Постанова 4824 № 755/3908/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи 755/3908/19 номер апеляційного провадження: 22-ц/824/235/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 лютого 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Білич І.М. суддів Іванченка М.М., Болотова Є.В. при секретарі Кемському В.В. за участі: представника позивачів ОСОБА_5 представника ТДВ СК «Альфа-Гарант» Поліщук Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Жвавця Вадима Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Дніпровського районного суду міста Києва Галагана В.І., по цивільній справі № 755/3908/19 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди,- в с т а н о в и л а: У березні 2019 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТДВ СК «Альфа-Гарант», в якому, з урахуванням уточнень до позову просили стягнути з відповідачів у солідарному порядку на користь ОСОБА_2 суму завданої майнової шкоди в розмірі 112 050 грн. та витрати на проведення оцінки розміру завданого збитку в сумі 1 000 грн. Також позивачі просили стягнути з ОСОБА_1 кошти у відшкодування моральної шкоди: на користь ОСОБА_2 - 20 000 грн., на користь ОСОБА_3 - 50 000 грн. Крім того, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на свою користь витрати за проведення судової автотехнічної експертизи в сумі 13 600 грн. В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що 31.12.2016 року о 14 год. 05 хв. на перехресті вул. Алма-Атинської та вул. Профспілкової в м. Києві мала місце дорожньо-транспортна пригода, за якої ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , не здійснюючи зупинки, щоб надати дорогу пішоходам, здійснив зіткнення з транспортним засобом «Хонда», д.н.з. НОМЕР_2 ,під керуванням ОСОБА_3 та який належить на праві власностіпозивачу ОСОБА_2 , в результаті чого обидва автомобілі зазнали механічних пошкоджень. Винним у вчиненні вказаної ДТП визнано ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого на момент події була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант». Визначаючи розмір майнової шкоди, завданої автомобілю «Хонда», д.н.з. НОМЕР_2 , позивачі замовили виконання Звіту автотоварознавчого дослідження, який було виконано 29.05.2018 року та згідно якого сума матеріальних збитків власникові пошкодженого ТЗ визначена у 112 050 грн. Звернувшись 14.03.2018 року із заявою про виплату страхового відшкодування до ТДВ СК «Альфа-Гарант», позивачі отримали відмову у зв'язку з пропуском річного строку на звернення до страхової компанії. Однак, позивачі вважають, що відповідний строк було пропущено не з їх вини, а у зв'язку з тривалим судовим розглядом питання визначення винної в ДТП особи. Також, позивачі вважають, що винними діями ОСОБА_1 їм була спричинена моральна шкода, що полягає у порушенні сталого способу життя, перенесенні душевних переживань та необхідністю витрачати на час на ремонт автомобіля та вирішення інших спірних питань. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 113 050 гривень, моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень, судовий збір у розмірі 1 898, 90 гривень, всього: 119 948, 90 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 13 600 гривень, моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень, судовий збір у розмірі 904, 40 гривень, всього: 19504 гривни. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 632, 40 гривень. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник відповідача подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої ставив питання про скасування судового рішення. Посилаючись на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант», а отже, саме страховик є відповідальною особою за відшкодування шкоди завданої позивачам. При цьому, скаржник вважав, що пропуск ОСОБА_2 річного строку на звернення до страхової компанії із вимогою про виплату страхового відшкодування не створює для ОСОБА_1 обов`язку з відшкодування шкоди. Також, скаржник зазначав, що позивачами не доведено розмір заподіяної їм моральної шкоди внаслідок ДТП. Крім того, позовна заява не відповідала вимогам ст. 175-177 ЦПК України, зокрема в частині надання документів на підтвердження повноважень представників позивачів. У грудні 2019 року представник позивачів адвокат Сацик Р.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року - без змін. Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість вимог відповідача. У судовому засіданні представник позивачів та представник ТДВ СК «Альфа-Гарант» не визнали подану апеляційну скаргу, заперечували проти її задоволення. Відповідач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні, що відбувалося 04.02.2020 року підтримали подану апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити в повному обсязі з підстав викладених в ній. Будучи повідомленими про розгляд справи 25.02.2020 року в судове засідання не з`явилися, поважність причин своєї неявки суду не повідомили ( а.с. 188 том 2). Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність в силу вимог ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб що з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до ТДВ «СК «Альфа-Гарант», суд першої інстанції виходив з того, що страховик не може вважатися відповідальною за майнову шкоду особою, оскільки позивачами пропущено річний строк на звернення до страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування. Задовольняючи вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди саме відповідачем ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з правомірності звернення позивачів з такою вимогою, з урахуванням того, що дорожньо - транспортна пригода відбулася у зв`язку з порушенням зазначеним відповідачем ПДР, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, - оскільки матеріалами справи встановлено всі складові деліктного зобов`язання щодо вартості матеріальної шкоди, заподіяної позивачу внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, так і щодо суб`єкта правопорушення та причинно - наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та завданими позивачу матеріальними збитками. Пошкодження транспортного засобу позивача ОСОБА_2 пов`язано з розладом нормального життя позивачів, нервовою напругою та переживаннями, витратою часу на відновлення порушеного права. Як і отримання позивачем ОСОБА_3 легких тілесних ушкоджень в наслідок ДТП. Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 31.12.2016 року о 14 год. 05 хв. на перехресті вул. Алма-Атинської та вул. Профспілкової в м. Києві ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 , не здійснюючи зупинки, щоб надати дорогу пішоходам, які йшли з боку відчинених дверей трамвая, що стояв на зупинці, де висадка та посадка пасажирів проводиться з проїзної частини, продовжив рух під час відкритих дверей, та при виявленні перешкоди не вжив заходів для безпечного її об`їзду або повної зупинки, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_3 , що є порушенням п. 18.8 та п. 12.3 ПДР та призвело до пошкодження цих транспортних засобів. Транспортний засіб автомобіль «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_2 , належить на праві власності ОСОБА_2 . Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 01.03.2018 року по справі № 755/2606/18, яку залишено без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 16.04.2018 року, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, провадження у справі закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 18.12.2017 року по справі № 755/5287/17, провадження у справі відносно ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП закрито у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. Згідно висновків судово - автотехнічної експертизи № 000234/1 від 10.10.2017 року, з технічної точки зору причиною даної дорожньо-транспортної пригоди - зіткнення автомобіля «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 , з автомобілем «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_2 , - є в комплексі невідповідності у діях водія автомобіля «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 вимогам п.п. 18,8 і 12-3 Правил дорожнього руху України. Індентором - автомобілем, який наносив удар (занурювався у інший автомобіль), у даній дорожній ситуації виступав автомобіль «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 ». Витрати за проведення судової автотоварознавчої експертизи оплачено ОСОБА_3 20.09.2017 року у розмірі 13 600,00 гривень. Згідно звіту автотоварознавчого дослідження, складеного оцінювачем ПП «Авто-Експрес» від 29.05.2018 року на підставі заяви ОСОБА_2 , матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_2 , в результаті його ушкодження при ДТП станом на 31.12.2016 року склав 112 050,00 грн. Вартість проведення оцінки та складення Звіту складає 1 000,00 грн., що оплачено замовником відповідно до Акту прийому-передачі робіт з оцінки майна від 29.05.2018 року. Згідно полісу № АК/0672687 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів строком дії з 06.09.2016 року до 05.09.2017 року транспортний засіб «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 , було застраховано ТДВ «СК «Альфа-Гарант»; ліміт відповідальності за завдану матеріальну шкоду становить 100 000,00 грн., франшиза - 1 000,00 грн. 03.01.2017 року ОСОБА_3 на адресу ТДВ «СК «Альфа-Гарант» було надано письмове повідомлення про ДТП від 31.12.2016 року за участю автомобіля «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , та забезпеченого автомобіля «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_1 14.03.2018 року ОСОБА_2 на адресу ТДВ «СК «Альфа-Гарант» було надано письмову заяву про страхове відшкодування за наслідками ДТП від 31.12.2016 року за участю автомобіля «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_2 , та забезпеченого автомобіля «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 ». Однак, 20.04.2018 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування за наслідками ДТП від 31.12.2016 року за участю автомобіля «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_2 , та забезпеченого автомобіля «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 », з підстав пропуску встановленого законом терміну для звернення за виплатою страхового відшкодування. Колегія суддів вважає, що зазначена відмова страховика від виплати страхового відшкодування ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому підстави для стягнення з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» страхових виплат в межах даного провадження також відсутні. Зокрема, згідно ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Відповідно до ст. 6 Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Положеннями ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Положеннями ч. 1 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. У вказаному Законі детально регламентовано дії водія, транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика. У пункті 33.1.4 ст. 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, ? МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, ? МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 ст. 35). Підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) передбачені ст. 37 Закону. Відповідно до пункту 37.1.4 ст.37 Закону такою підставою є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому зазначений у пункті 37.1.4 ст. 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає. Із аналізу наведених норм спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у ст. 37 Закону, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його сплином у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі № 465/4287/15. Судом встановлено, що ДТП мала місце 31 грудня 2016 року, а з заявою про виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 звернулася до ТДВ СК «Альфа-Гарант» лише 14 березня 2018 року, тобто з пропуском встановленого законом строку. За таких обставин, правові підстави для стягнення з ТДВ СК «Альфа-Гарант» страхового відшкодування на користь позивачів - відсутні. Згідно із ч. 1, 2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Згідно із ч.2 ст.1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідач в апеляційній скарзі, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі №755/18006/15-ц, зазначає, що на нього не може бути покладена відповідальність за відшкодування шкоди позивачам, оскільки така відповідальність на момент вчинення ДТП була ним застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант». Разом з тим, відхиляючи вказані доводи, колегія суддів вважає, що відповідачем помилково тлумачаться правові висновки, викладені в указаній постанові Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, в п. 56 Постанови зазначено, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Крім того, Велика Палата дійшла висновку про те, що у випадку, якщо позивач не звертався до страховика відповідача та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, а відразу пред`явив вимогу до винної особи, то в такому випадку підстави для відшкодування майнової шкоди її заподіювачем - відсутні. Однак, в даній справі встановлено, що ОСОБА_2 зверталася з заявою про виплату страхового відшкодування до ТДВ СК «Альфа-Гарант» та отримала відмову страховика, датовану 20.04.2018 року, а тому, враховуючи, що у страхової компанії на підставі ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, саме з ОСОБА_1 підлягає стягненню заподіяна ним позивачам шкода. Крім того, Верховний Суд в постанові від 18 грудня 2019 року при розгляді аналогічної справи за № 560/908/16-ц зазначив, що оскільки позивач втратив право звернення до страхової компанії на отримання страхового відшкодування, з урахуванням принципу повного відшкодування шкоди (ст. 1166 ЦК України), встановлення факту ДТП та винної у ній особи, передбачуваність для позивача його поведінки щодо відшкодування шкоди винною особою з урахуванням мінливої судової практики, Верховний Суд вважає, що за таких обставин відсутні підстави для звільнення винної особи від цивільно-правової відповідальності. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди на користь позивачів, а саме: на користь ОСОБА_2 у розмірі 113 050 грн. на користь ОСОБА_3 у розмірі 13 600 грн. Не можуть бути підставою для скасування судового рішення і доводи апеляційної скарги відносно недоведеності позивачами розміру моральної шкоди та факту її завдання, з наступних підстав. Так, згідно з ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи тривалий час, протягом якого позивачі позбавлені права на відновлення порушеного права, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивачів у відшкодування моральної шкоди по 5 000 грн. Будь-яких доказів на спростування розміру стягнутої судом суми моральної шкоди, відповідачем суду апеляційної інстанції не надано. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позовна заява не відповідала вимогам ст. 175-177 ЦПК України, зокрема в частині надання документів на підтвердження повноважень представників позивачів, то указане питання було предметом розгляду судами, зокрема Київського апеляційного суду в постанові від 11 червня 2019 року, згідно якої ухвала суду про повернення позовної заяви з підстав відсутності підтверджень повноважень представника, яким підписана позовна заява, скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, в ході якого адвокатом Сациком Р.В. надано суду належним чином оформлені оригінали ордерів на представництво інтересів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (т.1, а.с. 230-232). Посилання відповідача на те, що позивачами не правильно визначена ціна позову та ,в результаті чого неправильно сплачено судовий збір, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки зазначені обставини не вплинули на можливість ухвалення законного і обґрунтованого рішення суду по суті спору. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема. Керуючись ст.ст.368, 372, 374,375,381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 18 травня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: