Ухвала КАС ВС № 2а-1586/11/0970

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 20 травня 2020 року м. Київ справа №2а-1586/11/0970 провадження №К/9901/12750/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2020 у справі № 2а-1586/11/0970 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Котиківської сільської ради Городенківського району, управління Держкомзему в Городенківському районі Івано-Франківської області, Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про зобов`язання до вчинення дій, у с т а н о в и в: Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат за подання апеляційної скарги. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2020 апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 з питання компенсації судових витрат за подання апеляційної скарги у справі № 2а-1586/11/0970 була повернута скаржнику. Вважаючи ухвалу суду апеляційної інстанції такою, що ухвалена з порушенням вимог процесуального закону, ОСОБА_1 оскаржив її у касаційному порядку. Надаючи оцінку висновкам суду апеляційної інстанції та аргументам касаційної скарги щодо їхньої обґрунтованості, Верховний Суд керується такими мотивами. Ключовим аргументом касаційної скарги є те, що в ухваленні оскарженої ухвали брав участь суддя Восьмого апеляційного адміністративного суду Запотічний І.І., який будучи членом колегії суддів, брав участь в ухваленні постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2019 в справі № 300/1332/19, в якій суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана способом надсилання на електронну адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду позовна заява вважається непідписаною та мала бути повернута, оскільки на день подання позову до суду - 20.06.2019, Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему не запроваджено, що унеможливлює взяття судом документів до розгляду в електронній формі. Водночас, як стверджує заявник, в постановлені ухвали про повернення йому апеляційної скарги, яка (така ухвала) оскаржується в межах цієї справи (№ 2а-1586/11/0970), також брав участь суддя Запотічний І.І., а тому, на думку заявника, в цій справі у судді Запотічного І.І. простежується неусунутий конфлікт інтересів. Верховний Суд, оцінюючи обґрунтованість зазначеного аргументу заявника, бере до уваги те, що за правилами пункту 2 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою. Синтаксичний аналіз наведеної норми свідчить про те, що її конструкція містить дві обов`язкові умови, які слугують підставою для скасування судових рішень судом касаційної інстанції з одночасним скеруванням справи на новий розгляд, 1) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими; 2) обґрунтування касаційної скарги саме такою підставою. Водночас дослідивши матеріали касаційної скарги та зміст оскарженого судового рішення, колегія суддів встановила, що ОСОБА_1 не заявляв відводу судді Восьмого апеляційного адміністративного суду Запотічному І.І. у справі № 2а-1586/11/0970. Тому колегія суддів зазначає, що якщо ОСОБА_1 мав сумніви стосовно об`єктивності судді Восьмого апеляційного адміністративного суду Запотічного І.І. під час розгляду справи № 2а-1586/11/0970, він повинен був реалізувати своє право заявити відвід судді, щодо безсторонності якого мав сумніви, безпосередньо в суді апеляційної інстанції, й саме суд апеляційної інстанції мав дослідити вмотивованість такого клопотання та надати оцінку аргументам, викладеним в ньому. Натомість суд касаційної інстанції не має процесуальних повноважень щодо надання оцінки таким обставинам, якщо їхня обґрунтованість не була безпосередньо перевірена тим судом, який розглядав відповідну справу, а може тільки перевірити аргументованість чи неаргументованість відповідного процесуального рішення, яке ухвалив суд за наслідками розгляду заяви про відвід судді, оскільки за правилами пункту 2 частини третьої статті 353 КАС України визнання судом касаційної інстанції обґрунтованими підстав відводу судді, який був заявлений під час розгляду справи, є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд. Водночас суд касаційної інстанції вважає за потрібне перевірити обґрунтованість висновків, викладених в ухвалі Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2020, якою ОСОБА_1 була повернута його апеляційна скарга. Зокрема, повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зважив на те, що позивач виклав зміст апеляційної скарги з використанням образливої лексики, некоректно, із застосуванням неповажних слів щодо суддів Івано-Франківського окружного адміністративного суду та суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду. Беручи до уваги наведене, колегії суддів суду апеляційної інстанції констатувала, що така поведінка є неможливою у процесі оформлення апеляційної скарги та була розцінена як зловживання позивачем своїми процесуальними правами. З цих міркувань Восьмий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для повернення заявнику апеляційної скарги на підставі положень частини третьої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України). Верховний Суд вважає наведений висновок обґрунтованим з таких міркувань. За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 2 КАС України неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства. Водночас частинами першою, другою статті 45 КАС України також передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно з частиною третьою статті 45 КАС України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. За приписами частини четвертої статті 45 КАС України суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що виявляється, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їхньому призначенню для обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду щодо правильного та своєчасного розгляду і розв`язання справ чи висловлення явної неповаги до суду або учасників справи. Слід зважати на те, що наведений у частині другій статті 45 КАС України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, а суд може визнати таким зловживанням також й інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер. Водночас розв`язання питання про те, чи трапився факт зловживання, охоплюється процесуальним розсудом суду, що розглядає відповідну справу. Колегія суддів вважає за потрібне зауважити, що образливі та лайливі слова, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їхнім представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ані в заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ані у виступах учасників судового процесу та їхніх представників. Використання учасниками судового процесу та їхніми представниками ненормативної лексики, образливих і лайливих слів, символів у поданих до суду документах й у спілкуванні з судом, з іншими учасниками процесу, їхніми представниками, а також вчинення інших аналогічних дій свідчать про очевидну неповагу до честі та гідності цих осіб з боку осіб, які такі дії вчиняють. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) адміністративного судочинства, а також його завданню. З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 45 КАС України. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що зухвала поведінка заявника з використанням адресованих суду образливих висловлювань виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики, що в розумінні Європейського суду з прав людини, практика якого є джерелом права, констатується як зловживання правом на подання заяви. Наприклад, цей Суд, застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Зокрема, Суд вказав на зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживав образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14.05.2004, заява № 67208/01; «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 04.02.2003, заяви № 61164/00 і № 18589/02; «Guntis Apinis проти Латвії» від 20.09.2011, заява № 46549/06). Такого висновку суд касаційної інстанції дійшов взявши до уваги також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 14.03.2019 у справі № 9901/34/19. Одночасно Верховний Суд наголошує на тому, що відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу. Колегія суддів підкреслює, що свобода вираження поглядів сторонами у залі суду не є необмеженою і певні інтереси, такі як авторитет суду, є достатньо важливими для виправдання обмежень цього права (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Маріапорі проти Фінляндії», заява № 37751/07, § 62, від 06.07.2010). Тому хоча сторони й мають право коментувати процес здійснення правосуддя для того, щоб захистити свої права, їхня критика не повинна виходити за певні межі. Зокрема, потрібно розрізняти критику та образу. Якщо єдиною метою будь-якої форми вираження поглядів є образа або зазіхання на гідність суду або його членів, належна санкція не буде, в принципі, становити порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що виправдовується потребою захисту авторитету суду (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Скалка проти Польщі», заява № 43425/98, § 34, від 27.05.2003; «Садай проти Туреччини», заява № 32458/96, § 36, від 30.03.2006, та «Жугіч проти Хорватії», заява № 3699/08, § 45, від 31.05.2011). Отже, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла вмотивованого висновку, що висловлювання заявника, які він використовував у своїй апеляційній скарзі в цій справі, вийшли за межі простої критики рішень суддів і звичайних сумнівів щодо їхньої професійності та перетворилися на особисту критику суддів, звинувачення їх у неналежній поведінці всупереч їхнім обов`язкам суддів, що свідчить про явну неповагу до суду. Зважаючи на викладене Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу з підстав зловживання заявником своїми процесуальними правами, слушно застосував положення частини третьої статті 45 КАС України, правильне їхнє застосовування є очевидним, а аргументи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначеної норми процесуального права. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. За змістом пункту 2 частини другої цієї самої статті у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Дія зазначеної норми поширюється, з-поміж іншого, на ухвали суду апеляційної інстанції, перелік яких наведений у частині третій статті 328 КАС України, і до цього переліку також належить й ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги. З огляду на викладене, а також беручи до уваги той факт, що зміст оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції щодо повернення апеляційної скарги свідчить про те, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду цієї скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись положеннями статей 44 та 45, а також приписами статей 328, 333 і 359 КАС України, Верховний Суд у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2020 у справі № 2а-1586/11/0970.

2. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач А.А. Єзеров Суддя В.М. Кравчук Суддя В.М. Шарапа