Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/4483/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6463/21 Справа № 215/4483/20 Суддя у 1-й інстанції - Дудіков А. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року, ухваленого суддею Дудіковим А.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 19 квітня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У серпні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою № б/н від 28.09.2007 р. про отримання банківських послуг, згідно умов якої відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв`язку з тим, що відповідач належним чином не виконувала умови кредитного договору, станом на 30.06.2020р. виникла заборгованість у розмірі 15 595,05 грн, яка складається з: 2 295,91 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту; 13 299,14 грн заборгованість за простроченими відсотками. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати. Заочним рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 28.09.2007р. в розмірі 2 295 (дві тисячі двісті дев`яносто п`ять) гривень 91 копійка та 309 (триста дев`ять) гривень 41 копійка судового збору. Позивач, АТ КБ «Приватбанк», будучи незгодним з ухваленим заочним рішенням в частині відмовлених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне дослідження всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального і матеріального права, просить скасувати рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Банку про стягнення заборгованості за простроченими відсотками задовольнити в повному обсязі, в іншій частині, рішення суду залишити без змін. При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в Заяві, підписаній відповідачем ОСОБА_1 , зазначено: тип кредитного ліміту фінансовий; валюта карти гривня; базова процентна ставка 3,0% на місяць на суму залишку заборгованості; процентна ставка у разі порушення зобов`язання за кредитним договором 7,5% в місяць; порядок погашення заборгованості щомісячними платежами у розмірі 7% від суми заборгованості, що підтверджує належне ознайомлення позичальника з умовами кредитування щодо сплати процентів. Окрім того, позивач вказує на те, що суду було надано витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в редакції що діяла на момент підписання відповідачем анкети-заяви, а також копія наказу Банку щодо затвердження «Умов та правил надання банківських послуг в редакції що діяла на момент підписання відповідачем анкети-заяви, а також надано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду. Наголошує на тому, що зазначена Довідка була особисто підписана позичальницею ОСОБА_1 і в цій Довідці також зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом 3% на місяць нараховується на залишок простроченої заборгованості з розрахунку 360 днів в році, розмір щомісячних платежів у розмірі 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, штраф за порушення строків платежів, порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, що підтверджує той факт, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті всі істотні умови договору. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив наданий Банком розрахунок боргу та у разі незгоди з ним, свій розрахунок не навів, тобто незаконно звільнив Відповідача від сплати процентів за користування кредитними коштами, чим грубо порушив права Кредитора, оскільки з Відповідачем було погоджено умови кредитування під час укладення договору. Відзив на апеляційну скаргу позивача не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині стягнення тіла кредиту не оскаржується і в цій частині не перевіряється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог Банку про стягнення процентів за користування кредитними коштами, з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено, що 28.09.2007р. між позивачем та відповідачем був укладений договір шляхом підписання анкети - заяви про приєднання (частина перша статті 634 ЦК України), де вказано, що заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг (далі - Умови), а також тарифами складає між сторонами договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві від 28.09.2007р. суму кредитного ліміту не зазначено, базова процентна ставка 3% на місяць на залишок заборгованості, строк дії кредитного договору не зазначено. Умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) відсутні (а.с. 15). 28.09.2007р. відповідачем також була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду". В цій же довідці відповідач власним підписом підтвердив, що "З фінансовими умовами надання Кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений" (а.с. 16). Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , старт карткового рахунку 28.09.2007р. Кредитний ліміт станом на 25.10.2007р. було встановлено 500 грн, в подальшому кредитний ліміт неодноразово збільшувався, останній раз 22.07.2009р. до 2 270 грн, 08.11.2019р. кредитний ліміт зменшено до 0,00 грн (а.с. 13). Виписками про рух коштів по карті відповідача встановлено, що ОСОБА_1 користувалася кредитною карткою до квітеня 2009 року, тобто погодилася зі зміною кредитного ліміту по картці (а.с. 9-12). 21.05.2018 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» змінило назву на Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (скорочена назва - АТ КБ «ПриватБанк»), що підтверджується копією статуту (нова редакція) АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Позивач вважає, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 30.06.2020р. становить 15 595,05 грн, та складається з: 2 295,91 грн заборгованість за тілом кредиту; 13 299,14 грн заборгованість за простроченими відсотками. Суд першої інстанції, частково, задовольняючи вимоги Банку, в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 2295,91 грн., виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, на підставі вимог частини другої статті 530 ЦК України, кредитор має право вимагати виконання зобов`язання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками розмірі 13 299,14 гр., суд виходив з того, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не наведено відповідного порядку нарахування вказаної складової заборгованості та обґрунтування нарахованого її розміру. Проте колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції та погоджується із доводами позивача в частині наявності підстав для стягнення відсотків, однак не погоджується із визначеним Банком у розрахунку розміром нарахованих відсотків, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Проте суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим. У спорі, пов`язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Згідно ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України). Згідно ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст.625 ЦК України). За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Колегія суддів не може погодитись із висновком суду про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу ОСОБА_2 . Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Так, Банком на підтвердження своїх позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками надані наступні докази: розрахунок заборгованості (а.с.4-8), виписка по картковому рахунку ОСОБА_1 (а.с.9-12), довідка про зміну умов кредитування (а.с.13), довідка про надання відповідачу 1 кредитної картки за №4149437310998909- дата відкриття 28.09.2007, з терміном дії 04/2009 (а.с.14); Анкета позичальника яка особисто підписана позивачем 28.09.2007 та в якій, зокрема зазначена базова процентна ставка за кредитом 3,0% на місяць на залишок заборгованості (а.с.15), довідка про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду, де також зазначена базова % ставка в місяць 3,0 %, яка нараховується на залишок заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів у році (а.с.16), Умови та правила надання банківських послуг (а.с.17-26). Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року) Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені у позовні вимоги. Наведені вище, надані позивачем докази зокрема: заява позичальника та довідка про умови кредитування, які особисто підписані відповідачем ОСОБА_1 28.09.2007 та в яких зазначена базова процентна ставка 3,0 % на місяць, підтверджують її приєднання до умов договору в розумінні положень статті 634 ЦК України, оскільки, підписавши заяву позичальника та довідку про умови кредитування, відповідач особисто ознайомилася з запропонованими ій умовами кредитування, тобто була обізнана з умовами на яких отримала наданий позивачем кредит, а отже банк має право вимагати від позичальника виконання умов договору в частині сплати відсотків за користування кредитними коштами. У позові банк просив стягнути окрім тіла кредиту, також заборгованість за простроченими відсотками в сумі 133999,14 грн. станом на 30.06.2020 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, урегульовані частиною другою статті 625 цього Кодексу, згідно яких на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Такі проценти підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення, підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Таким чином, якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України. Верховний Суд України у постанові від 22 жовтня 2014 року у справі №127цс14 висловив правовий висновок про те, що строк дії картки є кінцевим терміном кредитування. Отже, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» має право на стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України, з моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення суми заборгованості за кредитом або ж після закінчення строку кредитування, тобто строку діє кредитної картки. З позовної заяви вбачається, що позивач нарахував відповідачу борг за прострочені проценти станом на 30.06.2010 року в розмірі 13 299,14 грн., при цьому строк дії виданої Банком ОСОБА_1 кредитної картки закінчився 04/2009 року, тобто, починаючи з 01 травня 2009 року (після закінчення терміну дії кредитної картки) Банк мав право пред`явити відповідачу вимогу про стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, однак позивачем така вимога не пред`явлена, проценти нараховані після закінчення терміну кредитування. За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку, що вимога Банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за простроченими процентами підлягає частковому задоволенню, а саме стягненю підлягає нарахована позивачем заборгованість по процентам по 30.04.2009 року. Колегією суддів досліджено наданий позивачем розрахунок заборгованості станом на 30.06.2020 року, зокрема щодо нарахування заборгованості за відсотками, з яким колегія суддів погоджується, оскільки з нього вбачається, що загальна заборгованість за відсотками нарахована ОСОБА_1 за узгодженою сторонами поточною процентною ставкою 36%, що становить 3,0% в місяць (а.с.4-8). Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Отже, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок. З такою позицією погодився й Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23.01.2018 року. З огляду на те, що позивачем надано розрахунок заборгованості за відсотками, зроблений Банком за узгодженою сторонами процентною ставкою, однак розмір цього боргу визначено станом на 30 червня 2020 року, з урахуванням строку закінчення дії, виданої позивачу ОСОБА_1 кредитної карти, колегія суддів на підставі зазначених у розрахунку заборгованості у колонці №12 даних, в яких відображено загальний залишок заборгованості за відсотками, шляхом складення цих сум, починаючи з 25.11.2007(день появлення заборгованості) і по 30.04.2009 (строк закінчення дії кредитної картки) вирахувала суму заборгованості, яка становить 6444,70 грн., і саме ця сума заборгованості за простроченими відсотками підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «Приватбанк». На підставі викладеного, колегія суддів дійшла до переконання, що рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 ухвалено без повного урахування наявних у справі доказів, тому згідно положення п.п.1,3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню в оскаржуваній частині з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитними коштами станом на 30.04.2009 року в сумі 6444,70 грн. Згідно положенням ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом АТ КБ «ПриватБанк» сплачено судовий збір у сумі 2102 грн., за подання апеляційної скарги 3153 грн., а всього сплачено 5255 грн. (а.с.34, 94). У зв`язку із тим, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково, в загальному розмірі з урахуванням, стягнутого судом першої інстанції тіла кредиту на суму 8740,61 грн. (тіло 2295,91+ проценти 6444,70 грн.), тому з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 2945,29 грн., відповідно розрахунку (8740,61 грн., х 5255 грн. /15595,05). Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 2295,91 грн. не оскаржується. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України Дніпровський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року в частині відмови Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками - скасувати, ухвалити нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ., на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО 305299, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д., заборгованість за кредитом Договором без номеру від 28.09.2007 року заборгованість за простроченими відсотками станом на 30.04.2009 року в сумі 6444,70 грн. (шість тисяч чотириста сорок чотири гривні сімдесят копійок.) Змінити рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року в частині розподілу судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ., на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО 305299, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д., витрати зі сплати судового збору в сумі 2945,29 грн (дві тисячі дев`ятсот сорок п`ять гривень двадцять дев`ять копійок), за розгяд справи в судах першої і апеляційної інстанцій. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 16 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: