Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/10614/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5154/20 Справа № 212/10614/19 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - Барильської А.П., суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П., сторони: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2020 року, яке ухвалене суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської, повне судове рішення складено 21 лютого 2020 року,- ВСТАНОВИВ: В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, і просив суд стягнути у відшкодування моральної шкоди 200 000 грн. посилаючись на те, що 20 березня 2006 року з ним стався нещасний випадок, у зв`язку із чим був складений Акт про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом. Висновком МСЕК від 01 серпня 2006 року позивачу первинно встановлено 40 % втрати професійної працездатності у зв`язку з виробничою травмою, ІІІ група інвалідності. Висновками МСЕК від 23 серпня 2007 року, 16 жовтня 2008 року, 24 вересня 2009 року, 07 жовтня 2010 року, 08 вересня 2011 року, 16 серпня 2012 року, 11 липня 2013 року, 21 серпня 2014 року, 21 вересня 2016 року, 04 липня 2018 року позивачу повторно встановлено 40 % втрати професійної працездатності у зв`язку з виробничою травмою, ІІІ група інвалідності. При наступному переогляді, висновком МСЕК від 24 липня 2019 року позивачу встановлено 40 % втрати професійної працездатності у зв`язку з виробничою травмою, ІІІ група інвалідності, безстроково. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 21 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 70 000 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 гривень 40 копійок. В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не невілповідності обставин, які мають значення для справи. На думку відповідача, належним відповідачем по справі є Фонд соціального страхування в Дніпропетровській області, оскільки позивачу первинно встановлено втрату професійної працездатності у 2006 році. Звертає увагу на те, що стягнення моральної шкоди з відповідача без встановлення факту правонаступництва, за відсутності вини підприємства, фактично є втручанням держави у мирне володіння майном юридичної особи, оскільки з підприємства стягуються грошові кошти, які є його власністю. Вважає, що судом першої інстанції залишено поза увагою роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Справа розглядається в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, в порядку, передбаченому ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенн без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 25 травня 1995 року по 03 вересня 1996 року працював на посаді електрослюсаря, з 03 вересня 1996 року по 21 вересня 2005 року гірничим майстром, з 21 вересня 2005 року по 31 серпня 2006 року електрослюсарем черговим по ремонту обладнання на шахті «Гвардійська», з 01 вересня 2006 року по 14 вересня 2009 року прибиральником території дільниці з благоустрою території управління соціальних підрозділів, з 14 вересня 2009 року по 01 квітня 2013 року електрослюсарем черговим та з ремонту устаткування на ВАТ «Кривбасзалізрудком», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком».01 квітня 2013 року звільнений згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 13-16). Відповідно до п. 6 Акту про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 03 квітня 2006 року, ОСОБА_1 20 березня 2006 року під час виконання своїх трудових обов`язків, після загрузки двох вагонів під час виконання маневрових робіт в районі сполучення орта 178 осі гор.1190 м з штреком 178-171 осі гор.1190 м із за нерівностей підошви виробки, оступився та впав на рейкову колію при цьому отримав травму обличчя (а.с. 18). Згідно п. 7 Акту, основною причиною нещасного випадку, який стався з позивачем є незадовільний технічний стан виробничого об`єкту, супутньою є невиконання посадових обов`язків (а.с. 18). Відповідно до п. 10 Акту, особами, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці є начальник дільниці №8 - ОСОБА_2 , який порушив п.2.4.2 «Посадової інструкції начальника підземної гірничої ділянки»; гірничий майстер дільниці №8 ОСОБА_3 , який порушив п.2.4.5 «Посадової інструкції гірничого майстра підземної гірничої ділянки» (а.с. 18) Висновком МСЕК від 01 серпня 2006 року позивачу первинно встановлено 40 % втрати професійної працездатності у зв`язку з виробничою травмою, ІІІ група інвалідності (а.с. 19). Висновками МСЕК від 23 серпня 2007 року, 16 жовтня 2008 року, 24 вересня 2009 року, 07 жовтня 2010 року, 08 вересня 2011 року, 16 серпня 2012 року, 11 липня 2013 року, 21 серпня 2014 року, 21 вересня 2016 року, 04 липня 2018 року позивачу повторно встановлено 40 % втрати професійної працездатності у зв`язку з виробничою травмою, ІІІ група інвалідності (а.с. 19-23). При наступному переогляді, висновком МСЕК від 24 липня 2019 року позивачу встановлено 40 % втрати професійної працездатності у зв`язку з виробничою травмою, ІІІ група інвалідності, безстроково (а.с. 24). Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог позивача та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки виробничу травму та професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків і пов`язані з виробництвом, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди та розміром відшкодування моральної шкоди, з наступних підстав. Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманими на виробництві травмами, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання та хвилювання. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими у Постанові Пленуму Верховного Суду України в п. 13 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що належним відповідачем по справі є Фонд соціального страхування в Дніпропетровській області, оскільки позивачу первинно встановлено втрату професійної працездатності у 2006 році, з огляду на наступне. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону, тобто з 01 квітня 2001 року і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому ОСОБА_4 дом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 01 серпня 2006 року. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 01 серпня 2006 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП Україниїм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Згідно ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди відповідачем ПАТ «Кривбасзалізрудком» позивачу виникає з дня встановлення висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 01 серпня 2006 року у зв`язку з отриманою виробничою травмою. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано обставини нещасного випадку на виробництві, відсутність вини позивача у травмуванні, характер отриманих травм, відсоток втрати ним професійної працездатності та визнання особою з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду обґрунтоване і підтверджується матеріалами справи, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складений 27 травня 2020 року. Головуючий: Судді: