Постанова КЦС ВС № 621/755/13-ц

Постанова Іменем України 20 травня 2020 року м. Київ справа № 621/755/13-ц провадження № 61-36194св18 Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Сердюка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, як правонаступник відділу Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області, Зміївська міська рада Харківської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 11 вересня 2017 року в складі судді Носова Г. С., додаткове рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 30 жовтня 2017 року в складі судді Носова Г. С. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року в складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Коваленко І. П., Котелевець А. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: відділ Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області, Зміївська міська рада Харківської області, у якому просила суд: - встановити межі переданої їй у користування земельної ділянки та довгострокові межові знаки на відстані не менше 1 м від стіни одноповерхової будівлі на АДРЕСА_1 ; - зобов'язати ОСОБА_2 повернути самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 8 кв. м з боку земельної ділянки АДРЕСА_2 ; - зобов`язати ОСОБА_2 привести зазначену земельну ділянку в придатний для використання стан шляхом знесення шиферного паркану з боку північно-східної сторони ( земельна ділянка НОМЕР_1 ) довжиною 4,93 м та з боку АДРЕСА_1 довжиною 1 м. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить одноповерхова нежитлова будівля на АДРЕСА_1 та перебуває у користуванні земельна ділянка для її обслуговування. Проте ОСОБА_2 самовільно захопила частину наданої їй в оренду земельної ділянки, позбавила доступу до зовнішньої стіни нежитлової будівлі та перешкоджає здійснювати ремонт і обслуговування будівлі. Посилаючись на зазначене, просила суд задовольнити позовні вимоги. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 27 серпня 2015 року позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 встановлено межі належної їй земельної ділянки на АДРЕСА_3 згідно з Державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 № 9694165 від 14 листопада 2001 року. Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 8 кв. м на АДРЕСА_1 відповідно до схеми в додатку № 3 висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 січня 2015 року № 7827 на лінії межування із земельною ділянкою НОМЕР_1 , позначену буквами «г» - «в»- «ж» - «б» - «е» відміченою синім кольором. Зобов`язано ОСОБА_2 знести шиферний паркан з боку північно-східної сторони (земельна ділянка НОМЕР_1 ) довжиною 4,93 м та з боку АДРЕСА_7 довжиною 1 м відповідно до схеми у додатку № 3 висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 січня 2015 року № 7827 на лінії межування, позначену буквами «г» - «в»- «ж» - «б» - «е» відміченою синім кольором. У задоволенні іншої частини позову відмовити. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати: по сплаті судового збору в розмірі 114,71 грн, 1 500 грн витрат на правову допомогу, витрати на проведення судової експертизи 3 478 грн, витрати, пов`язані з вчиненням дій, необхідних для розгляду справи 1 000 грн, а всього - 6 092,71 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка ОСОБА_2 не відповідає площі та параметрам, визначеним у державному акті на право власності на землю від 14 листопада 2001 року. При цьому суд вважав, що вимога про встановлення земельних меж є належним способом судового захисту. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2015 року рішення Зміївського районного суду Харківської області від 27 серпня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення прав скасовано і ухвалено нове рішення. Зобов`язано ОСОБА_2 встановити довгострокові межові знаки на відстані не менше 1 метра від стіни одноповерхової будівлі ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення Зміївського районного суду Харківської області від 27 серпня 2015 року залишено без змін. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог ОСОБА_1 про встановлення довгострокових межових знаків на відстані не менше 1 м від стіни одноповерхової будівлі, яка належить ОСОБА_1 з огляду на можливість порушення прав власника земельної ділянки ОСОБА_2 . При цьому апеляційний суд вважав, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав передбачений статтями 152, 212 ЗК України. Без вирішення цих вимог не буде реального захисту порушених прав позивача та дійсного вирішення спору. Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року рішення Зміївського районного суду Харківської області від 27 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала суду мотивована тим, що суд першої інстанції у порушення наведених норм процесуального права не уточнив у ОСОБА_3 позовних вимог, не з`ясував того, чи не зводяться її вимоги до усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою. Крім того, суди дійшли передчасного висновку про те, що ОСОБА_4 самовільно захопила частину наданої ОСОБА_3 в оренду земельної ділянки, оскільки належним чином не перевірили тверджень відповідача про те, що відповідно до плану земельної ділянки під будівництво павільйону (який в подальшому перебудовано під магазин), який складено у 1978 році, площа земельної ділянки, виділеної під його будівництво складала 340 кв.м, а відстань від павільйону до межі земельної ділянки, яка в подальшому була передана у власність відповідачки, повинна становити 4 м. Касаційний суд вважав, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили посилань відповідача на те, що на теперішній час стіна магазину розміщена на межі земельних ділянок та частково на її земельній ділянці, право власності на яку вона отримувала у 2001 році. Також суди не дали оцінки договору дарування нежитлової будівлі, укладеному 26 серпня 2003 року між КП «Зміївське БТІ» та ОСОБА_3 , та договору оренди земельної ділянки, укладеному 02 серпня 2012 року між Зміївською міською радою Харківської області та ОСОБА_3 , в яких вказано різну площу нежитлової будівлі, тобто вбачається протиріччя у розмірі забудованої земельної ділянки, яка надана у користування позивачеві. Крім того, суди не перевірили посилань ОСОБА_2 на те, що позивач 27 серпня 2012 року прийняла земельну ділянку в оренду без перешкод та у розмірі, визначеному договором оренди землі, а суди не навели будь-яких належних та допустимих доказів самовільного зайняття відповідачкою земельної ділянки, що передана в оренду ОСОБА_3 . Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій при повторному розгляді справи У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з уточненою позовною заявою, в якій просила: зобов`язати ОСОБА_2 повернути їй самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 34,45 кв. м. на АДРЕСА_1 відповідно до схеми самовільно зайнятої земельної ділянки, позначену буквами «А» - «Б» - «С» - «Д» - «Е»; зобов`язати ОСОБА_2 привести земельну ділянку на АДРЕСА_1 у придатний для використання стан шляхом знесення шиферного паркану з боку північно-східної сторони (ділянка НОМЕР_1 ) довжиною 5,73 м відповідно до схеми самовільно зайнятої земельної ділянки, позначену буквами «Д» - «Е» та з боку АДРЕСА_1 довжиною 1,25 м, позначену буквам «А» - «Б». Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 11 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року, позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 34,45 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 , відповідно до cхеми самовільно зайнятої земельної ділянки, позначену буквами «А» - «Б» - «С» - «Д» - «Е». Зобов`язано ОСОБА_2 привести земельну ділянку на АДРЕСА_1 у придатний для використання стан шляхом знесення шиферного паркану з боку північно-східної сторони (ділянка НОМЕР_1 ) довжиною 5,73 м відповідно до схеми самовільно зайнятої земельної ділянки, позначеної буквами «Д» - «Е» та з боку АДРЕСА_1 довжиною 1,25 м, позначену буквами «А» - «Б». Додатковим рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 30 жовтня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судові витрати: по сплаті судового збору у розмірі 114,71 грн, 1 500 грн витрат на правову допомогу, витрати на проведення судової експертизи - 3 478 грн, витрати, пов`язані з вчиненням дій, необхідних для розгляду справи - 1 000 грн, а всього - 6 092,71 грн. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав, що фактичне землекористування ОСОБА_3 на умовах оренди за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає даним щодо площі, параметрів земельної ділянки згідно договору оренди земельної ділянки від 28 березня 2016 року та акту прийому-передачі земель, акту перенесення на місцевість меж земельної ділянки. Це виразилось у порушенні межі з боку земельної ділянки НОМЕР_1 , невідповідності відстані ліній межі та площі землекористування. Таким чином, ОСОБА_2 самовільно зайняла земельну ділянку загальною площею 34,45 кв.м, яка надавалась в користування на умовах оренди ОСОБА_3 , а тому відповідно до статті 212 ЗК України така земельна ділянка підлягає поверненню власникам або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, виключно за рішенням суду. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд крім того вважав, що ОСОБА_3 користується земельною ділянкою із визначеними в натурі межами на законних підставах, а фактична площа земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 , перевищує площу, визначену Державним актом на право власності на землю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про зобов`язання повернути самовільно зайняту земельну ділянку та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан. Короткий зміст вимог касаційної скарги 03 червня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 11 вересня 2017 року, додаткове рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 30 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року, ухвалити нове судове рішення, яким вирішити спір по суті, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 11 вересня 2017 року, додаткового рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 30 жовтня 2017 року та постанови апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи № 621/755/13-ц з Балаклійського районного суду Харківської області. Зупинено виконання рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 11 вересня 2017 року та додаткового рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 30 жовтня 2017 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку. 07 серпня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. Системою автоматизованою розподілу справ для розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 визначено колегію суддів у складі: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В. Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2020 року задоволено заяву судді Фаловської І. М. про самовідвід. Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справи справу призначено судді доповідачу Сімоненко В. М. Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи, та при новому розгляді справи не виконали вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 13 квітня 2016 року. Підставою задоволення позовних вимог ОСОБА_3 при новому розгляді справи став укладений між нею та Зміївською міською радою Харківської області договір оренди земельної ділянки площею 0,408 кв. м від 28 березня 206 року. Разом із тим, суди не дослідили факт реєстрації спірного договору після його підписання сторонами та не звернули належної уваги, що питання дійсності цього правочину вирішується у справі № 621/1908/16-ц, а тому провадження у справі підлягало зупиненню. Крім того, суди не звернули належної уваги на те, що акт узгодження меж земельної ділянки, яка надана в оренду позивачу, був підписаний не ОСОБА_2 як суміжним землевласником, а іншою особою. Апеляційний суд у порушення вимог статті 382 ЦПК України не надав відповідь на кожний важливий, доречний і вирішальний аргумент, наведений в апеляційній скарзі. В обґрунтування висновку судів про задоволення позовних вимог покладено висновок судової земельно-технічної експертизи від 26 січня 2015 року № 7827, який не може вважатися належним і допустимим доказом в розумінні статей 77, 81, 89 ЦПК України, оскільки ґрунтується виключно на припущеннях, а сама експертиза досліджувала земельні ділянки з іншими параметрами та площею. Крім того, суди з власної ініціативи стягнули з відповідача судові витрати в розмірі 6 092,71 грн, про стягнення яких в позовних вимогах уточненої заяви ОСОБА_3 заявлено не було. Не звернули належної уваги на факт подвійного стягнення зазначеної суми, яка вже була стягнута на підставі додаткового рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 30 жовтня 2017 року. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу У вересні 2019 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому вона просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 та залишити без змін оскаржувані судові рішенні. При цьому посилається на безпідставність доводів касаційної скарги, які не спростовують законних і обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову ОСОБА_1 . Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться на АДРЕСА_3 та земельної ділянки площею 0,08 га за цією ж адресою, яке вона набула у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 , згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 31 жовтня 2001 року державним нотаріусом Зміївської державної нотаріальної контори та Державного акта серії Р1 № 694165 від 14 листопада 2001 року на право приватної власності на землю площею 0,08 га, виданого громадянину ОСОБА_6 (з поміткою незазначеною особою про виправлення прізвища отримувача « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_2 ». та з відтиском печатки фірми ТОВ «Горизонт»). Відповідно до Протоколу узгодження меж земельної ділянки в натурі та Висновку відділу земельних ресурсів Зміївського району Харківської області про склад та повноту матеріалів по видачі Державного акту на право приватної власності на землю межі земельної ділянки встановлені на місцевості та закріплені межевими знаками встановленого зразка вірно. На підставі договору дарування ВАМ №727977 від 26 серпня 2003 року ОСОБА_1 на праві власності належить нежитловий будинок із надвірними будівлями АДРЕСА_8 . 02 серпня 2012 року між Зміївською міською радою Харківської області та ОСОБА_1 було укладено договір оренди, за умовами якого остання набула право користування земельною ділянкою АДРЕСА_8 загальною площею 0,0368 га - забудовані землі, у тому числі 0,0224 га - капітальна одноповерхова будівля, 0,0018 га - тимчасова, 0,0126 га - під проїздами, проходами, площадками для обслуговування розташованої на земельній ділянці нежитлової будівлі. Вказаний договір було зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Зміївському районі Харківської області 21 серпня 2012 року за № 632171014000962. Рішенням Зміївської міської ради Харківської області № 34-ІІІ від 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення із земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади Зміївської міської ради Харківської області земельної ділянки площею 0,0408 га та передачу її в оренду для обслуговування нежитлової будівлі (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 . Висновком судової земельно-технічної експертизи № 7827 від 26 січня 2015 року встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 не відповідає даним щодо площі, параметрів земельної ділянки згідно Державного акта серії РІ № 694165, який виданий ОСОБА_2 14 листопада 2001 року. Це виразилось у невідповідності площі, міри ліній межі та її вірогідного розташування. Рішенням Зміївської міської ради Харківської області від 26 лютого 2016 року № 16-VI затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду вищевказаної земельної ділянки, а 28 березня 2016 року між Зміївською міською радою Харківської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди, відповідно до якого ОСОБА_1 прийняла в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування нежитлової будівлі (магазину) загальною площею 0,0408 га.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права У відповідності до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Згідно з пунктами «а», «г» частини першої статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором мають право самостійно господарювати на землі. Порушені права землекористувача підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Аналогічний обов`язок покладено на власників земельної ділянки статтею 91 ЗК України. Частиною другою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Відповідно до частин другої і третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Відповідно до положень частини першої статті 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок. Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самостійно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Під час розгляду справи підлягає встановленню факт вчинення відповідачем будь-яких дій, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки. Відповідно до положень Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - \будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник або користувач земельної ділянки має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та зобов`язання привести земельну ділянку у придатний для використання стан. Вирішуючи спір, суди кваліфікували дії відповідача як самовільне зайняття земельної ділянки, тобто дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 січня 2015 року № 7827 земельна ділянка ОСОБА_2 не відповідає даним щодо площі, параметрів щодо земельної ділянки відповідно до Державного акта серії РІ № 694165, який виданий 14 листопада 2001 року. Це виразилося у невідповідності площі, міри ліній межі та її вірогідного розташування. Землекористування ОСОБА_7 не відповідає даним щодо площі, параметрів земельної ділянки згідно з договором оренди земельної ділянки від 02 серпня 2012 року та акту прийому-передачі земель від 27 серпня 2012 року, акту перенесення на місцевість меж земельної ділянки. Це виразилося у порушенні межі з боку земельної ділянки НОМЕР_1 (земельна ділянка ОСОБА_2 ), невідповідності відстані ліній межі та площі землекористування. Також зроблено висновок про те, що відновлення меж земельної ділянки ОСОБА_7 в натурі (на місцевості) може здійснюватися виконавцями на підставі раніше розробленого та затвердженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду. Для вирішення питання щодо встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_2 необхідно скласти технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з урахуванням фактичного використання земельної ділянки, вимог ДБН 360-92 щодо відстані до межі сусідньої ділянки від стіни не менше 1,0 м та відповідно до такої документації закріпити межі ділянки на місцевості. Встановивши, що відповідач самовільно зайняла частину земельної ділянки позивача та взявши до уваги висновок земельно-технічної експертизи, суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність повернення цієї ділянки власнику шляхом приведення її у придатний до використання стан шляхом знесення шиферного паркану. Посилання касаційної скарги на те, що вказаний висновок судової земельно-технічної експертизи від 26 січня 2015 року № 7827 не є належним і допустимим доказом, судом відхиляються, оскільки, заперечуючи висновки земельно-технічної експертизи, відповідач не звертався до суду із клопотанням про призначення додаткової чи повторної експертизи. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що договір оренди земельної ділянки площею 0,408 кв. м від 28 березня 2016 року не підлягав реєстрації після його підписання сторонами, а тому не є дійсним, з огляду на наступне. За правилами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. У справі № 621/1908/16 рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 14 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Зміївської міської ради Харківської області, відділу Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області про визнання договору оренди земельної ділянки від 28 березня 2016 року, укладеного між Зміївською міською радою та ОСОБА_1 , недійсним. У вказаній справі суди дійшли висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довела належними доказами порушення її прав оспореним договором оренди від 28 березня 2016 року, не довела, що межі суміжної земельної ділянки, на якій розташоване нежитлове приміщення, накладаються на межі земельної ділянки, власником якої вона є. Позивач не довела, що орендована земельна ділянка відповідачем у 2012 році змінила свої межі в сторону належної позивачу суміжної земельної ділянки, частиною якої користується відповідач на підставі оспореного договору оренди від 28 березня 2016 року. Договір оренди земельної ділянки від 28 березня 2016 року був укладений між Зміївською міською радою та ОСОБА_1 на підставі рішення Зміївської міської ради від 25 грудня 2015 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; на підставі рішення VІ сесії VІІ скликання від 26 лютого 2016 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлової будівлі (магазину), за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на сформовану земельну ділянку, яка в подальшому передавалась в оренду, зареєстровано за територіальною громадою в особі Зміївської міської ради. Здійснена реєстрація права оренди земельної ділянки. Первинне право власності Зміївської міської ради на земельну ділянку, яка передана в оренду ОСОБА_1 , не оспорено. Вказані обставини свідчать, що позивач право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі тією частиною, яка була самовільно захоплена відповідачем (що підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи), набула в установленому законом порядку, вищезазначені рішення селищної ради і договір оренди землі в судовому порядку визнані дійсними та законними. Посилання касаційної скарги на те, що акт узгодження меж земельної ділянки, яка надана в оренду позивачу, був підписаний не ОСОБА_2 як суміжним землевласником, а іншою особою, колегія суддів відхиляє. За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці, як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. Згідно з пунктом 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) зроблено висновок, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Таким чином, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що акт узгодження меж земельної ділянки, яка надана в оренду позивачу, був підписаний не ОСОБА_2 як суміжним землевласником, а іншою особою, оскільки підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд у порушення вимог статті 382 ЦПК України не надав відповідь на кожний аргумент, наведений в апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи касаційної скарги про те, що судові витрати у розмірі 6 092,71 грн, присуджені додатковим рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 30 жовтня 2017 року, були вже сплачені ОСОБА_2 у грудні 2015 року на підставі рішення Зміївського районного суду Харківської області від 27 серпня 2015 року, а тому має місце їх подвійне стягнення, є безпідставними, оскільки вказане рішення було скасовано, що є підставою для повороту його виконання на підставі ст. 444 ЦПК України. При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин між сторонами, застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну оцінку наявним у справі доказам. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу заявника, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують таких висновків судів та не дають підстав вважати, що ними порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 11 вересня 2017 року, додаткове рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 30 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. М. Сімоненко Судді А. І. Грушицький А. А. Калараш Є. В. Петров В. В. Сердюк