Постанова 4855 № 826/13146/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13146/18 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., при секретарі Баглай О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: - визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яке є правонаступником управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, щодо недоплати позивачу основної пенсії, додаткової пенсії за інвалідністю, надбавки до пенсії; - визнати неправомірними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо недоплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення та компенсації вартості проїзду за 2016 рік; - визнати неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації по нарахуванню позивачу щорічної допомоги на оздоровлення та компенсації вартості проїзду за 2016 рік; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яке є правонаступником управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, виконати постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012, в частині нарахування, перерахунку та виплати позивачу державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 23.07.2011, та надбавку до пенсії з 22.07.2011 у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виконати постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012, в частині нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік; - зобов`язати управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації виконати постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012, в частині нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2020 провадження у справі закрито. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою позивач подала апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку що постановлена з порушенням норм процесуального права, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012, позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково: визнано неправомірними дії відповідачів та зобов`язано здійснити перерахунок пенсії та виплатити позивачу основної пенсії в розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, передбачену статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 03.08.2010 а також провести перерахунок та виплату недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи за 2010 рік в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, та зобов`язано нарахувати та виплатити недоплачену, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за період з 03.08.2010; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Водночас, на думку позивача, постанова Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011 у справі № 2-а-647/11, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012 відповідачами не виконується та вони продовжують призначати, нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 основну та додаткову пенсію, підвищення до пенсії, як дитині війни, щорічну допомогу у розмірі, меншому за встановлений судовим рішенням, у зв`язку із чим позивач звернувся з даним позовом до суду першої інстанції. Мотивами оскаржуваної ухвали є те, що обраний позивачем у даній справі спосіб захисту шляхом виконання постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011 у справі № 2-а-647/11, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012, є одним із способів належного виконання вказаного судового рішення. При цьому, оскільки спір у справі, що розглядається, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення, вказане зумовлює наявність підстав для закриття провадження у справі. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що постанова Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011 у справі № 2-а-647/11, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012 відповідачами не виконується. Також, апелянт звертає увагу, що відповідачі на власний розсуд нарахували позивачу суми лише за період розгляду Дніпровським районним судом м. Києва справи № 2-а-647/11, тобто за 2010 рік, і надалі продовжують призначати, нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 основну та додаткову пенсію, підвищення до пенсії, як дитині війни, щорічну допомогу у розмірі, меншому за встановлений судовим рішенням, що є порушенням її соціальних та майнових прав. Крім того, апелянт зауважує, що вказані правовідносини склались поза межами спору у справі № 2-а-647/11, у зв`язку із чим підстави для закриття провадження у справі відсутні. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Відповідно до пункту 2 цієї частини публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Пунктом 7 вказаної частини визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. Відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Положеннями ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо. Крім того, приписами ч. 1 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. У постанові від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17 Верховний Суд підкреслив, що зазначені правові норми КАС України (зміст яких фактично не змінився після 15.12.2017), мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Як вже було зазначено вище, за своєю суттю даний спір виник у зв`язку з протиправним невиконанням відповідачами, на думку позивача, постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011 у справі № 2-а-647/11, в частині щодо: - нарахування, перерахунку та виплати позивачу державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 23.07.2011, та надбавку до пенсії з 22.07.2011 у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум; - нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік; - нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік. Однак, той факт, що позивач вважає протиправним невиконання відповідачами постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011 у справі № 2-а-647/11 не свідчить про те, що між даними сторонами виник новий спір. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, а також в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вже було неодноразово підкреслено вище, зі змісту предмету спору у цій справі вбачається, що він фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011 у справі № 2-а-647/11. Отже, хоча ОСОБА_1 у даній справі обрала спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду, однак, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, що, в силу вже згаданих приписів ст. ст. 382, 383 КАС України, пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Відтак, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідачів на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися її права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17 та від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а. Підсумовуючи вищенаведене, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України провадження в справі закривається, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки є така, що набрала законної сили постанова суду з того самого фактичного предмету спору і між тими самими сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України. При цьому, аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2020 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І. Повний текст постанови виготовлений 21.05.2020.