Постанова Сумський апеляційний суд № 583/5283/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2020 року м.Суми Справа №583/5283/19 Номер провадження 22-ц/816/897/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Орлова І. В. сторони: позивач Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку письмового позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 лютого 2020 року, ухвалене у складі судді Сидоренка Р.В., в Охтирському міськрайонному суді Сумської області, В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року АТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивувало тим, що між ним, в особі територіально відокремленого відділення № 10018/050 філії Сумське обласне управління АТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 06 липня 2018 року був укладений договір у вигляді заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу. Банк встановив ОСОБА_1 кредит у сумі 13 200 грн з фіксованою процентною ставкою у розмірі 38% річних. У зв`язку невиконанням умов договору у відповідача станом на 09 грудня 2019 року утворилась заборгованість перед АТ «Ощадбанк» в розмірі 22 271,49 грн, з яких: 12 887,68 заборгованість за тілом кредитного ліміту; 6 007,40 грн заборгованість за несплаченими відсотками; 292,14 грн заборгованість за розрахунково-касове обслуговування (далі - РКО); 2 585,89 грн пеня; 219,57 грн інфляційні втрати; 278,81 грн - 3% річних. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 лютого 2020 року позов АТ «Державний ощадний банк України» задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором від 06 липня 2018 року в розмірі 21 979,35 грн, з яких: 12 887,68 заборгованість по кредиту; 6 007,40 грн заборгованість за несплаченими відсотками; 2 585,89 грн пеня; 219,57 грн інфляційні втрати; 278,81 грн - 3% річних, та 1921 грн судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ «Державний ощадний банк України», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В доводах апеляційної скарги зазначає, що заборгованість за РКО в розмірі 292,14 грн складається з комісії за зняття готівкових коштів, наданих в кредит, яка передбачена п. 6.8 Заяви про приєднання до Договору. Крім того, вказує, що суд, відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості РКО, послався на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, які у 2017 році втратили чинність. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредитного ліміту, несплаченими відсотками, пенею, інфляційних втрат та 3% річних ніким з учасників справи не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення суду в зазначеній частині не переглядається. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 06 липня 2018 року підписав Заяву про приєднання №477371219 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) (далі Заява), відповідно до якої ОСОБА_1 був відкритий картковий рахунок № НОМЕР_1 на умовах тарифного пакету «Мій комфорт», Тарифів за користування платіжною карткою, розміщених на сайті банку та інформаційних стендах, що знаходяться в приміщеннях установ банку (а.с. 8-9, 16-25). Відповідно до Заяви ОСОБА_1 на встановлення відновлювальної кредитної лінії (Кредиту), йому був наданий кредит у сумі 13 200 грн зі сплатою 38% річних строком на 60 місяців з можливістю подовження на той самий строк (а.с. 10-11). З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 09 грудня 2019 року у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 22 271,49 грн, з яких: 12 887,68 заборгованість за тілом кредитного ліміту; 6 007,40 грн заборгованість за несплаченими відсотками; 292,14 грн комісія; 1528,43 грн пеня за несвоєчасне погашення основного боргу; 1 057,46 грн пеня за несвоєчасне погашення процентів; 112,44 грн інфляційні втрати за несвоєчасне погашення основного боргу; 107,13 грн інфляційні втрати за несвоєчасне погашення процентів; 169,53 грн - 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу; 109,28 грн - 3% річних за несвоєчасне погашення процентів (а.с. 26-28). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за РКО в сумі 292,14 грн, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення плати банком за управління та користування кредитом не ґрунтуються на положеннях законодавства. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо мотивів відмови у позовній вимозі АТ «Ощадбанк» про стягнення заборгованості за РКО не в повній мірі відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, а тому рішення суду в цій частині підлягає зміні виходячи з наступного. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно положень 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Стаття 1056-1 ЦК України містить положення про розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором. Тобто, з аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що договори позики є переважно оплатними і ця оплата встановлюється у вигляді процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором. За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору. Ч. 6 ст. 12 цього ж Закону передбачено, що споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит. Статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачені види діяльності банків, за які банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. З аналізу вищевикладених норм законодавства вбачається можливість банків визначати у Кредитному договорі нарахування та сплату комісії, яку Позичальник зобов`язаний сплатити банку за умови, що він обізнаний про необхідність сплати таких платежів та надав свою згоду при укладенні договору. Постановою Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року №49 Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила №49) передбачені такі види платежів за додаткові та супутні послуги банку: за ведення рахунку, розрахунково-касове обслуговування, комісія за надання кредиту, інші послуги банку, інформація про які має зазначатися в окремій колонці таблиці (додаток 2 до Правил №49). У справі, що переглядається, до таких послуг банк включив комісію за видачу готівкових кредитних коштів (колонка 7.4 а.с. 14). Пункт 6.8. блоку 6 Заяви про приєднання до договору передбачає комісійну винагороду за зняття готівкових коштів, наданих в кредит - 2,5 % від суми таких коштів, яка сплачується при знятті вказаних готівкових коштів в усіх банкоматах/у касах банку (касах інших банків) з використанням платіжного терміналу. Крім цього, у паспорті споживчого кредиту, окрім комісійної винагороди за зняття готівкових коштів, передбачено окремою графою розрахунково-касове обслуговування основної картки до поточного рахунку, операції за яким здійснюються з використанням платіжних карток (далі - РКО), однак розмір фіксованої суми цього платежу у паспорті не передбачений. З виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , на яку посилається Банк в апеляційній скарзі (а.с. 29-36), вбачається нарахування комісії в розмірі 16,30 грн та 304,44 грн, однак не зазначено, за які саме послуги вона нарахована. Позивач звернувся до суду з позовною вимогою, в тому числі, про стягнення заборгованості за розрахунково-касове обслуговування картки в розмірі 292,14 грн. Як вже встановлено вище, розмір вказаного платежу не визначений умовами Заяви про приєднання та додатків до неї. В той же час, АТ «Ощадбанк» в апеляційній скарзі розширив позовні вимоги та зазначив, що комісія за зняття готівкових коштів є складовою частиною РКО. Однак, вказане спростовується вищевикладеним, а зміна позовних вимог на стадії апеляційного перегляду не допускається в силу до ст. 367 ЦПК В той же час, слушними є доводи апелянта стосовно того, що суд, обґрунтовуючи свою позицію, послався на постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, яка згідно з постановою Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року №49 втратила чинність на дату укладення кредитного договору. Отже, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду в частині мотивів відмови у задоволенні позовної вимоги АТ «Ощадбанк» про стягнення заборгованості за РКО в розмірі 292,14 грн, зазначивши, що ця позовна вимога не підлягає задоволенню з підстав, викладених в даній постанові. Керуючись ст.ст. 367; 368; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 4; 381-384; 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 лютого 2020 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовної вимоги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості за розрахунково-касове обслуговування. В іншій частині рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку на підставі ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає. Головуючий - С.С. Ткачук Судді: О.Ю. Кононенко І.В. Орлов