки. З матеріалів справи вбачається, що позивач ПАТ «Альфа Банк» не заявляв позовних вимог про виселення всіх мешканців із житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки, вказані вимоги не були предметом судового розгляду та рішення суду по них не ухвалювалось. Крім того, апеляційний суд врахував, що у пункті 9.1 іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець зобов`язаний не відчужувати предмет іпотеки, будь-яку його частину, не передавити його в найм, оренду, найом, користування на будь-яких інших підставах інших особам без попередньої письмової згоди іпотекодержателя. З доданої до апеляційної скарги копії паспорта, виданого на ім`я ОСОБА_2 , апеляційний суд встановив, що 14 листопада 2007 року, тобто, після укладення іпотечного договору, ОСОБА_2 зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки. Однак, матеріали справи не містять доказів того, що іпотекодержатель за вказаним вище іпотечним договором надавав іпотекодавцю ОСОБА_1 попередню письмову згоду для реєстрації місця проживання ОСОБА_2 у цьому будинку. Таким чином, ОСОБА_2 не надала суду доказів того, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. За наведених обставин оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає нормам процесуального закону, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків цього суду. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). На думку судової колегії ухвала апеляційного суду, що переглядається, є достатньо мотивованою. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно із частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення,а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук