Ухвала КАС ВС № 1.380.2019.002764

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 09 червня 2020 року м. Київ справа №1.380.2019.002764 провадження №К/9901/13590/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Мороз Л.Л., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2020 у справі № 1.380.2019.002764 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, у с т а н о в и в: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив: (і) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо зарахування позивачу в пільговому обчисленні страхового стажу за періоди з 06.06.1987 по 11.01.1989, з 17.01.1989 по 02.08.1989 та з 09.08.1989 по 06.05.1990; (іі) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати в загальний стаж позивача періоди роботи з 06.06.1987 по 11.01.1989, з 17.01.1989 по 02.08.1989 та з 09.08.1989 по 06.05.1990 у пільговому обчисленні (за 1 рік праці як 1 рік 6 місяців стажу). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 позов ОСОБА_1 задоволено: А) Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області щодо не зарахування ОСОБА_1 у пільговому обчисленні страхового стажу за періоди з 06.06.1987 року по 11.01.1989 року, з 17.01.1989 року по 02.08.1989 року, з 09.08.1989 року по 06.05.1990 року. Б) Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до загального стажу роботи для призначення пенсії ОСОБА_1 періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 06.06.1987 року по 11.01.1989 року, з 17.01.1989 року по 02.08.1989 року, з 09.08.1989 року по 06.05.1990 року виходячи з пільгового розрахунку 1 рік фактичної роботи за 1 рік 6 місяців (коефіцієнт 1,5). Не погоджуючись із означеним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій, із покликанням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове про відмову в позові. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2020 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено: А) Скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019. Б) Ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у позові ОСОБА_1 . Не погодившись з такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції. Дослідивши зміст касаційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про те, що у відкритті касаційного провадження у цій справі належить відмовити з огляду на таке. Приписами пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`зки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках. Тому розв`язуючи питання про прийнятність касаційної скарги, Верховний Суд, насамперед, має з`ясувати, чи належить справа, що в ній подається касаційна скарга, за своїми ознаками до тих справ, судові рішення в яких можуть оскаржуватися у касаційному порядку. Законодавець у КАС України встановив диференційований підхід до визначення категорій справ, які належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, за критерієм їхньої складності, виокремивши з-поміж них справи незначної складності, для яких з огляду на їхні змістовні ознаки встановлений особливий порядок судового розгляду, зокрема й щодо можливості касаційного оскарження судових рішень, ухвалених в таких справах. За приписами пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначна справа) вважається адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. У частині шостій статті 12 КАС України закріплено перелік справ, які для мети КАС України слід вважати справами незначної складності. Зокрема, положеннями пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Спір у цій справі виник через бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо зарахування ОСОБА_1 в пільговому обчисленні страхового стажу за періоди з 06.06.1987 по 11.01.1989, з 17.01.1989 по 02.08.1989 та з 09.08.1989 по 06.05.1990. Тому з огляду на те, що предметом спору є бездіяльність суб`єкта владних повноважень стосовно обчислення стажу для призначення пенсійних виплат, ця справа є справою незначної складності відповідно до вимог пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України. Водночас за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. У касаційній скарзі заявник зазначає про обставини, на підставі яких Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області мусило, на думку заявника, зарахувати до загального стажу роботи для призначення пенсії ОСОБА_1 періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 06.06.1987 року по 11.01.1989 року, з 17.01.1989 року по 02.08.1989 року, з 09.08.1989 року по 06.05.1990 року беручи до уваги пільговий розрахунок 1 рік фактичної роботи за 1 рік 6 місяців (коефіцієнт 1,5), а також надає правове обґрунтування наведеним ним обставинам. Натомість ці обставини та аргументи не є підставою для касаційного перегляду справи незначної складності, оскільки скаржник не обґрунтував у касаційній скарзі та заяві про усунення недоліків касаційної скарги того, чи стосується касаційна скарга питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; чи був скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи; чи справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; чи суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Колегія суддів також не встановила випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності. Водночас у касаційній скарзі заявник наполягає на тому, що Восьмий апеляційний адміністративний суд в своїй постанові зробив висновки, які суперечать правовим висновкам Верховного Суду в справах № 644/2182/17, № 287/15/17-а, № 676/6166/16-а, № 348/2141/16-а щодо питань застосування норм права в подібних правовідносинах. Зокрема, в постанові від 17.05.2019 в справі № 644/2182/17 суд касаційної інстанції зазначив, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність. Аналогічна позиція викладена й в постанові Верховного Суду від 15.11.2019 в справі № 348/2141/16-а, на яку також покликається заявник на обґрунтування вимог своєї касаційної скарги. Своєю чергою ключовим правовим питанням у цій справі є встановлення тієї обставини, чи мав право позивач на пільгу, передбачену пунктом 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а саме - чи були правові підстави для зарахування позивачеві одного року роботи у вказаних районах за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком. Суд касаційної інстанції зважає на те, що відповідно до пункту 5.9 «Основних положень про вахтовий метод організації робіт», затверджених постановою Держкомпраці СРСР, Секретаріату ВЦРПС та Міністерства охорони здоров`я СРСР від 31.12.1987 № 794/33-82, працівникам підприємств та організацій, які виїжджають для виконання робіт вахтовим методом у райони Крайньої Півночі або в прирівняні до них місцевості з інших районів держави, надаються пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». Отже, Верховний Суд доходить висновку, що на працівників, які працювали вахтовим методом в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, поширюються пільги, передбачені статтями 1-4 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а додаткові пільги, передбачені статтею 5 цього Указу, зокрема, зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності, не поширюються. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу вахтово-експедиційним методом, а надалі був звільнений з останнього місця роботи у зв`язку із ліквідацією в у Промисловому ремонтно-будівельному кооперативі « 16 марта» вахтово-експедиційного методу роботи. Отже, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку про те, що на позивача з огляду на вимоги пункту 5.9 «Основних положень про вахтовий метод організації робіт», затверджених постановою Держкомпраці СРСР, Секретаріату ВЦРПС та Міністерства охорони здоров`я СРСР від 31.12.1987 № 794/33-82, не поширюється пільгове обчислення страхового стажу, оскільки він працював в місцевості, що належали до районів Крайньої Півночі, вахтово-експедиційним методом. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах був викладений в постановах Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 338/357/15-а, від 13.04.2016 у справі № 21-5592а15 та в постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 338/1152/14-а, від 11.12.2018 у справі № 338/1096/15-а, від 14.03.2019 у справі № 343/859/15-а та від 16.10.2019 у справі № 176/797/14-а, а висновки, зроблені судом апеляційної інстанції, узгоджуються з такою правовою позицією Верховного Суду України та Верховного Суду. Також колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від означеної позиції. Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судове рішення, яке за законом не належить оскаржувати у касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою треба відмовити. Керуючись приписами статей 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2020 у справі № 1.380.2019.002764.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач А.А. Єзеров Суддя В.М. Кравчук Суддя Л.Л. Мороз