Постанова 4852 № 280/7449/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 квітня 2022 року м. Дніпросправа № 280/7449/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.11.2021 ( суддя першої інстанції Сіпака А.В.) в адміністративній справі №280/7449/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 19 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області, в якому позивач просив: визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій області щодо не виплати щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з моменту припинення по 30.11.2019; зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій області поновити нарахування та виплату та сплатити заборгованість щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з моменту припинення по 30.11.2019; рішення суду в частині зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціальною страхування у Запорізькій області відновити нарахування та виплатити щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 допустити до негайного виконання за один місяць. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що з жовтня 2014 року перебував на обліку та отримував страхові виплати у Бердянському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області. Разом з тим виплата страхових виплат припинена у зв`язку з закінченням дії довідки ВПО. З 01.12.2019 було продовжено виплати. Вважає припинення виплати страхових виплат з підстав скасування довідки ВПО протиправними та просить позов задовольнити. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.11.2021 позовні вимоги задоволені в повному обсязі. З апеляційною скаргою звернувся відповідач, в якій зазначив, що позивач до початку проведення антитерористичної операції перебував на обліку та отримував страхові виплати у відділенні ФВ ФСНВ у Кіровському районі м. Макіївки, правонаступником якого є Управління в Донецькій області до жовтня 2014 року. В період з 01.11.2014 по 15.06.2015 включно ФСС НВВ у м. Бердянську здійснювалось продовження страхових виплат позивачу та з 01.12.2019 по вересень 2021 року включно на підставі заяв та довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Бердянським відділенням Управління у Запорізькій області позивач не приймалась на облік, а продовження виплат провадилось на підставі відомостей з інформаційно-аналітичної системи Фонду соціального страхування України. Разом з тим, припинення нарахування та виплати страхових виплат було здійснено у на підставі підпункту 4 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а саме у зв`язку із скасуванням довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи. З посиланням на постанову правління Фонду соціального страхування України Про затвердження структури органів Фонду від 10 жовтня 2017 року №50, з 01 січня 2018 року Слов`янське відділення Управління в Донецькій області поширює свою діяльність щодо виконання статутних завдань Фонду, зокрема, на Кіровський район м. Макіївки. Таким чином, оскільки, суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, то вимога про стягнення таких сум може бути заявлена до Управління в Донецькій області в особі Слов`янського відділення. За результатами апеляційного перегляду справи просив скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. З урахуванням п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду, що ОСОБА_1 є особою, яка перебуває на обліку з 25.09.2007, має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 06.08.2007. Відповідно до довідки від 16 грудня 2014 року №2306006652 ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа. Місцем проживання було: АДРЕСА_1 . ФСС НВВ у м. Бердянськ позивачу постановою від 03.11.2014 № 0801/20793/20793/1 були продовжені раніше призначені страхові виплати у зв`язку з тимчасовим місцем проживання з 01.11.2014. Зазначені виплати були продовжені на підставі заяви ОСОБА_1 від 14.10.2014 та довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 16.12.2014 № 2306006652. ФСС НВВ у м. Бердянськ позивачу постановою від 11.02.2015 № 0801/20793/20793/8 були продовжені раніше призначені страхові виплати у зв`язку з тимчасовим місцем проживання з 01.02.2015 по 15.06.2015. З 01.11.2014 по 15.06.2015 включно позивач перебував на обліку у ВД ФСНВ у м. Бердянську Запорізької області, де отримував соціальні виплати. У зв`язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 16.12.2014 № 2306006652 ФСС НВВ у м. Бердянськ позивачу було припинено щомісячні страхові виплати з 16.16.2015. Крім того, Бердянським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області ОСОБА_1 постановою від 02.02.2020 № 0804/20793/20793/12 були продовжені раніше призначені страхові виплати з 01.12.2019. зазначені виплати були продовжені на підставі заяви позивача від 18.12.2019 та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.12.2019 № 2306-6652. Згідно довідки від 19.12.2019 № 2306-6652 про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи. Місцем проживання є: АДРЕСА_2 . Позивач звернувся до відповідача з проханням надати інформацію щодо страхових виплат не виплачених за минулий період. Листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 05 серпня 2021 року №К-130/02-11-3117 повідомлено позивача, що у зв`язку із скасуванням довідки від 16 грудня 2014 року про взяття ОСОБА_1 на обліку як внутрішньо переміщену особу, йому зупинено виплату страхової виплати. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом. Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції виходить з такого, що сторонами не спростовується та обставина, що виплати належних позивачу сум страхових виплат за спірний період позивачеві не виплачені та відповідач також не здійснив їх виплату. Крім того, слід наголосити, що не здійснення відповідачем виплати раніше призначених щомісячних страхових виплат за минулий період тільки внаслідок відсутності порядку та механізму, який повинен був розробити та затвердити уряд країни лише породжує правову невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості та створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права. Оскільки носієм обов`язку перед позивачем по цій справі стосовно непорушності його прав, як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві - виступає держава в цілому, а у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату страхових виплат, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави. З огляду на викладене, відповідач по справі є тим самим органом, що має відновити виплату позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати на відшкодування шкоди на підставі матеріалів справи про страхові виплати. Колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. Частиною першою статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (ч. 5 статті 47 Закону № 1105-XIV). Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України Про оплату праці. Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами. Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Виходячи з аналізу положень Закону № 1105-XIV, припинення страхових виплат у розумінні позбавлення особи права на їх отримання навіть у майбутньому визначено лише у двох випадках: якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості (п. 3) і якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми (п.4), а в інших передбачених частиною першою статті 46 Закону №1105-XIV випадках страхові виплати припиняються лише на певний чітко визначений законодавцем період: на весь час проживання потерпілого за кордоном… (п.1); на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови…(п.2); ухилення від медичної чи професійної реабілітації або не виконання правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушення правила поведінки та встановленого для нього режиму, що перешкоджає одужанню (п. 5), що цілком підтверджується змістом статті 48 Закону № 1105-XIV Страхові виплати у разі перебування особи, яка їх одержує, в особливих умовах та статті 47 Закону № 1105-XIV, якою проголошено, що: виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням (ч. 4); страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (п. 5); страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я (ч. 6); якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці" (ч.7); належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини (ч.10). Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 185/3733/17(2-а/185/7/18). Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до статті 1 Закону 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення. Згідно зі статтею 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (ч.2 статті 7 Закону № 1706-VII). Статтею 14 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону. З матеріалів справи слідує, що за поновленням страхових виплат до відповідача позивач звернувся в жовтні 2014 року. За положеннями пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб, яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено: - довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; - для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи). Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №

509. Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Абз.1, 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній з 30 серпня 2019 року), визначено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження ,здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. Згідно з пунктом 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки. Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (пункт 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин)). З 30 серпня 2019 року Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначає виключно механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, та не регулює питання призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання). З вищенаведеного слідує, що постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній до 30 серпня 2019 року) та постанова Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, якими встановлений порядок виплати соціальних виплат за минулий час для внутрішньо переміщених осіб, суперечать положенням статті 46 Закону № 1105-XIV. До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлений порядок продовження та поновлення соціальних виплат, з огляду на таке. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів. У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту. Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Отже, право особи на отримання соціальних виплат (у тому числі і за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись. З вищевикладених підстав суд також вважає неможливим застосувати до спірних правовідносин положення Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній до 30 серпня 2019 року), якими регламентовано, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З аналогічних підстав суд не може застосувати до спірних правовідносин положення абзацу двадцятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній з 30 серпня 2019 року), якими визначено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Посилання відповідача на той факт, що виплати зупинено у зв`язку з закінченням дії довідки внутрішньо переміщеної особи, суд критично оцінює з мотивів викладених в рішенні суду та зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України " Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" , в силу якої громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Крім того, право на страхові виплати та їх одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України. Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 у справі № 805/402/18. Таким чином, судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідачем порушено право позивача на отримання щомісячних страхових виплат, починаючи з 16.06.2015 року. Оскільки страхові виплати припинено за відсутності законних підстав, суд правомірно вважає, що наявні підстави для зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу страхових виплат з моменту припинення без обмеження будь-яким строком. Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке. Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […]. Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. В рамках адміністративного судочинства: дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм; бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України; рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк). Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764). Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: - визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); - визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); - визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); - інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10). У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне: визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціальною страхування у Запорізькій області щодо припинення з 16 червня 2015 року щомісячної страхової виплати позивачу та зобов`язати відповідача поновити нарахування та виплату позивачу з 16 червня 2015 року щомісячної страхової виплати. Що стосується вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу виниклу заборгованість за страховими виплатами, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється зобов`язанням відповідача поновити нарахування та виплату страхових виплат з моменту припинення їх виплат та не потребує додаткового зобов`язання. З огляду на вказане суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи відповідача щодо правомірності проведеної перевірки є помилковими. Статтею 317 КАС України визначено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог. Оскільки, відповідно до п.1 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище, і позивачка не була службовою особою, яка у значенні вказаного вище Закону займала відповідальне або особливо відповідальне становище, дана справа відноситься до справ незначної складності, а також враховуючи те, що дана справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.11.2021 в адміністративній справі №280/7449/21 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області щодо припинення виплати щомісячних грошових сум страхових виплат в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 за період з 16 червня 2015 року по 30 листопада 2019 року. Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (69000, Запорізька область, м.Запоріжжя, вул.Сєдова, буд.12; код ЄДРПОУ 41320207) поновити нарахування та здійснити виплату щомісячних грошових сум страхових виплат в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 за період з 16 червня 2015 року по 30 листопада 2019 року. В іншій частині позовних вимог відмовити. Звернути до негайного виконання рішення у межах суми страхових виплат ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за один місяць відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області (69600, м. Запоріжжя, вул.. Сєдова, 12, код ЄДРПОУ 41320207). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 квітня 2022 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва