Постанова 4818 № 637/806/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 року м. Харків Справа 637/806/19 Провадження № 22-ц/818/349/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого-судді Бровченка І.О., суддів: Бурлака І.В., Хорошевського О.М., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 30 вересня 2019 року в складі судді Тордія Е.Н., в с т а н о в и в: У липні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 13 квітня 2007 року між позивачем та відповідачем, було укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування кредитним рахунком складає між ним та банком договір. В свою чергу відповідач, зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно договору відповідач свої зобов`язання належним чином не виконує та порушив умови кредитного договору та правила користування кредитною карткою. Відповідно до кредитного договору при порушенні (позичальником) відповідачем строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн + 5% від суми позову. Відповідач не надав своєчасно позивачу - банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, чим порушив умови договору. Станом на 30 квітня 2019 року заборгованість становить 142933,52 грн; яка складається з суми заборгованості за кредитом 5991,98 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 134055,14 грн.; заборгованість за пенею та комісією 2886,40 грн. На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача частину суми заборгованості за кредитним договором, виходячи з наступного: заборгованість за кредитом 5991,98 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 13 квітня 2007 року по 31 січня 2019 року 115211,50 грн, всього в сумі 121203,48 грн та судові витрати пов`язані з розглядом справи, документально підтверджені, в розмірі 1921 грн. Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 30 вересня 2019 року в задоволенні позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Представником АТ КБ «ПриватБанк» - Криловою О.Л. на зазначене рішення суду подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 30 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про те, що заборгованість за кредитним договором була погашена, відповідач не має заборгованості. Сторони погодили відсоткову ставку за договором в розмірі 36 % річних, про що зазначено в копії анкети-заяви та в довідці про умови кредитування. З 01 вересня 2014 року банком було підвищено відсоткову ставку до 34,80 % річних, а з 01 квітня 2015 року до 43,20 % річних. Відповідачем погашено лише 6985,96 грн, заборгованість за тілом кредиту становить 5991,98 грн. Встановлення неправильності розрахунку заборгованості можливе за допомогою економічної експертизи, однак така не проводилась, клопотання про її проведення відповідач не подавав. Відповідач факт відсутності заборгованості не довів, доказів належного його виконання не надав, отже, наявні підстави для стягнення заборгованості. В додаткових поясненнях до апеляційної скарги представник позивача зазначає, що суд дійшов помилкового висновку, що відповідач не має заборгованості за кредитним договором, так як сума заборгованості становить 13408, 04 грн, з яких: 5991, 98 грн заборгованість за кредитом, 7416,03 грн заборгованість за відсотками. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової О.Л. на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 30 вересня 2019 року по цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року клопотання представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової О.Л. про виклик у судове засідання представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишено без задоволення. Закінчено підготовку апеляційного розгляду цивільної справи за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в приміщенні Харківського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не подано. Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з наданої заяви анкети від 13 квітня 2007 року вбачається, що відомості щодо сплати відсотків за користування кредитом, інших виплат відсутні. Протилежного позивачем суду не надано. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 квітня 2007 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Проте в обґрунтовування позовних вимог позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що відповідач станом на 31 січня 2019 року мав сплатити 5 991,98 грн, фактично останнім внесено 28 024,57 грн. Таким чином, підстави для стягнення вказаної в позовної заяві суми відсутні. З таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд в повній мірі погодитися не може, з огляду на наступне. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, щовідповідно до договору від 13 квітня 2007 року укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , останній отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, грошові кошти в сумі 1000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. В подальшому суму ліміту було збільшено до 8000 грн. Позивач зазначає, що за умов кредитного договору відповідач повинен виконувати правила користування картковим рахунком для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом (тіло кредиту), за відсотками, комісією та інших витрат. Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором банк виконав своєчасно і повністю, надавши відповідачу кредитні ресурси. Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 30 квітня 2019 року заборгованість становить 142933,52 грн; яка складається з суми заборгованості за кредитом 5 991,98 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 134 055,14 грн; заборгованість за пенею та комісією 2 886,40 грн. Кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом, тому банк просив стягнути з відповідача : заборгованість за кредитом в сумі 5991,98 грн тіло кредиту; заборгованість за відсотками за період з 13 квітня 2007 року по 31 січня 2019 року в сумі 121203, 48 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами. А саме, банк просив суд стягнути з відповідача частину суми заборгованості за кредитним договором, виходячи з наступного: заборгованість за кредитом 5991,98 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 13 квітня 2007 року по 31 січня 2019 року 115211,50 грн, всього 121203,48 грн. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14). Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, а Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» підписані 26 серпня 2010 року, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 квітня 2007 року шляхом підписання заяви-анкети. Як свідчать матеріали справи, 13 квітня 2007 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку. У анкеті-заяві ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив, що згоден з тим, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. У заяві позичальника від 13 квітня 2007 року встановлена базова процентна ставка у розмірі 3% в місяць на залишок заборгованості. В матеріалах справи міститься довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», згідно якої встановлено базова процентна ставка - 3 % в місяць; розмір щомісячних платежів - 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості; термін внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості складається з пені(1) + пеня (2), де пеня (1) = (базова процентна ставка за договором/30 нараховується за кожен день прострочки кредиту), пеня (2) = 1 % від заборгованості, але не менше 10 грн у місяць, нараховується 1 раз місяць за наявності прострочки по кредиту чи процентам 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму від 50 грн і більше, процента ставка в місяць на суму несанкціонованого перевищення ліміту кредитування базова процента ставка по кредитному ліміту. Також банком встановлені такі види комісії: за зняття кредитних коштів готівкою, за зняття власних коштів, за моніторинг неактивної картки, за отримання балансу на чек в банкоматах ПАТ КБ «ПриватБанк» (крім чека операцій зняття готівки), за безготівковий платіж. (а.с. 10). В цих тарифах зазначено, що з фінансовими умовами надання платіжної картки «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та прикладами розрахунку суми за використання кредитних коштів ознайомлений. При цьому суд бере до уваги, що ця довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», підписана клієнтом не в день укладення кредитного договору та підписання анкети - заяви 13 квітня 2007 року, а 26 серпня 2010 року. (а.с. 10). Таким чином, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду вважала, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Таким чином, поза увагою суду першої інстанції залишена та обставина, що при укладанні кредитного договору від 13 квітня 2007 року сторони погодили розмір відсотків, анкета-заява містить відповідні умови кредитування та підписана позичальником. Так, відповідно до наявної в матеріалах справи анкети-заяви встановлено проценти за користування кредитними коштами у розмірі 3,0% на місяць. За таких обставин, підписавши особисто заяву-анкету про умови кредитування, відповідач ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема щодо процентної ставки, розміру та порядку нарахування процентів. Згідно з наявним в матеріалах справи розрахунком, виписки по особовому рахунку, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30 квітня 2019 року становить 142933,52 грн, з яких: 5991,98 грн - заборгованість за кредитом; 134055,14 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2886,40 грн - заборгованість за пенею та комісією Позивач просить стягнути частину заборгованості у розмірі 121203,48 грн, яка складається з: 5991,98 грн - заборгованість за кредитом; 115211,50 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 13.04.2007 по 31.01.2019. Як встановлено, сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами в розмірі 3,0 % на місяць, проте в розрахунку процентна ставка зазначена - 36 %, з 01 січня 2013 року 30%, 01 вересня 2014 року - 34,80 %, з 01 квітня 2015 року - 43,20%, , що суперечить умовам кредитування погодженими сторонами. Отже, з 01 вересня 2014 року банк нараховував проценти у збільшеному розмірі. Суд враховує, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв`язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Згідно з частиною першоюстатті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно достатті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. У документах, які у своїй сукупності складають укладений між сторонами кредитний договір, всупереч частини першоїстатті 1056-1 ЦК України, не визначено тип процентної ставки (фіксована або змінювана). Згідно з частинами 3,4 статті 1056-1 ЦК України, в редакції на час зміни розміру процентної ставки в односторонньому порядку, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Колегія суддів зауважує, що порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений частиною четвертоюшостоюстатті 1056-1 ЦК України. Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення. Як вбачається, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку. Окрім цього, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Однак, позивачем не надано суду доказів про вручення відповідачеві під розписку повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку. Враховуючи викладене, у банка відсутні підстави для застосування збільшеної процентної ставки до простроченої заборгованості за кредитом за період з 01 вересня 2014 року. З довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 02 серпня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 13 квітня 2007 року, отримав картки № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 остання з них мала термін дії до 12/19, тобто до 31 грудня 2019 року. Отримання та користування кредитною карткою підтверджується розрахунком заборгованості за договором, в якому відображено рух коштів, зокрема, як зняття кредитних коштів, так і погашення кредиту. Матеріали справи не містять доказів підтверджуючих заперечення відповідача щодо дії строку кредитної картки. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що з 01 листопада 2012 року кредит ним не сплачувався, він припинив користуватися послугами АТ КБ «ПриватБанк», кошти на рахунки банку не зараховувались. Разом з тим, доводи ОСОБА_1 спростовуються випискою по особовому рахунку, з якої вбачається, що відповідач продовжував користуватись послугами АТ КБ «ПриватБанк» протягом 2013-2014 років. Суд першої інстанції на це уваги не звернув та відповідні обставини не встановив. Суд першої інстанції в рішенні дійшов висновку про те, що з наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що відповідач станом на 31 січня 2019 року мав сплатити 5 991,98 грн, фактично останнім внесено 28 024,57 грн, підстави для стягнення вказаної суми відсутні, однак свого розрахунку, та мотивів, за яких він дійшов такого висновку не навів, докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини не зазначив. Обставини, що відповідач станом на 31 січня 2019 року мав сплатити 5 991,98 грн, фактично останнім внесено 28 024,57 грн, та, відповідно, не має заборгованості, належними та допустимими доказами в розумінні статей 76-80 ЦПК України не доведено. З позовними вимогами про визнання неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо проведення списання коштів на погашення штрафів та пені відповідач не звертався. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів дійшла висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Таким чином, апеляційний доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 5991,98 грн, оскільки останній в установленому порядку відповідачем не спростований. Враховуючи, що сторони погоджували розмір відсотків за користування кредитними коштами, дійний розмір заборгованості по процентам за прострочення заборгованості за кредитом у ОСОБА_1 за період з 28 квітня 2007 року по 31 січня 2019 року становить 6547 грн 48 коп. При визначені розміру заборгованості зі сплати відсотків, колегія суддів виходить з відомостей зазначених в розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку. Згідно умов договору та процентної ставки погодженої сторонами , в тому числі зміненою позивачем 01.01.2013 та 01.09.2014, а також розміру кредитного ліміту, який неодноразово змінювався АТ КБ «ПриватБанк», розмір відсотків, який повинен був нарахований позивачем становить 19526, 19 грн, з яких: за період з 28.04.2007 по 12.08.2007 105, 53 грн (1000х36%/365х107); з 13.08.2007 по 28.11.2007 159,78 грн (1500х36/365х108); з 29.11.2007 по 02.07.2008 856, 11 грн (4000х36%/365х217); з 03.07.2008 по 14.06.2009 1714,66 грн (5010х36%/365х347); з 15.06.2009 по 25.01.2010 -952,03 грн (4290х36%/365х225); з 26.01.2010 по 28.06.2010 598,45 грн (3940х36%/365х154); з 29.06.2010 по 13.09.2010 272,64 грн (3590х36%/365х77); з 14.09.2010 по 21.12.2010 311,48 грн; з 22.12.20110 по 24.01.11 98,93 грн; з 25.01.2011 по 31.12.2012 1903, 67 грн(2730х36%/365х707); з 01.01.2013 по 15.07.2013 439,79 грн (2730х30%/365х196); 16.07.2013 по 30.07.2013 49,32 грн (4000х30%/365х15); з 31.07.2013 по 17.04.2014 1716, 16 грн (8000х30%/365х261); з 18.04.2014 по 15.05.2014 - 165,24 грн (7180х30%/365х28); з 16.05.2014 по 31.08.2014 583,2 грн (6570х30%/365х108); з 01.09.2014 по 12.02.2015 1033,56 грн (6570х34,8%/365х165); з 13.02.2015 по 31.03.2015 268,87 грн (6000х34,8%/365х47); з 01.04.2015 по 31.01.2019 8296, 77 грн (6000х36%/365х1402). В рахунок погашення нарахованих відсотків за вказаний період відповідачем сплачено 12978,71 грн Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування розрахунку заборгованості. З позовними вимогами про визнання неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо проведення списання коштів на погашення пені та штрафів за рахунок коштів відповідача, останній не звертався. Таким чином, позовні вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом підлягають частковому задоволенню у розмірі 6547 грн 48 коп. (19526,19 12978,71) за період з 28 квітня 2007 року по 31 січня 2019 року. Стосовно посилань відповідача в матеріалах справи на пропуск строку позовної давності, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов`язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. Як вбачається з правових позицій, викладених в Постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року по справі №614цс14, яка була ухвалена за наслідками перегляду цивільної справи за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Аналогічні правові позиції викладені і в постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 181/467/17, сторонами в якій були ПАТ КБ «Приватбанк» та позичальник. Зокрема, у вказаному судовому рішенні зазначено, що висновок судів попередніх інстанцій про початок перебігу позовної давності з моменту внесення позичальником останнього платежу на погашення кредитної заборгованості є помилковим. Згідно з вищенаведеним пунктом 2.1.1.2.11 Умов та правил, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки, а не закінченням строку дії договору. В Постанові ВСУ від 23 листопада 2016 року № 6-2104цс16 висловлена позиція, щодо строку виконання зобов`язань та плинності строків позовної давності: «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ПК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України). Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104 цс16. Укладений між сторонами кредитний договір від 13 квітня 2007 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Відповідно до довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 13 квітня 2007 року отримав картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 зі строком дії останньої до 12.2019 року (а.с. 82). З наданих суду виписок по картковому рахунку основної картки № НОМЕР_1 за період з 01 квітня 2007 року по 02 серпня 2019 року про рух коштів вбачається, що відповідач користувався грошима, здійснював платежі, як зняття кредитних коштів, так і погашення заборгованості по кредиту. Враховуючи, що анкетою-заявою не передбачено порядку погашення заборгованості (щомісячні чергові платежі чи повернення кредиту в повному обсязі у строк кредитування), виконання зобов`язання за таким договором відбувається за вимогою кредитора. Таким чином, строк позовної давності позивачем не пропущений, оскільки з позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду 05 липня 2019 року. Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами». Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04). Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами». Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 376 ЦПК України). Враховуючи викладене, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд доходить висновку про необхідність апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 30 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «ПриватБанк» заборгованість по тілу кредиту в розмірі 5991,98 грн та заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 28 квітня 2007 року по 31 січня 2019 року в розмірі 6547 грн 48 коп. В іншій частині позовних вимог відмовити. Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, а саме, на 10,35% (з 121203,48 грн на 12539,46 грн), при подачі позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1921 грн, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 198,82 грн (1921 грн.*10,35%) у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції. Враховуючи, що апеляційна скарга задоволена частково, а саме, на 10,35 % на ( з 121203,48 грн на 12539,46 грн), при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 2881,50 грн, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 298,24 грн (2881,50 грн*10,35 %) грн у зв`язку із переглядом справи судом апеляційної інстанції. Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 497,06 грн (298,24+198,82) у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції та переглядом справи судом апеляційної інстанції. Керуючись статями 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 30 вересня 2019 року скасувати. Позовну заяву акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» (м. Київ 01001, вул. Грушевського 1Д, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_4 , МФО 305299) заборгованість по тілу кредиту в розмірі 5991,98 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 28 квітня 2007 року по 31 січня 2019 року в розмірі 6547 грн 48 коп. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» (м. Київ 01001, вул. Грушевського 1Д, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_4 , МФО 305299) судовий збір в розмірі 497,06 грн у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції та переглядом справи судом апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку тільки у випадках, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 26 травня 2020 року. Головуючий - І.О. Бровченко Судді : І.В. Бурлака О.М. Хорошевський