Постанова 4808 № 345/5190/19

Справа № 345/5190/19 Провадження № 22-ц/4808/539/20 Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О. суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В. за участю секретаря Мельник О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Калуського міськрайонного суду, ухвалене суддею Мигович О.М. 29 січня 2020 року в м. Калуші, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: В листопаді 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 24282,75 грн. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до договору б/н від 21.06.2017 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 , остання отримала кредит у розмірі 5500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Банк зобов`язання за вказаним договором виконав. Однак відповідач свої зобов`язання за даним договором не виконує, а саме не надає своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість у розмірі 24282,75 грн., з яких: 15224,97 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6648,57 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 776,70 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 1132,51 грн. - штраф (процентна складова). З огляду на наведене просило позов задовольнити. Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду від 29 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 21.06.2017 року у розмірі 5500,00 грн. непогашеної частини тіла отриманого кредиту та судові витрати в розмірі 1921,00 грн. У задоволені іншої частини позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення частини заборгованості по тілу кредиту, простроченого тіла кредиту, відсотків та штрафів, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу. Вважає його таким, що ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, необґрунтованим, безпідставним та незаконним. На його думку, ним були надані належні та допустимі докази по справі. З виписки по рахунку чітко вбачається, що відповідач користувалась кредитними коштами саме у заявленому позивачем розмірі. Однак суд, замість посилань на факти, в обґрунтування оскаржуваного судового рішення послався на судову практику Верховного Суду, яка не є доказовою базою по справі. Зазначає, що відсутність підпису відповідача на відповідних Умовах та правилах надання банківських послуг та Тарифах банку не свідчить про те, що вона не була ознайомлена з ними, що між сторонами відсутні договірні відносини та відсутня заборгованість. Дане узгоджується і з висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 28.03.2019 року по справі №428/2873/17, де зазначено, що саме по собі посилання на неознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання не укладеними кредитних правовідносин. Відповідно ж до висновків Верховного Суду у постанові від 8 липня 2019 року по справі №923/760/18 твердження місцевого суду про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підписів відповідача під Умовами та правилами надання банківських послуг є нікчемними та безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає. Крім того, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, оскільки основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при їх наданні. Вважає, що відмовляючи в стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допустив порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти в банку на банківських депозитах та які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Більше того, суд безпідставно відмовив і у стягненні штрафів, чим порушив норми матеріального права. З огляду на наведене просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду від 29 січня 2020 року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення частини заборгованості по тілу кредиту, простроченого тіла кредиту, процентів та штрафів та постановити нове, яким задовольнити вимоги банку в цій частині. В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник апелянта Рокетська С.В. доводи апеляційної скарги підтримала з мотивів, наведених у ній. Відповідач в судове засідання апеляційного суду не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, повідомлялася про час та місце розгляду справи належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскільки судове рішення оскаржується в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення частини заборгованості по тілу кредиту, простроченого тіла кредиту, відсотків та штрафів, то відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України законність судового рішення, ухваленого у іншій частині, апеляційний суд не перевіряє. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 21.06.2017 року підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 7). В матеріалах справи наявні також Витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 8, 9-25) Згідно наданого банком розрахунку заборгованість за договором б/н від 21.06.2017 року станом на 15.07.2019 року становить 24282,75 грн. і складається з: 15224,97 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6648,57 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 776,70 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 1132,51 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 6). До апеляційної скарги також долучено Виписку по картці ОСОБА_1 , з якої вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами шляхом зняття їх з кредитної карти, здійснювала платежі, а також поповнювала карту (а.с. 67-68). Відмовляючи в задоволенні позову щодо стягнення частини тіла кредиту, простроченого тіла кредиту, відсотків та штрафів, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів щодо отримання позивачем більшої суми кредитних коштів та погодження між сторонами умов щодо сплати відсотків та штрафних санкцій. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог до позовної заяви долучено копію Анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 7, 8, 9-25). Разом з тим, ні Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», ні Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача (а.с. 8, 9-25). Анкета-заява, підписана відповідачем, не містить умов кредитування, відомостей про встановлення кредитного ліміту, відомостей про те, яку банківську послугу отримав відповідач, яка картка останньому видана, розміру відсоткової ставки, відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій (а.с. 7). Матеріали справи не містять і підтверджень того, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою Кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17. З огляду на наведене, суд першої інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості по процентах та штрафів. На підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд першої інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку і щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15224,97 грн. та за простроченим тілом кредиту у розмірі 6648,57 грн., оскільки позивачем не доведено, що розмір кредитного ліміту збільшувався, в результаті чого заборгованість за ним, в тому числі і за простроченим тілом кредиту є більшою, ніж сума встановленого кредитного ліміту. Що ж стосується посилань апелянта на Довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, із якої вбачається, що 21.06.2017 року ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт у розмірі 5500,00 грн., 14.07.2017 року їй було збільшено кредитний ліміт до 11000,00 грн., а 01.08.2018 року зменшено до 0,00 грн. (а.с. 66), та на Виписку з особового рахунку ОСОБА_1 за період з 1 січня 1999 року по 25 травня 2020 року як на доказ користування відповідачем кредитними коштами саме у заявленому позивачем розмірі, то слід зазначити, що вказані докази апеляційний суд не бере до уваги з огляду на наступне. Згідно з статтею 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При цьому, відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Як вбачається з додатків до позовної заяви та матеріалів справи, вказані докази до суду першої інстанції позивачем не подавалися (а.с. 5), хоча на момент звернення з позовною заявою були наявні в нього, а долучені до апеляційної скарги (а.с. 66, 67-68). Представник АТ КБ «Приватбанк» не надав доказів неможливості подання суду першої інстанції долучених до апеляційної скарги документів з причин, що об`єктивно не залежали від банку. Більше того, АТ «КБ «Приватбанк» подало суду першої інстанції клопотання про розгляд справи за відсутності його представника та на підставі наданих ним документів (а.с. 34). Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною шостою ст.19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Калуського міськрайонного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 27 травня 2020 року. Головуюча: Томин О.О. Судді: Мелінишин Г.П. Пнівчук О.В.