Постанова 4852 № 280/5852/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 280/5852/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В., суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.02.2020 (суддя Кисіль Р.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Коробко Світлани Євгенівни, звернувся до суду з позовом до відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій області, просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати щомісячної страхової виплати позивачу в період з 05.09.2017 по 31.07.2018; - зобов`язати відповідача здійснити виплату щомісячної страхової виплати позивачу за період з 05.09.2017 по 31.07.2018; - зобов`язати відповідача надати інформацію про нараховану але не виплачену суму щомісячної страхової виплати позивачу за період з 05.09.2017 по 31.07.2018. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в Бердянському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, як отримувач страхових виплат. Разом з тим, за період з 05.09.2017 по 31.07.2018 страхових виплат позивач не отримав. Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати страхових виплат протиправними, із посиланням на норми Конституції України, Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" просить задовольнити позовні вимоги. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.02.2020 адміністративний позов задоволено частково. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відповідач не вказав, яка з обставин, визначених статтею 46 Закону №1105-XIV стала підставою для припинення позивачу виплати страхових виплат. Посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" не є посиланням на норми закону, оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено суду правомірності своїх дій щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 05.09.2017 по 31.07.2018. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області подано апеляційну скаргу, згідно якої відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що частиною 1 ст. 46 Закону України № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено перелік підстав для припинення страхових виплат і надання соціальних послуг, а саме - страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалось, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяного собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки а встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Зазначає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 12.07.1998 № 12-рп/98 до законодавства відносяться постанови Кабінету Міністрів України. Вказує на те, що п.6 ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV передбачено підставу припинення страхових виплат: інші випадки, передбачені законодавством, якою, на переконання відповідача, є постанова № 365 (Порядок здійснення контролю). Звертає увагу на те, що у спірний період страхові виплати мали нараховуватись позивачу за місцем зберігання його справ - в Управлінні в Донецькій області, що прямо випливає зі змісту пунктів 3.8 та 3.9 Розділу ІІІ Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб. У зв`язку з цим у відповідача відсутні правові підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 05 вересня 2017 року по 31 липня 2018 року. Вказує на те, що у відповідач не може відповідати за дії або бездіяльність інших осіб щодо вжиття заходів з нарахування та проведення страхових виплат ОСОБА_1 у період з 05 вересня 2017 року по 31 липня 2018 року. Позивачем направлено відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Вказує на те, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного. Судом першої інстанції встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 перебуває на обліку у ВД ФСНВ у м. Бердянськ Запорізької області як отримувач щомісячної страхової виплати у зв`язку з зареєстрованими двома страховими випадками: профзахворювання, що отримане 12.12.1994 та трудове каліцтво, що сталося 13.11.1981 (справа 20989 стійка втрата професійної працездатності 50% та 3 група інвалідності, безстроково; стійка втрата професійної працездатності 10%, безстроково). Вказану обставину також підтвердив відповідач у наданому відзиву. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичним місцем проживання/перебування якої є: АДРЕСА_1 , про що зазначено у виданій Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.03.2018 №2306-24092. До 05.09.2017 позивач своєчасно отримував страхові виплати, проте з 05.09.2017 страхові виплати позивачу були припинені. Вказану обставину підтвердив відповідач у наданому відзиві. 16.09.2019 представник позивача звернувся до відділення ВД ФСНВ у м. Бердянськ Запорізької області (яке є відокремленим підрозділом Управління ВД ФСС у Запорізькій області, що створене за рішенням правління без статусу юридичної особи) із адвокатським запитом, у якому просив пояснити причини невиплати щомісячної страхової виплати з 05.09.2017 по дату звернення. Листом від 20.09.2019 за №03-04-1519 відділення ВД ФСНВ у м. Бердянськ Запорізької області повідомив представника позивача, що: "Щомісячна страхова виплата була припинена з 05.09.2017, згідно рішення Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області "Про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи" від 05.09.2017 №351. Після повторного звернення ОСОБА_1 до відділення Фонду та надання нової довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.03.2018 №2306024092 (на цей час дійсною є довідка від 28.11.2018 № 2306024092) та на підставі рішення засідання комісії з питань щодо призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол від 30.11.2018 №117) страхова виплата була поновлена з 01.08.2018. Заборгованість по страховим виплатам у відділенні Фонду відсутня. Для вирішення питання щодо неодержаних страхових виплат ОСОБА_1 необхідно звернутись до Єнакіївського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Донецькій області за місцем його постійного перебування на обліку". Також позивачу (представнику позивача) було повідомлено, що згідно пункту 3 статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 №1105-ХІV відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV, Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII, норми Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Так, згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Конституції України). Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII. Статтею 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до частини 1 статті 4 цього ж Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина друга цієї статті). Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (ч. 1 ст. 5 Закону №1706-VII). Водночас, статтею 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами. В силу частини 1 статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Матеріалами справи підтверджується, що позивач у 2003 році отримав право на отримання страхових виплат по інвалідності та наразі перебуває на обліку в Бердянському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області та отримує щомісячні страхові виплати. Слід взяти до уваги, що правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №1105-XIV від 23.09.1999. Пунктом 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (№1105-XIV) встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. При цьому, статтею 3 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (№1105-XIV) визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп. 1, 3 ч.1 ст. 3). Водночас слід взяти до уваги, що статтею 27 Закону України від 14.01.1998 №16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами. В силу статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (№1105-XIV) страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Виходячи з аналізу вищевказаних норм, судом першої інстанції правильно вказано, що наведені норми містять вичерпний перелік та передбачають можливість припинення виплати страхових виплат з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом (згідно із Закону №16/98-ВР) чи законодавством (згідно із Закону №1105-XIV). Натомість відповідачем не зазначено, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону стала підставою для припинення позивачу виплати страхових виплат. На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" не є посиланням на норми закону, оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не доведено суду правомірності своїх дій щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 05.09.2017 по 31.07.2018. Також колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим посилання суду першої інстанції на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді страхових виплат є таким, що не ґрунтується на Законі. Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, не виплачуючи позивачу належні йому страхові виплати за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання страхових виплат. Також колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо тверджень відповідача про те, що такі виплати мають здійснюватися управлінням, в якому позивач перебував на обліку до початку проведення антитерористичної операції (Єнакіївське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду у Донецькій області). Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 01.10.2014 №531 установлено, що особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися з тимчасово окупованої території, району проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації (далі - застраховані особи), мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, а до завершення заходів, пов`язаних з утворенням зазначеного Фонду та його робочих органів, - робочими органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - фонди) відповідно до пункту 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону за фактичним місцем проживання у порядку, встановленому правліннями фондів. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.03.2018 №2306-24094, фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 ; доказів іншого суду не надано, отже саме Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області є належним відповідачем у справі. Отже аргументи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі спростовуються нормами законодавства України. Щодо частини рішення суду першої інстанції, якою відмовлено в задоволенні частини позовних вимог, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що на цю частину рішення апеляційна скарга не подавалася. Тому, діючи в межах позовних вимог, суд апеляційної інстанції не переглядає іншу частину рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини. Права, свободи та інтереси позивача захищені рішенням суду, а права та інтереси відповідача не порушені. Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. З огляду на результати апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.02.2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Строки касаційного оскарження, з урахуванням п. 3 Розділу IV «Прикінцеві Положення» КАС України в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020, продовжуються на строк дії карантину. Повний текст постанови виготовлено 06.05.2020. Головуючий суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова