Постанова 4822 № 714/639/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 травня 2020 року м. Чернівці справа № 714/639/19 провадження №22-ц/822/397/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Височанської Н. К. суддів: Владичана А.І., Кулянди М.І. секретар Герман Я.І. за участю: представника позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації місця проживання, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 06 лютого 2020 року, ухвалене під головуванням судді Акостакіоає О.Т., В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації місця проживання. Позовна заява обґрунтована тим, що вона є власником житлового будинку з саману, житловою площею 19.10 кв.м., загальною площею 25 кв.м, літ. А; сараю літ. Б, сараю літ. В; вбиральні літ. Г; літньої кухні літ. Д; огорожі № 1, 2, 3; криниці №4, що розташований на земельній ділянці площею 0.1312 га., кадастровий номер 7320781300:02:002:0563, по АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна), які належать їй згідно договорів дарування від 11 червня 2019 року. Вказані договори дарування були укладені між нею та ОСОБА_4 . Зазначала, що в будинку по АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають третя особа ОСОБА_4 ,1933 року народження, та відповідач ОСОБА_3 Третя особа ОСОБА_4 за цією адресою проживає з дитинства, відповідач ОСОБА_3 лише останні шість років на підставі усної домовленості з ОСОБА_4 , яка на той час була власником будинку. ОСОБА_4 , будучи особою похилого віку, яка не має дітей та близьких родичів, дозволила відповідачу, який є сином її знайомої та не мав свого власного житла, проживати разом з нею в її житловому будинку, а відповідач обіцяв допомагати їй по господарству. Жодної письмової угоди сторони не укладали. Відповідач систематично вчиняє сварки та знущається над ОСОБА_4 , яка є особою похилого віку, жодної допомоги не надає, без її дозволу та відома користується належними їй речами, здійснює самовільне будівництво на території будинковолодіння. ОСОБА_4 неодноразово зверталась до правоохоронних органів щодо неправомірної поведінки відповідача стосовно неї. Дані обставинні підтверджуються листами Герцаївського відділу поліції №3542/123/51/05/01-2019 від 24.06.2019 та №3581/123/51/05/02-2019 від 24.06.2019. Проте вжиття органами поліції попереджувальних заходів стосовно поведінки відповідача не дають належного результату. На неодноразові усні вимоги позивача виселитись з будинку та знятись з реєстрації місця проживання в добровільному порядку відповідач не реагує, продовжує проживати в цьому будинку, незважаючи на те, що він до будинку не має жодних прав. Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд для захисту своїх прав та законних інтересів усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення відповідача з житлового будинку без надання йому іншого житлового приміщення, зняти його з реєстрації, а також стягнути з відповідача судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 06 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Усунуто перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю ОСОБА_2 шляхом виселення ОСОБА_3 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , без надання йому іншого жилого приміщення. В задоволенні позовної вимоги про зняття ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 768 грн. 40 коп. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників На дане рішення ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Житарюк О.І., подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. В апеляційній скарзі посилається на те, що він поселився і проживав у житловому будинку, який належав ОСОБА_4 на правах близької людини, що на його думку підтверджується його реєстрацією в цьому будинку, складенням ОСОБА_4 на його ім`я заповіту, веденням з третьою особою спільного господарства, проведенням ним в цьому будинку ремонтних робіт, що значно збільшило його вартість, у зв`язку з чим він не може бути виселений. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , просить залишити рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 06 лютого 2020 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позиція апеляційного суду Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав. Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, застосовані норми права та встановлені судом обставини Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався положеннями ст.41 Конституції України, ч.1 ст.319, ст.321, ч.1 ст.391 ЦК України та вважав, що підлягає захисту порушене право власності ОСОБА_2 шляхом виселення відповідача ОСОБА_3 , який чинить їй перешкоди в реалізації її права власності. Відповідач не являється членом ні її сім`ї, ні попереднього власника ОСОБА_4 , добровільно виселитися відмовляється. Відмовляючи в задоволенні позову в частині зняття відповідача з реєстраційного обліку, суд виходив з вимог статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», згідно якого рішення суду про виселення є достатньою правовою підставою для зняття з реєстрації при зверненні зацікавленої особи до відповідних органів в передбаченому законом порядку. З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині вирішення вимоги про зняття відповідача з реєстраційного обліку ніким не оскаржується, а тому в силу вимог ст.367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є власником житлового будинку з саману, житловою площею 19.10 кв.м., загальною площею 25 кв.м, літ. А; сараю літ. Б, сараю літ. В; вбиральні літ. Г; літньої кухні літ. Д; огорожі № 1,2, 3; криниці № 4., що розташований на земельній ділянці площею 0.1312 га., кадастровий номер 7320781300:02:002:0563, по АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна), на підставі договорів дарування від 11 червня 2019 року, укладених між нею та ОСОБА_4 . Згідно з довідкою Острицької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області від 09 липня 2019 року, що в спірному житловому будинку зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . Судом також встановлено, що третя особа є попереднім власником житлового будинку та продовжує в ньому проживати за згодою нового власника ОСОБА_2 . Відповідач ОСОБА_3 вселився в спірний житловий будинок за згодою ОСОБА_4 , яка на той час була його власником, однак не був членом її сім`ї чи іншою особою, як то визначено ч.2 ст.64 ЖК України. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно із частиною 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. На підставі частини 1 статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 391 ЦК України). Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16. За змістом частини 1 статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Також у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснено, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Отже, права члена сім`ї власника жилого приміщення, а також осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство є похідними від прав власника на це майно. Законом не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім`ї колишнього власника чи осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство у випадку зміни власника будинку. Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 , як новий власник будинку, має право вимагати від ОСОБА_3 , який не є членом її сім`ї, усунення порушень її права власності на спірний житловий будинок шляхом виселення. Крім того, ОСОБА_3 не був членом сім`ї попереднього власника ОСОБА_4 , оскільки вони не є між собою родичами, не вели між собою спільного господарства та не були пов`язані спільним побутом. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є наймачем житла та має право, як і власник на користування спірним житловим будинком. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Колегія суддів вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, оскільки судом встановлено, що позивач на законних підставах набула право власності на спірний житловий будинок, а тому у передбачений законом спосіб звернулася до суду за захистом своїх порушених прав, у відповідача припинилось право користування спірним житловим будинком у зв`язку із переходом права власності на будинок від ОСОБА_4 , за згодою якої він проживав у спірному будинку, до позивачки ОСОБА_2 . Суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що ним проведено в спірному житловому будинку ряд ремонтних робіт, що значно збільшило його вартість, а тому в силу ст.778 ЦК України він має право на частку в цьому майні, оскільки такі доводи не мають правового значення при вирішенні даної справи та можуть бути предметом позову про відшкодування вартості таких витрат або визнання права на частку в майні, якщо внаслідок поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ. Є безпідставними доводи ОСОБА_3 про те, що він поселився і проживав у житловому будинку, який належав ОСОБА_4 на правах близької людини, що на його думку підтверджується складенням ОСОБА_4 на його ім`я заповіту. Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Відповідно до ст.1255 ЦК України нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту. Згідно ч.ч. 1,5 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт чи внести до заповіту зміни. Враховуючи те, що на момент розгляду даної справи заповідач ОСОБА_4 жива, зміст складеного нею на випадок смерті заповіту не може оцінюватися судом та бути предметом дослідження за її життя, а також його зміст в силу вимог ст..1255 ЦК України не міг бути розголошений посадовою особою, яка його посвідчувала до відкриття спадщини. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді даної справи неправильно застосовані норми матеріального права чи порушені норми процесуального права, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , залишити без задоволення. Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 06 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складений 22 травня 2020 року. Головуючий Н.К.Височанська Судді: А.І. Владичан М.І. Кулянда