Постанова 4803 № 212/3452/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9096/20 Справа № 212/3452/20 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Барильської А.П. суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання: Голуб О.О. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2020 року, яке ухвалено суддею Ваврушак Н.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст рішення суду складено 28 серпня 2020 року, - В С Т А Н О В И В : В травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві. В обґрунтування позову зазначила, що 16 серпня 2000 року від нещасного випадку, який трапився при виконання трудових обов`язків, загинув її чоловік ОСОБА_2 . Внаслідок смерті чоловіка позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у тому, що вона втратив рідну їй людину, яку дуже любила. Загибель чоловіка призвела до душевних страждань і незворотних негативних змін у житті позивача та її дітей, вона пережила сильне душевне потрясіння, так як втратила рідну людину, з якою прожила у шлюбі 21 рік. Крім того смерть чоловіка призвела до різкого погіршення матеріального стану, оскільки заробіток чоловіка був основним джерелом доходу в сім`ї позивача, після смерті чоловіка на її утриманні залишилось двоє дітей. Вважає, що їй завдана значна моральна шкода, яку вона оцінює у розмірі 350 000 гривень, яку просить стягнути з відповідача на її користь. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 120 000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судовий збір у розмірі 1200 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом не взято до уваги, що причиною нещасного випадку, в результаті якого загинув чоловік позивача, встановлено його винні дії, оскільки потерпілий порушив вимоги діючих нормативних актів з техніки безпеки та охорони праці. ПАТ «Кривбасзалізрудком» зазначає, що нормами ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не передбачалося право позивача на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю працівника на виробництві. На думку апелянта, в даному випадку необхідно застосовувати положення Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою КМ України від 23 червня 1993 року №472. Вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним, таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Звертає увагу на те, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. ПАТ «Кривбасзалізрудком» звертає увагу на те, що суд першої інстанції надав більше переваги доказам позивача, що призвело до помилкового висновку суду про задоволення позовних вимог позивача. Крім того, матеріали справи не містять належних доказів щодо спричинення моральної шкоди позивачу. Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві»,внесено зміни до п.п.164.2.14а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, який набрав чинності з 23.05.2020 року та яким передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди визначеної рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ «Кривбасзалізрудком» - Ратушну О.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ «Кривбасзалізрудком» підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач є дружиною ОСОБА_2 (а.с. 11- зворот). За життя ОСОБА_2 працював на посаді гірника шахтобудівельного управління дочірнього підприємства Криворізького державного залізорудного комбінату, правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком». 16 серпня 2000 року при виконанні трудових обов`язків з ОСОБА_2 стався нещасний випадок, в результаті якого він помер. Смерть настала в результаті поразки технічною електрикою (а.с. 9-10). Відповідно до п.7 Акту №19 про нещасний випадок форми Н-1 від 30 серпня 2000 року, причиною нещасного випадку є незадовільна трудова і виробнича дисципліна серед робітників шахти, що висловилася в порушенні правил перенесення предметів по гірничих виробках і організації транспортування вантажів внутрішахтним транспортом (а.с. 10). Згідно п.10 Акту, особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці є потерпілий ОСОБА_2 , в.о. гірничого майстра дільниці №6 ш. «Гвардійська» - Драк С.А., в.о. заступника начальника дільниці №6 ш. «Гвардійська» - Журба Г.В., в.о. начальника дільниці №6 ш. «Гвардійська» - Попов А.А., та в.о. головного інженера ш. «Гвардійська» - Щербаков Ю.Н. (а.с. 10-зворот). Відповідно до свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 від 17 серпня 2000 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 43 років (а.с. 11). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов`язок з відшкодування моральної шкоди на ПАТ «Кривбасзалізрудком», суд першої інстанції виходив із того, що нещасний випадок, внаслідок якого помер чоловік позивача, стався під час його роботи, 16 серпня 2000 року, внаслідок якого позивачу спричинена моральна шкода, яка має бути відшкодована на підставі статті 440-1 ЦК України. Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, та з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскільки, смерть чоловіка позивача настала під час виконання трудових обов`язків внаслідок нещасного випадку в 2000 році, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин сторін положень статті 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року. Згідно зі статтею 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Стаття 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК України, в редакції 1963 року, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння. Стаття 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв`язку зі смертю її чоловіка в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин. Як роз`яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних,психічних,тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити і з засад розумності, виваженості та справедливості. Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу України, в редакції 1963 року, та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року, викладених у Постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зав`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як вбачається з матеріалів справи, чоловік позивача загинув під час виконання трудових обов`язків. Внаслідок смерті чоловіка позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у тому, що вона втратила рідну їй людину, яку дуже любила. Загибель чоловіка призвела до душевних страждань і незворотних негативних змін у житті позивача, вона пережила сильне душевне потрясіння, так як втратила рідну людину, з якою прожила у шлюбі 21 рік. Крім того, смерть чоловіка ОСОБА_2 призвела до різкого погіршення матеріального стану, оскільки заробіток чоловіка був основним джерелом доходу в сім`ї позивача, після смерті чоловіка на її утриманні залишилось двоє дітей. Виходячи із наведених вище обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу заподіяно моральну шкоду і вона має право на її відшкодування. При цьому, суд першої інстанції правильно виходив з того, що смерть чоловіка завдає позивачу фізичного болю та душевних страждань. Як вбачається з матеріалів справи, факт смерті потерпілого ОСОБА_2 від нещасного випадку встановлений Актом №19 про нещасний випадок від 30 серпня 2000 року, що передбачає право членів сім`ї померлого на відшкодування їм моральної шкоди. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача в частині того, що причиною нещасного випадку, в результаті якого загинула чоловік позивача, встановлено його винні дії, оскільки право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці встановлено ч. 4 ст. 43 Конституції України. Згідно частин 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Як вбачається з матеріалів справи, згідно п.10 Акту, особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці є потерпілий ОСОБА_2 , в.о. гірничого майстра дільниці №6 ш. «Гвардійська» - Драк С.А., в.о. заступника начальника дільниці №6 ш. «Гвардійська» - Журба Г.В., в.о. начальника дільниці №6 ш. «Гвардійська» - Попов А.А., та в.о. головного інженера ш. «Гвардійська» - Щербаков Ю.Н. Факт смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві відповідача встановлений Актом №19 від 30 серпня 2000 року, що передбачає право членів сім`ї померлого на відшкодування їм моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги про те, що нормами ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не передбачалося право позивача на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю працівника на виробництвіколегія суддів не бере до уваги, оскільки ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року передбачено регулювання питання про відшкодування моральної шкоди. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в даному випадку необхідно застосовувати положення Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою КМ України від 23 червня 1993 року №472, так як відповідно до п. 1 зазначених Правил, власник підприємства, установи і організації несе моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці, тобто працівнику, який знаходиться у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією. Зазначені Правила не регулюють правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди членам сімей працівника, завданої його загибеллю в результаті нещасного випадку на виробництві. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції надав більше переваги доказам позивача, що призвело до помилкового висновку суду про задоволення позовних вимог позивача, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, рішенням суду враховано відзив відповідача на позовну заяву ОСОБА_1 (а.с. 25-36). Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги, що матеріали справи не містять належних доказів щодо спричинення моральної шкоди позивачу, оскільки внаслідок смерті чоловіка позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у тому, що вона втратила рідну їй людину, яку дуже любила. Загибель чоловіка призвела до душевних страждань і незворотних негативних змін у житті позивача та її дітей, вона пережила сильне душевне потрясіння, так як втратила рідну людину з якою прожила у шлюбі 21 рік. Смерть чоловіка призвела до різкого погіршення матеріального стану, оскільки заробіток чоловіка був основним джерелом доходу в сім`ї позивача, після смерті чоловіка на її утриманні залишилось двоє дітей. Судом першої інстанції встановлений й причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача втратою життєвих зв`язків позивача з рідною людиною. З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної відповідача про те, судом першої інстанції не було враховано, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві»,внесено зміни до п.п.164.2.14а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, який набрав чинності з 23.05.2020 року та яким передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди визначеної рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції з урахуванням роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили. На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції з урахуванням конкретних обставин по справі, моральних страждань позивача, яка втратила підтримку близької людини, оскільки ця втрата є незворотною втратою, що не може бути відновлена, а тому душевні страждання позивача будуть тривати і надалі, що свідчить про їх безстроковість. Позивач переносить тяжкі моральні страждання, оскільки втратила близьку людину, якому на час смерті виповнилося лише 43 років. У зв`язку з чим, доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди, колегія суддів не бере до уваги з вищенаведених підстав. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду обґрунтоване і підтверджується матеріалами справи, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 16 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: