Постанова 4807 № 2-3386/04

Дата документу 26.05.2020 Справа № 2-3386/04 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 2-3386/04 Провадження №22-ц/807/1873/20 Головуючий в 1-й інстанції Фунжий О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Маловічко С.В., Подліянової Г.С., секретарБабенко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2020 року, постановлену у м. Запоріжжі у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу дублікату виконавчого документу,- В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа. Заяву мотивовано тим, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2004 р. у справі № 2-3386/04 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання трьох неповнолітніх дітей у розмірі Ѕ частини заробітку. Оригінал за вказаним судовим рішенням втрачено, тому заявниця просить суд видати їй дублікат вказаного виконавчого документа. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2020 року, у задоволені заяви ОСОБА_1 про видачу дублікату виконавчого документа за рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя у справі № 2-3386/04 від 23 листопада 2004 р. відмовлено. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що рішення суду про стягнення аліментів з ОСОБА_2 фактично виконано не було, а відмова у видачі виконавчого листа позбавляє заявника стягнути заборгованість по аліментам та сприяє невиконанню рішення суду. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя у справі № 2-3386/04 від 23 листопада 2004 р. з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі Ѕ частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення ними повноліття, починаючи з 29 липня 2004 р. За повідомленням Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі виконавчий лист за вказаним судовим рішенням видано Комунарським районним судом м. Запоріжжя 20 грудня 2004 р., надійшов до виконання до відділу 23 березня 2011 р. 24 березня 2011 р. державним виконавцем за вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження. 5 серпня 2014 р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачала направлення виконавчого документу за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби. Оскільки рішенням суду від 23 листопада 2004 р. з ОСОБА_2 стягнуто періодичні платежі у вигляді аліментів на утримання неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття, період, на які присуджені платежі, закінчився наступного дня після досягнення молодшою дитиною повноліття, тобто ІНФОРМАЦІЯ_4 , виконавчий лист не може бути пред`явлений до виконання відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», що є підставою для відмови у задоволені заяви про видачу дубліката виконавчого листа. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Згідно з ч.1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. За змістом ч.3 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. Відповідно до п. 17.4 Розділу XIII Прикінцеві положення до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2004 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі Ѕ частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення ними повноліття, починаючи з 29 липня 2004 р. На час звернення заявника до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа діти, на користь яких стягнуто аліменти за вказаним рішенням суду досягли повноліття відповідно у 2007 році, 2010 році та в 2012 році. Відповідно до відповіді виконуючого обов`язки начальника управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області №Д-1610/03.19/03-42 від 12.12.2019 року, а також витягу з реєстру виконавчих проваджень, на виконанні в Шевченківському ВДВС ЗМУЮ з 24.03.2011 року перебувало виконавче провадження № 25553600 з примусового виконання виконавчого листа №2-3386, виданого 20.12.2004 Шевченкіським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей. 05.08.2015 року вказане виконавче провадження було закінчено у зв`язку із закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення. Протягом тривалого часу заявником не було оскаржено дії державного виконавця з приводу закриття виконавчого провадження, наявність заборгованості за виконавчим документом № 2-3386/04 не доведена належними та допустимими доказами, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання минув. Постановляючи ухвалу у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази, надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що вимоги заявника щодо видачі дублікату виконавчого листа не підлягають задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повна постанова складена 27 травня 2020 року. Судді: С. В. Кухар С.В. Маловічко Г.С. Подліянова