Постанова Черкаський апеляційний суд № 712/8158/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 року м. Черкаси Справа № 712/8158/19 Провадження № 22-ц/821/1238/20 Категорія: 304090000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Нерушак Л.В. , Василенко Л.І. за участю секретаря: Винник І.М. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» відповідач: ОСОБА_1 розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2020 року (ухваленого в приміщенні Соснівського районного суду м. Черкасипід головуванням судді Марцішевської О.М., повний текст рішення виготовлено 24 лютого 2020 року) у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог 18 червня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Соснівського районного суду м. Черкасиіз позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви б/н від 23 травня 2013 року. За умовами вказаного договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» і «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. У зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, зазначає банк, станом на 21 травня 2019 року утворилася заборгованість, загальна сума якої становить 14882,14 грн., яка складається із наступного : 6822,76 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2491,59 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 3632,93 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 750,00 грн. - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф ( фіксована частина); 684,86 грн. - штраф (процентна складова). Посилаючись на викладене та приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 не приймає заходів, направлених на погашення існуючої заборгованості в добровільному порядку, АТ КБ «ПриватБанк» змушене було звертатися за захистом своїх порушених прав до суду і просило постановити рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 23 травня 2013 року у загальному розмірі 14 882,14 грн., а також понесені банком судові витрати по справі в сумі 1921,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2020 рокуу задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що долучений до позовної заяви Витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містить підпису позичальника, тому суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання Анкети-заяви відповідачка ОСОБА_1 була ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка; ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів). Крім того, за висновками суду, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме наявність заборгованості відповідачки за кредитним договором № б/н від 23 травня 2013 року за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту, оскільки в наданому позивачем розрахунку зазначено, що позичальником фактично внесено в загальній сумі 39298,64 грн. на погашення заборгованості( заборгованості за тілом кредиту; за простроченим тілом кредиту; заборгованості по пені( штрафам, комісії), проте банком не надано на адресу суду виписок операцій по банківському рахунку відповідачки, або інших первинних документів, які б підтверджували видачу кредитних коштів в сумі понад фактично погашених позичальницею - 39298,64 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 18 червня 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк» вважаючи, що оскаржуване рішення винесене із порушенням норм матеріального права, при недостатньо повному дослідженні письмових доказів та дійсних обставин, що мають значення для справи, просило суд скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», а також стягнути з відповідачки понесені банком судові витрати. Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги, що під час підписання анкети-заяви відповідачка ОСОБА_1 ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку щодо умов кредитування. На підставі підписання Анкети-заяви відповідачці було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна». Відповідачка після отримання картки здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою (в т.ч. після перевипуску картки) та отримувала кредитні кошти з власної ініціативи. Крім того, банк в апеляційній скарзі зазначає, що після отримання картки відповідачка користувалася кредитними коштами, знімала кошти в банкоматах, розраховувалася за товари та послуги, частково погашала заборгованість та продовжувала користуватися кредитними коштами, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості. Відзив на апеляційну скаргу 21 липня 2020 року на адресу Черкаського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на оскаржуване рішення. Посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» є необґрунтованими, доводи на які посилається скаржник не підтверджуються дійсними обставинами справи та наявними у справі доказами, просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2020 рокузалишити без змін. Фактичні обставини справи 23 травня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, згідно якого позивач зобов`язувався надати відповідачці кредит у формі встановленого кредитного ліміту на кредитну картку, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У вказаній анкеті-заяві зазначено, що підписант згоден з тим, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Як вбачається із вищевказаної Анкети-заяви, остання містить анкетні дані ОСОБА_1 , підпис позичальника та датована 23 травня 2013 року. Проте в заяві не вказано вид платіжної картки та кредитний ліміт за платіжною карткою, а також не зазначено суму кредиту, процентної ставки по кредиту, процентів за місяць, щомісячної комісії, а також розміру пені і штрафу. (а.с. 13) На обґрунтування фактичної суми заборгованості, позивачем по справі АТ КБ «ПриватБанк» надано суду розрахунок заборгованості за договором б/н від 23 травня 2013 року, укладеного між ПриватБанк та клієнтом ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості станом на 21 травня 2019 року, яку просив стягнути в судовому порядку банк, становить 14882,14 грн., яка складається з 6822,76 грн. - тіло кредиту; 2491,59 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 3632,93 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 750,00 грн. - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф ( фіксована частина); 684,86 грн.- штраф (процентна складова). (а.с. 7-12) Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Судом встановлено, що 23 травня 2013 року ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, у якій заповнено графи особистих даних (а.с. 13). У зазначеній анкеті-заяві відсутні відомості в графі вибору кредитних карток та у графі бажаного кредитного ліміту. Також у вказаній Анкеті-заяві зазначено , що підписант згоден з тим, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг. При цьому, зазначена Анкета-заява не містить посилань на конкретні умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання позичальником умов Договору. Отже, з наданих позивачем документів, суд першої інстанції був позбавлений можливості встановити дійсні обставини справи, які б слугували підставою для задоволення в повному обсязі заявлених банком позовних вимог, оскільки неможливо вірно встановити конкретні умови користування виданою карткою, розмір обов`язкового щомісячного платежу, розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, а також розміри штрафів. Правовідносини між сторонами у справі, які ґрунтуються на вищенаведених положеннях кредитного договору, регламентуються наступними правовими нормами. Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦПК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди ст. 638 ЦК України. У відповідності до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі ч. 1 ст. 1055 ЦК України. За статтями 526 та 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованою договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Особливостями договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначав банк. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи до ОСОБА_1 вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути також складові його вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи своє право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 23 травня 2013 року, посилався також на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» і «Тарифи банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua,як невід`ємні частини спірного договору. Колегія суддів погоджується із посиланням суду першої інстанції на те, що позивачем не підтверджено укладення кредитного договору саме на тих умовах, які заявлені банком у позовній заяві. У Анкеті-заяві зазначено, що відповідачка ОСОБА_1 згідна із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомлена та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Водночас, банк додав лише витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» 30 днів пільгового періоду (а.с. 14) Колегія суддів також звертає увагу на неможливість ідентифікації того, що наданий витяг з Тарифів обслуговування та Анкета-заява ОСОБА_1 , це складові одного кредитного договору, а також у наданому Витязі відсутній підпис позичальника. Крім того, матеріали справи не містять підписані відповідачкою ОСОБА_1 інші документи, що є обов`язковими складовими договору надання банківських послуг. Так, Умови та Правила надання банківських послуг, пред`явлені банком в додатку до позовної заяви, не містять підпису клієнта банку. А тарифи банку взагалі відсутні в матеріалах справи. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розуміла ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася саме із ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18). Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Також, колегія суддів зазначає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (23 травня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом ( 18 червня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві позичальника домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками позивач з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив (у доданому до позовної заяви позивачем розрахунку заборгованості відповідача за нарахованими відсотками становить 00,00 грн.). У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».) Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про конкретні умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими. Аналізуючи наведене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості по штрафам та пені, оскільки вони відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. До апеляційної скарги скаржником додано виписку за картою ОСОБА_1 за період з 01 січня 1999 року по 07 червня 2020 року (а.с. 79-86). Вище вказані документи не були надані суду першої інстанції, не були предметом розгляду та не оцінювались судом при винесенні оскаржуваного судового рішення. Частиною 3 ст. 367 ЦПК України, яка регламентує межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. АТ КБ «Приватбанк» суду апеляційної інстанції будь-яких об`єктивних доказів, які б вказували на неможливість подання суду першої інстанції доказів, долучених до апеляційної скарги, не надало. Однак при цьому, з матеріалів справі, зокрема, із розрахунку заборгованості, вбачається, що ОСОБА_1 користувалася карткою, а також частково погашала заборгованість. (а.с. 9-12) Тому враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тобто Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Суд першої інстанції наведеного в повній мірі не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову повністю за недоведеністю. Доказуючи розмір фактично отриманої позичальницею ОСОБА_1 суми кредитних коштів, Банком надано розрахунок заборгованості, який виконаний у формі таблиці із зазначенням відповідних граф, зокрема тіло кредиту та прострочене тіло кредиту, а в кінці розрахунку зазначені, як висновок, остаточні суми на кінець періоду, за який вони виконані. Враховуючи із наданого АТ КБ «Приватбанк» розрахунку заборгованості за тілом кредиту та відсутності визначеного Договором порядку нарахування пені та штрафу за користування кредитом, відсутності зі сторони ОСОБА_1 спростувань суми такої заборгованості, колегія суду приходить до висновку, що стягненню з відповідачки підлягає виключно сума безпосередньо отриманих за допомогою банківської карти коштів в розмірі 6822,76 грн. Факт користування відповідачкою ОСОБА_1 кредитними коштами та їх несвоєчасного повернення знайшов своє підтвердження у матеріалах справи. Відповідачка ОСОБА_1 про втрату картки не заявляла, з заявами щодо несанкціонованого використання коштів до банку не зверталася, користувалася кредитними коштами та частково погашала наявну заборгованість. Таким чином, погоджуючись із правильністю висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь банку нарахованих пені та штрафів за користування кредитними коштами за кредитним договором, апеляційний суд не може погодитися із висновками суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог банку в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» тіла кредиту 6822,76 грн. за кредитним договором б/н від 23 травня 2013 року, тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає до скасування із ухваленням нового про задоволення вимог банку. В решті рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, апеляційний суд погоджується із висновками суду, що вимоги банку про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за пенею та штрафами є безпідставними через відсутність передбаченого обов`язку позичальника ОСОБА_1 по їх сплаті АТ КБ «Приватбанк» у заяві від 23 травня 2013 року, оскільки Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, а також інформація, що міститься на банківському сайті, не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Також колегія суддів звертає увагу на те, що у вказаних Умовах правилах надання банківських послуг так і в анкеті-заяві відсутнє поняття «Прострочене тіло кредиту». У відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, до скасування в частині відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту) і ухвалення нового рішення про задоволення в цій частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» . Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що апеляційний суд зробив висновок про скасування рішення Соснівського районного суду м. Черкаси в частині, що стосується стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 6822,76 грн., то судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам (44,85%) , що у грошовому виразі складає 1040,22 грн. Судові витрати, понесені АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, підлягають пропорційно відшкодуванню із ОСОБА_1 в сумі 1560,33 грн. (1040,22 грн.*150%) Керуючись ст.ст. 141, 258, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- скасувати в частині відмови у стягненні із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у сумі 6822,76 грн. Постановити в цій частині нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий Соснівський РВ УМВС України в Черкаській області 31 березня 2011 року) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах № НОМЕР_3 , МФО № 305299) заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у сумі 6822,76 грн. В іншій частині рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2020 року у зазначеній справі залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору за подання позивачем позовної заяви в сумі 1040,22 грн. та витрати по сплаті судового збору за подання позивачем апеляційної скарги в сумі 1560,33 грн., всього в сумі 2600,55 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді Л.В. Нерушак Л.І. Василенко