Постанова 4801 № 136/1580/19

Справа № 136/1580/19 Провадження № 22-ц/801/858/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2020 рокуСправа № 136/1580/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого : Копаничук С.Г. Суддів: Медвецького С.К., Оніщука В.В. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»; відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниці апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Липовецького районного суду від 29.01.2020 року, постановленого в приміщенні того ж суду під головуванням судді Кривенка Д.Т., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В с т а н о в и в : 23.08.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказало, що 19.08.2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н на підставі якого останній отримав кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають укладений між ним та банком договір про надання банківських послуг , що підтверджується підписом у заяві. У порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 16.07.2019 року складала 12622,44 грн., з яких: 6181,68 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2023,13 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3140,37 грн. - пеня за прострочене зобов`язання; 200 грн. - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 577,26 грн. - штраф (процентна складова). Просило суд стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість та понесені судові витрати. Рішенням Липовецького районного суду від 29.01.2020 року у задоволенні позову відмовлено, судові витрати залишено за позивачем. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просило рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Зазначило, що позичальник погодився з умовами кредитного договору, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, що є складовою частиною кредитного договору, у зв`язку з чим останній був зобов`язаний виконувати вимоги зазначених Умов та Правил. Отримання та використання кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується випискою про рух коштів. Відзив на апеляційну скаргу до Вінницького апеляційного суду не надходив. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що останню слід залишити без задоволення. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду відповідає. Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України). Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Судом першої інстанції встановлено, що 19.08.2011 року ОСОБА_1 виявив намір на отримання кредиту у «ПриватБанк», подавши заяву відповідного змісту. Вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним і банком Договір про надання банківських послуг. На підставі вказаної заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов`язався надати відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом. Звертаючись до суду позивач зазначив, що відповідач отримав кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, однак зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 16.07.2019 року, складала 12622,44 грн., з яких: 6181,68 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2023,13 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3140,37 грн. - пеня за прострочене зобов`язання; 200 грн. - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 577,26 грн. - штраф (процентна складова) Позивач, крім заяви- анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг будь-яких інших документів ,що містили б підпис відповідача та давали б змогу встановити погоджені із ним умови кредитування щодо розміру відсотків ,неустойки та що саме з наданими позивачем до позову Умовами та Тарифами ознайомлювався і погоджувався позивач, не надав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог , в порушення ст.ст.81,83 ЦПК України, не надав доказів, які б містили підпис відповідача та достовірно підтверджували б умови кредитування відповідача та підтверджували б надання можливості позичальнику мати доступ до кредитних коштів, зокрема доказів отримання ним кредитної картки з ПІН кодом для верифікації в платіжній системі. Крім того ,суд виходив із того, що наданий розрахунок заборгованості без первинних документів, не може являтись достатнім доказом наявності та розміру заборгованості відповідача, оскільки не є первинним документом на підтвердження руху грошових коштів. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові з підстав недоведеності позивачем своїх вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправильно визначено характер правовідносин сторін, неправильно застосовано закон, що їх регулює, неповно досліджено матеріали справи та не надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним доказам, не заслуговують на увагу. Так, доводи скарги про те, що кредитний договір сторони уклали відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України шляхом приєднання відповідача до запропонованого договору в цілому ,який згідно ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України є укладеним в письмовій формі і умови його згідно до ч.1 ст.630 ЦК України визначаються відповідно до типових умов певного виду ,оприлюднених у встановленому порядку ,а також про те, що Постановою Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі №755 /18246\15-Ц встановлено , що підписуючи заяву - анкету про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг , позичальник погоджується з ними , як з складовими частинами кредитного договору і під якими його підпис не потрібен ,не заслуговують на увагу. Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), в якій предметом розгляду були подібні правовідносини, зауважила, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання анкети - заяви, оскільки за умови що вони не містять підпису позичальника, немає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду також вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Доводи скарги про те, що відповідно до правової позиції ,висловленої у Постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі №6-63цс13 щодо застосування норм права , письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору ,а й факту передачі грошової суми позичальнику, не підлягає застосуванню у даному випадку і не свідчить про незаконність висновку суду першої інстанції про непідтвердження можливості відповідача мати доступ до кредитних коштів. У зазначеній правовій позиції Верховний суд здійснив висновок при інших обставинах справи і не у подібних ,а у інших правовідносинах , пов`язаних із договором позики, що регулюється параграфом 1 «Позика» Глави 71 ЦК України.(ст.ст.1046-1053 ЦК) Так, у тій справі між особами виникли правовідносини на підставі договору позики і від імені позичальника написано розписку , яку названо договором позики та згідно з яким останній брав у позикодавця грошові кошти і зобов`язався в разі несвоєчасного погашення позики виплатити борг шляхом продажу свого майна тощо. Тому Верховний Суд висловив правову позицію ,що розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. У даній справі, рішення по якій переглядається апеляційним судом, обставини справи інші ,витікають з кредитного договору та банківського рахунку і правовідносини сторін регулюються параграфом 2 Глави 71 ЦК України « Кредит» та главою 72 «Банківський рахунок» Крім того, відповідно до діючої на час ухвалення судом рішення ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду ,а не Верховного Суду України. Таким чином і ці доводи скарги безпідставні. Доводи апеляційної скарги про те, що підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи і виписка про рух коштів є первинним документом ,що підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів банку ,хоча і заслуговують на увагу, проте не свідчать про необгрунтованість рішення суду про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності. Як вбачається із матеріалів справи, первинний документ - виписку з банківського особового(карткового) рахунку ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надав лише до апеляційної скарги уже після ухвалення судом оскаржуваного рішення. Разом тим, колегія суддів не може прийняти та розцінювати його в якості нового доказу, виходячи з положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України. Відповідно до вказаної норми, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заявник апеляційної скарги не надав суду доказів неможливості подання цього доказу із незалежних від нього причин до суду першої інстанції ,а тому останній і не є підставою для скасування законного і обгрунтованого рішення суду та постановлення апеляційним судом нового рішення- про задоволення позову Інші доводи апеляційної скарги зводяться до наведення норм матеріального права і не містять посилання на конкретні допущені судом їх порушення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає ,що у відповідності до ст.141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає залишенню за останнім. На підставі викладеного, керуючись ст. 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Липовецького районного суду від 29.01.2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя: С.Г. Копаничук Судді: С.К. Медвецький В.В. Оніщук