Окрема думка Велика Палата ВС № 990/243/25

ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду Стрелець Т. Г., Мартинюк Н. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., справа № 990/243/25 провадження № 11-442заі25

1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 11 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнила апеляційну скаргу позивача. Скасувала ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2024 року, а справу направила до суду першої інстанції для продовження розгляду

2. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення ВККС (без ревізії ВРП) може бути самостійним предметом оскарження, оскільки подання ВККС за результатами оцінювання судді не було (і не буде) розглянуте ВРП у зв`язку з припиненням повноважень судді через досягнення ним шістдесяти п`яти років. Як наслідок позивач не матиме можливості навести свої аргументи ні у ВРП, ні в подальшому в суді. Тож Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у зв`язку з об`єктивною неможливістю оскарження навіть у перспективі висновків ВККС разом із відповідним рішенням ВРП, вони мають бути предметом окремого оскарження на підставі частини другої статті 88 Закону про судоустрій, за змістом якої «суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України».

3. Унікальність цієї справи, за висновками Великої Палати Верховного Суду, не дозволяє застосувати раніше сформовану нею правову позицію у справах щодо оскарження рішень ВККС за результатами оцінювання на відповідність займаній посаді, ухвалених до прийняття ВРП рішення за відповідним поданням.

4. Із цією постановою не погоджуємося, тому керуючись частиною третьою статті 34 КАС України висловлюємо свою окрему думку.

5. Відповідно до обставин цієї справи, ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання позивача ухвалила рішення від 29 квітня 2025 року № 57/ко-25, яким вирішила: - визначити, що суддя Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 541,5 бала; - визнати суддю Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; - внести до ВРП подання про звільнення судді Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 із займаної посади.

6. Уважаючи це рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом про його скасування.

7. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, зокрема, актів, дій чи бездіяльності ВККС.

8. Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.

9. Спеціальне правове регулювання відносин, пов`язаних із оцінюванням суддів на відповідність займаній посаді відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, визначається Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон). № 1402-VIII.

10. Згідно зі статтею 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

11. Частинами другою, четвертою статті 84 Закону № 1402-VIII визначено, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.

12. Згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Зокрема, суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

13. Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків (частина третя статті 88 Закону № 1402-VIII).

14. Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

15. Зміст частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII свідчить, що в цій нормі йдеться про те, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією здійснити певні дії та ухвалити певне рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкових умов - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією, та разом з таким рішенням.

16. За змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП, зокрема й щодо звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України за поданням ВККС.

17. Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.

18. Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про невідповідність судді займаній посадіне має самостійних правових наслідків, а є частиною кваліфікаційного провадження.

19. Отже, визначальними та остаточними висновками у межах кваліфікаційного оцінювання щодо відповідності або невідповідності судді займаній посадіє саме висновки ВРП, які можуть спричиняти настання певних правових наслідків для судді, а не рішення ВККС, яке власне має рекомендаційний характер для ВРП.

20. Зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, вбачається, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення до ВРП подання про його звільнення із займаної посади можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП.

21. З огляду на послідовність (стадійність) ухвалення остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, оскарження відповідного рішення Комісії, як вже зазначалось вище, допускається після прийняття остаточного рішення, яке уповноважена ухвалювати ВРП, та разом з останнім.

22. Отже, рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання, та внесення до ВРП подання про його звільнення із займаної посади, не може бути окремим (самостійним) предметом оскарження, допоки не отримає актуалізації (не буде переглянуте) з боку ВРП як конституційного органу, уповноваженого законом ухвалювати остаточні рішення за рекомендаціями ВККС, висновки якого можуть, зокрема, спричиняти настання правових наслідків для судді у вигляді його звільнення з посади.

23. Іншими словами, оскаржувати рішення ВККС, ухвалене за наслідком кваліфікаційного оцінювання судді, можна лише разом (спільно) з остаточним рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією ВККС.

24. Такий підхід щодо розгляду подібних спорів у практиці є усталеним та послідовно неодноразово зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 9901/637/18, від 20 травня 2020 року в справі № 9901/672/18, від 8 вересня 2021 року в справі № 9901/396/19, від 2 лютого 2022 року в справі № 9901/39/19, від 27 червня 2024 року в справі № 990/48/24, від 11 липня 2024 року в справі № 990/14/24, від 7 листопада 2024 року в справах № 990/115/24, № 990/13/24 та № 990/69/24,від 27 лютого 2025 року в справі № 990/127/24, від 4 грудня 2025 року в справі № 990/51/25 та інших.

25. У справі, що розглядається, суд першої інстанції установив, що 30 жовтня 2025 року ВРП розглянула подання з рекомендацією ВККС від 29 квітня 2025 року № 57/ко-25 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

26. ВРП установила, що 9 липня 2025 року судді ОСОБА_1 виповнилося шістдесят п`ять років.

27. Згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 126 Конституції України повноваження судді припиняються у разі досягнення суддею шістдесяти п`яти років.

28. Відповідно до статті 125 Закону № 1402-VIII припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді з відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

29. Згідно з наказом в. о. голови Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області Курочкіної О. М. від 10 липня 2025 року № 46-к (зі змінами, внесеними наказом від 14 липня 2025 року № 48-к) 10 липня 2025 року припинено трудові відносини ОСОБА_1 з Петропавлівським районним судом Дніпропетровської області внаслідок припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням ним шістдесяти п`яти років.

30. Відповідно до пункту 18.8 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент), якщо суддя звільнений з посади або його повноваження припинені на момент розгляду Радою питання про його звільнення з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126, підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, питання про звільнення такого судді залишається без розгляду, про що постановляється ухвала. Ухвала викладається в письмовій формі, підписується головуючим на засіданні одноособово.

31. За вказаних обставин, керуючись статтями 126, 131 Конституції України, статтями 52, 125 Закону № 1402-VIII, пунктом 18.8 Регламенту, ВРП 30 жовтня 2025 року постановила ухвалу № 2277/0/15-25 про залишення без розгляду подання з рекомендацією ВККС від 29 квітня 2025 року № 57/ко-25 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

32. Тож Касаційний адміністративний суд правильно зазначив, що станом на момент звернення до суду як і на момент постановлення ухвали про закриття провадження у справі, негативне рішення ВРП за відповідною рекомендацією ВККС, з яким законодавець пов`язує право на оскарження, було відсутнє.

33. Вважаємо за доцільне звернути увагу, що в подальшому ВРП ухвалила рішення від 27 листопада 2025 року № 2556/0/15-25, яким звільнила ОСОБА_1 з посади судді Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

34. Фактично цим рішенням ВРП остаточно вирішила питання щодо кар`єри судді. Оскільки кар`єра ОСОБА_1 завершена шляхом звільнення його у відставку, оскаржуване рішення ВККС з рекомендацією про звільнення позивача із займаної посади втратило юридичне значення та відповідно не створює жодних негативних наслідків. Це рішення ВККС мало значення виключно в межах кваліфікаційного оцінювання, яке щодо ОСОБА_1 припинено.

35. Тому вважаємо, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який навіть в разі його задоволення не впливатиме на права позивача, оскільки рішення суду щодо кваліфікаційного оцінювання колишнього судді не матиме будь-яких юридичних наслідків.

36. Для більшості суддів Великої Палати Верховного Суду переконливим фактором щоб задовольнити апеляційну скаргу позивача слугували доводи його апеляційної скарги про те, що офіційний висновок про невідповідність судді займаній посаді неминуче зачіпатиме його честь, гідність і ділову репутацію, незалежно від того, чи має він безпосередні правові наслідки або чи підлягає він використанню в інших правовідносинах.

37. З такою позицією маємо не погодитися, зважаючи на таке.

38. Позивач в апеляційній скарзі наголошував на тому, що висновки зазначені у рішенні ВККС від 29 квітня 2025 року № 57/ко-25 завдають шкоди його честі, гідності та діловій репутації, особливо після їх використання у публікації «Суддя з Дніпропетровщини довічно житиме коштом українців, бо його не встигли звільнити за невідповідністю».

39. Побудова аргументів та доводів апеляційної скарги дає підстави виснувати, що публікація компрометуючої на думку позивача статті є чи не найголовнішим чинником чому рішення ВККС від 29 квітня 2025 року № 57/ко-25 має стати об`єктом самостійного судового оскарження.

40. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

41. Ознака «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом правових норм, які регулюють його діяльність.

42. Категорія «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № № 29458/04 і 29465/04, параграф 24).

43. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ «суд, встановлений законом» має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

44. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

45. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

46. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які діють за правилами цивільного і кримінального судочинства, а також господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

47. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами.

48. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

49. Згідно із частинами першою та другою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

50. Відповідно до приписів статті 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

51. За змістом частини першої статті 277 ЦК України особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення недостовірної інформації про неї та (або) членів її сім`ї, має право звернутися до суду за спростуванням цієї інформації як щодо себе, так і членів родини, якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує її особисті немайнові права.

52. Отже, якщо позивач вважає, що його права порушені через поширення ЗМІ недостовірної інформації, то він вправі пред`явити позов про захист честі, гідності та ділової репутації в порядку цивільного судочинства.

53. Водночас сама по собі публікація статті про позивача, на наше переконання, не створює самостійних передумов для оскарження рішення ВККС в адміністративному суді, навіть за специфічних (унікальних) у цій справі обставин.

54. Підсумовуючи викладене, вважаємо, що ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі слід було залишити без змін. Судді: Т. Г. Стрелець Н. М. Мартинюк С. О. Погрібний І. В. Ткач В. Ю. Уркевич