Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/672/18

ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року № № 9901/672/18(провадження № 11-314заі19) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія, ВККС) про визнання протиправним рішення Короткий виклад історії справи У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та нечинним і скасувати рішення Комісії від 11 квітня 2018 року № 268/ко-18 у частині визначення, що суддя Скадовського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 609,75 бала, та визнання його таким, що не відповідає займаній посаді. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що вичерпний перелік підстав для звільнення судді визначений у статті 126 Конституції України, яка не містить такої підстави для звільнення судді з посади, як невідповідність займаній посаді внаслідок непроходження кваліфікаційного оцінювання. На переконання позивача, його оцінювання Комісією за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності є непрозорим, а рішення щодо визначення отриманої суддею кількості балів за кожним із цих критеріїв не містить обґрунтованих мотивів виставлення бала, нижчого за максимально можливий. ОСОБА_1 також посилається на наявність фактів, які свідчать про упередженість членів Комісії під час розгляду питання про його відповідність займаній посаді та прийняття оскаржуваного рішення. Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції Указом Президента України від 24 квітня 2012 року № 286/2012 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 . призначено на посаду судді Скадовського районного суду Херсонської області строком на п`ять років. Комісія рішенням від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначила кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Скадовського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 . Відповідно до рішення Комісії від 29 січня 2018 року № 7/зп-18 проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, призначеного згідно з рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17, для суддів місцевих судів (додаток 7 до вказаного рішення) призначено на 26 лютого 2018 року. У вказаному рішенні Комісія визначила, зокрема, таку черговість стадій складення іспиту: перша стадія - анонімне письмове тестування; друга стадія - виконання практичного завдання (пункт 2 рішення). У пункті 3 рішення від 29 січня 2018 року № 7/зп-18 Комісія встановила, що мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання. Рішенням від 16 березня 2018 року № 54/зп-18 Комісія затвердила результати складення суддями 26 лютого 2018 року анонімного письмового тестування і виконання практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Зокрема, згідно з додатком 3 до цього рішення позивач за результатами складення анонімного письмового тестування отримав 83,25 бала (з максимально можливих 90), за виконання практичного завдання - 87,5 бала (з максимально можливих 120). ОСОБА_1 пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. 11 квітня 2018 року Комісія провела з позивачем співбесіду, під час якої обговорила питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє. За наслідками визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді за підсумками іспиту суддів місцевих та апеляційних судів та вирішення питання щодо допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Комісія прийняла рішення, яким суддю Скадовського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 допустила до другого етапу кваліфікаційного оцінювання (додаток 4 до рішення Комісії від 16 березня 2018 року № 54/зп-18). 11 квітня 2018 року за результатами кваліфікаційного оцінювання Комісія прийняла рішення № 268/ко-18 про невідповідність судді Скадовського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 займаній посаді. У цьому рішенні Комісія, навівши положення пункту 16 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), статей 83, 85 зазначеного Закону, а також пунктів 1, 2, 5 глави 6 розділу II, пункту 11 розділу V Положення № 143/зп-16, зазначила таке. ОСОБА_1 склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 83,25 бала. За результатами виконаного практичного завдання ОСОБА_1 набрав 87,5 бала. На етапі складення іспиту суддя загалом набрав 170,75 бала. ОСОБА_1 пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. З урахуванням викладеного, заслухавши доповідача, дослідивши досьє судді, надані суддею пояснення, Комісія дійшла таких висновків: - за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя набрав 399,75 бала. При цьому за критерієм професійної компетентності ОСОБА_1 оцінено Комісією на підставі результатів іспиту, дослідження інформації, яка міститься у досьє, та співбесіди за показниками, визначеними пунктами 1-5 глави 2 розділу II Положення. За критерієм особистої та соціальної компетентності ОСОБА_1 оцінено Комісією на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у досьє, та співбесіди з урахуванням показників, визначених пунктами 6-7 глави 2 розділу II Положення; - за критерієм професійної етики, оціненим за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу II Положення, суддя набрав 105 балів. За цим критерієм ОСОБА_1 оцінено на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у досьє, та співбесіди; - за критерієм доброчесності, оціненим за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу II Положення, суддя набрав 105 балів. За цим критерієм ОСОБА_1 оцінено на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у досьє, та співбесіди; - за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Скадовського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 набрав 609,75 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв. Таким чином, Комісія дійшла висновку, що суддя Скадовського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді та рекомендувала Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) розглянути питання про його звільнення з посади судді. Вважаючи рішення Комісії від 11 квітня 2018 року протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 лютого 2019 року відмовив у задоволенні позову. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції керувався тим, що: оцінка критеріїв компетентності, професійності та доброчесності, яка має на меті визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, покладена на членів Комісії і ґрунтується на засадах рівноправності та співпричетності у прийнятті рішення; відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, дотримався вимог щодо діяльності суб`єктів владних повноважень, використавши власні дискреційні повноваження з метою, з якою вони встановлені законодавством; склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, був повноважним для його проведення; рішення підписано усім складом членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання; рішення містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла відповідного висновку. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подавапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків цього суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вимагає скасування рішення та ухвалення нового - про задоволення позову. ОСОБА_1 наголошував на тому, що Комісія в Положенні про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженому рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення № 143/зп-16), визначила показники (складові) окремих критеріїв, які підлягали оцінці. Однак як в оскаржуваному рішенні Комісії, так і в рішенні суду першої інстанції не наведено мотивованих висновків про те, чому критерії компетентності, професійної етики та доброчесності були оцінені членами Комісії саме в такій кількості балів, які відображені у рішенні, та що стало підставою (причиною) для зниження балів позивачу. Вказані рішення не містять посилань на конкретні показники, за якими суддю ОСОБА_1 визнано недостатньо компетентним, недостатньо етичним та недостатньо доброчесним, як і жодних фактів, які б свідчили про наявність таких обставин, та жодних доказів на їх підтвердження. Крім того, скаржник посилався на те, що суд першої інстанції не з`ясував, у якому статусі він проходив процедуру оцінювання, адже ОСОБА_1 брав участь у процедурі оцінювання у статусі судді із застосуванням до нього відповідних гарантій незалежності суддів, він не є кандидатом на посаду судді, не брав участь у конкурсних процедурах на зайняття вакантних посад суддів тощо. Тому суд, обґрунтовуючи правомірність рішення Комісії, безпідставно послався на постанови Великої Палати Верховного Суду (від 27 березня, 25 квітня, 12, 26 червня, 18 вересня 2018 року у справах № П/800/409/17, 800/328/17, 800/248/17, 800/264/17, 800/354/17 відповідно), оскільки всі ці рішення стосувалися оскарження рішень Комісії, ухвалених у межах конкурсних процедур на зайняття вакантних посад до касаційних судів у складі Верховного Суду. ОСОБА_1 також посилався на те, що Комісією у контексті перевірки його доброчесності та етики з`ясовувалися обставини, які мали місце до призначення позивача на посаду судді і були перевірені як Комісією, так і Вищою радою юстиції при ухваленні рішень про можливість призначення ОСОБА_1 на посаду судді. Окрім іншого, скаржник вказував на те, що справа розглянута неповноважним складом суду, адже на порушення вимог статей 31, 35 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) після визначення 22 листопада 2018 року нового складу колегії суддів, внаслідок якого відбулася заміна судді Бучик А. Ю. на суддю Коваленко Н. В., головуючий суддя в судовому засіданні 23 листопада 2018 року та в судовому засіданні 14 лютого 2019 року оголошував, що справа слухається незмінним складом суду, право відводу судді Коваленко Н. В. позивачу не роз`яснювалося, а розгляд справи з початку розпочатий не був. У відзиві на апеляційну скаргу Комісія заперечувала проти її вимог та зі свого боку доводила, що скарга ОСОБА_1 не містить обґрунтувань щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права і незаконності рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2019 року. Вважала, що рішення суду першої інстанції ухвалене з урахуванням практики Великої Палати Верховного Суду щодо цієї категорії справ. Велика Палата Верховного Суду постановою від 20 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2019 року скасувала, провадження у справі закрила. Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду проаналізувала положення статей 83, 88 Закону № 1402-VIII, статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», Положення № 143/зп-16 та Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затверджений рішенням Комісії від 4 листопада 2016 року № 144/зп-16, та констатувала, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку. На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС. Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження. Зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП і ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватись щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП. Підстави і мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом позову у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 11 квітня 2018 року № 268/ко-18, яким, зокрема визнано, що суддя Скадовського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді, а також рекомендовано ВРП розглянути питання про звільнення позивача з посади судді зазначеного суду. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до частини третьої статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Крім того, вважаємо за необхідне наголосити, що вимога щодо доступності правосуддя в частині реалізації права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів закріплена у міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (стаття 6) (далі - Конвенція), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН від 29 листопада 1985 року (пункт 4). Відповідно до пункту 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року, якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді. Відповідно до пункту 81 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі/ Бюро з демократичних інститутів та прав людини щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо, якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Конвенції; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 21-26 рішення від 22 липня 2014 року у справі «Корня проти Республіки Молдова» (заява № 22735/07) констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Цей суд зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає підсудній особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції», заява № 11801/04, пункт 44). Як убачається з матеріалів справи, спірне рішення Комісії від 11 квітня 2018 року № 268/ко-18, ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , породжує правові наслідки та обов`язки для позивача, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою до внесення ВККС рекомендації до ВРП про звільнення позивача. Отже, на наше переконання, є таким, що порушує права ОСОБА_1 . Велика Палата Верховного Суду закрила провадження у справі, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 238 КАС, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Не погоджуючись із таким висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, вважаємо за необхідне зазначити таке. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії визначені у статті 266 КАС. Підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIIIкваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС. За частинами другою, четвертою статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Згідно з положеннями частин другої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIIIсуддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС. Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС. При цьому необхідно зазначити, що рекомендаційний характер має лише останній абзац оскаржуваного рішення, а всі інші за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 , у зв`язку із чим таке рішення може бути оскаржено до суду. Ураховуючи наведене, вважаємо висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення Комісії від 11 квітня 2018 року № 268/ко-18 не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки має рекомендаційних характер, є помилковим. На нашу думку, розглядаючи адміністративну справу, необхідно перевіряти обґрунтованість та мотиви визнання ОСОБА_3 таким, що не відповідає займаній посаді судді, які зазначені у рішенні ВККС від 11 квітня 2018 року № 268/ко-18, а також доводи щодо протиправності дій та бездіяльності Комісії під час проведення кваліфікаційного оцінювання позивача. Повна перевірка рішення, яке оскаржується, на предмет дотримання принципів, наведених у частини другої статті 2 КАС, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства -ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому перевірка лише формальної наявності в тексті рішення ВККС мотивів, з яких остання дійшла відповідних висновків, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, не узгоджується з метою адміністративного судочинства. Обмеження судового контролю суперечить самій природі Верховного Суду, визначеного Конституцією України найвищим судом у системі судоустрою України, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист. Таким чином, при вирішенні спорів щодо рішення, дій та бездіяльності ВККС суд повинен перевірити, чи не порушує таке рішення права та свободи людини в цілому, і не обмежуватись аналізом переліку підстав, які визначені у частині третій статті 88 Закону № 1402-VIII. Крім того, слід зазначити, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду як судом першої інстанції, а також Великою Палатою Верховного Суду неодноразово розглядалися справи з аналогічними позовними вимогами, стосовно яких приймалися судові рішення по суті (справи № 9901/729/18, 9901/828/18, 9901/598/18, 9901/558/18). Саме Велика Палата Верховного Суду спрямувала практику розгляду справ з подібними позовними вимогами (справа № 9901/646/18 (П/9901/646/18) (провадження № 11-1146заі18)). Таким чином, Велика Палата Верховного Суду фактично змінила власну правову позицію (правовий висновок щодо оскарження рішень ВККС), однак, на наше переконання, не повинна була змінювати практику розгляду справ такої категорії. На нашу думку, мотиви, з огляду на які виникають підстави для такого відступу/зміни практики, можна окреслити так: можуть бути наслідки зіставлення характеру (змісту) спірних правовідносин та казусів (правових ситуацій), на підставі яких було сформульовано правовий висновок; час виникнення зазначених правовідносин, умови їх дії та існування; відсутність/наявність між ними істотного часового розриву; стабільність/змінність нормативного регулювання відносин, щодо яких виник спір, і відносин, що були підставою для формулювання правового висновку; відсутність/настання ґрунтовних змін у суспільному й економічному житті країни, за буття яких сформульований правовий висновок почав обмежувати та/чи дезорієнтувати в питаннях забезпечення однакового застосування норм права; або ж у межах конкретних фактичних обставин справи виявлені обставини, які існували на час формулювання правового висновку, але містять у собі ознаки, які не охоплюються трактуванням Великої Палати Верховного Суду, та є необхідними і достатніми для прийняття іншого судового рішення. На наше переконання, таких мотивів у цій справі немає. За викладених обставин більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, ухваливши рішення про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним і скасування рішення заклала суперечності як щодо застосування пункту 1 частини першої статті 238 КАС, яка передбачає закриття провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і щодо положень частини четвертої статті 22, статті 266 цього Кодексу та статті 88 Закону № 1402-VIII, які, на наше переконання, прямо передбачають оскарження до суду зазначених вище рішень ВККС. Висновки З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була розглянути по суті доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2019 року й ухвалити остаточне рішення залежно від установлених обставин, а не закривати провадження у справі, помилково вказуючи, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Судді Великої ПалатиВерховного Суду: О. Б. Прокопенко В. В. Британчук Ж. М. Єленіна Н. П. Лященко