Постанова Черкаський апеляційний суд № 711/3930/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/650/20Головуючий по 1 інстанції Справа №711/3930/19 Категорія: 310000000 Позарецька С. М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2020 року м. Черкаси Колегія суддів Черкаського апеляційного суду у складі суддів: Гончар Н.І., Фетісової Т.Л., Сіренка Ю.В. секретар: Попова М.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - ОСОБА_2 ; третя особа - служба у справах дітей Черкаської міської ради; особа, що подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ; розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Василенка Олексія Васильовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про визначення місця проживання дитини, в с т а н о в и л а : В травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про визначення місця проживання дитини. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 06 листопада 2010 між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Від шлюбу народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2017 року шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 березня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання їх неповнолітнього сина - в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів щомісячно, та на користь ОСОБА_4 аліменти на її утримання в розмірі 1/10 частини з усіх видів доходів щомісячно. 08 лютого 2018 року рішенням Служби у справах дітей Черкаської міської ради ОСОБА_2 встановлено спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_5 щовівторка та щочетверга з 16:30 год. до 19:00 год., щонеділі з 10:00 год. до 18:00 год. без її присутності та з урахуванням обставин, які можуть виникнути. 08 листопада 2018 позивач продала ОСОБА_2 1/2 частини своєї квартири яка належала їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі - продажу. Даний правочин був здійснений нею за попередньою домовленістю з відповідачем про те, що той не буде здійснювати супротив проти того, щоб їхній син проживав разом з нею. ОСОБА_2 відразу ж після оформлення вищевказаного договору купівлі - продажу змусив її, застосовуючи насилля, виписати себе та дитину з квартири. Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи № 225 та № 226 від 11 квітня 2019 року позивач та їхній син зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , але оскільки в даному домоволодінні відсутні будь - які умови для нормального проживання - вона разом із сином проживають в її батьків у трьохкімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , в якій є все необхідне задля повноцінного розвитку та проживання дитини. Крім того позивач зазначає, що з моменту встановлення способу участі у спілкуванні та вихованні дитини, ОСОБА_2 , систематично порушує умови, вказані в рішенні №79 від 08 лютого 2018 року, а саме: або взагалі не з`являється до сина, або забирає/повертає сина не у встановлений час, а коли заманеться. Такі дії відповідача свідчать не лише про те, що він не може приділяти достатньо уваги синові, здійснювати необхідний догляд, забезпечувати освіту і всебічний розвиток, а й про те, що він є небезпечним для дитини, оскільки були випадки, коли відповідач забирав дитину на декілька днів, не повідомляючи її про це та не відповідаючи на телефонні дзвінки. 16 вересня 2019 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги та просила суд визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_6 разом з його матір`ю, ОСОБА_1 . Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано жодних належних, допустимих та переконливих доказів про існування спору між сторонами щодо визначення місця проживання їхнього сина. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, вважаючи, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права, а тому просила рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2020 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що відповідач з січня 2017 року жодних міркувань чи бажань з приводу проживання сина разом з ним не висловлював. З моменту встановлення способу участі у спілкуванні та вихованні дитини, ОСОБА_2 , систематично порушує умови, вказані в рішенні №79 від 08 лютого 2018 року, а саме: або взагалі не з`являється до сина, або забирає/повертає сина не у встановлений час, а коли заманеться. Виконавчим комітетом Черкаської міської ради на засіданні комісії з питань захисту прав дитини було встановлено, що між батьками не існує спору щодо місця проживання дитини, хоча не було обґрунтовано на підставі чого, було складено даний висновок, адже з моменту звернення позивачки до суду, відповідач ініціював до Служби у справах дітей Черкаської міської ради по питанню перегляду рішення про побачення з сином. На засіданні комісії щодо визначення місця проживання дитини, ОСОБА_2 був проти того, щоб син був зареєстрований за новою адресою разом з матір`ю, оскільки хвилювався, що сина буде вивезено за кордон. Крім того, скаржник зазначає, що питання про надання дозволу на виїзд дитини за кордон ОСОБА_1 не ставилося та стосувалося предмету спору, хоча суддею районного суду дане твердження відповідача, було покладено в основу рішення, що суперечить нормам закону. 30 березня 2020 року ОСОБА_2 надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що вимоги викладені в апеляційній скарзі не відповідають обставинам справи та чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини виключно в її інтересах. Відповідач проживає окремо та не заперечує проти проживання сина з матір`ю, сплачував аліменти на утримання позивачки та продовжує сплачувати аліменти на утримання малолітнього сина. ОСОБА_2 встановлено спосіб участі у вихованні сина. Спору щодо батьківства між сторонами немає. Посилання позивача на порушення відповідачем встановленого графіку спілкування батька з дитиною та ненадання відповідачем дозволу на виїзд дитини за кордон є неправдивими та не стосуються предмету спору про визначення місця проживання дитини. ОСОБА_2 вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішенням з додержанням норм матеріального та процесуального права. Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Заслухавши учасників справи, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу між сторонами син залишився проживати разом з матір`ю, за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання особи за відомостями виконавчого комітету Плескачівської сільської ради від 11 квітня 2019 за вих. № 225 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 листопада 2008 року і по теперішній час. Син зареєстрований і фактично проживає разом з матір`ю, відповідач сплачує аліменти на його утримання. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 березня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання їх неповнолітнього сина - в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів щомісячно, та на користь ОСОБА_4 аліменти на її утримання в розмірі 1/10 частини з усіх видів доходів щомісячно. Рішенням Служби у справах дітей Черкаської міської ради ОСОБА_2 встановлено спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_5 щовівторка та щочетверга з 16:30 год. до 19:00 год., щонеділі з 10:00 год. до 18:00 год. без її присутності та з урахуванням обставин, які можуть виникнути. Відповідно до статтей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. У рішенні від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, у справі «М. С. проти України» Європейського суду з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76). Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано жодних належних, допустимих та переконливих доказів про існування спору між сторонами щодо визначення місця проживання їхнього сина. З матеріалів справи вбачається, що 20 листопада 2019 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Черкаської міської ради встановлено, що між батьками не існує спору щодо місця проживання дитини, тому, відповідно до законодавства, орган опіки та піклування м. Черкаси не має юридичних підстав для розгляду зазначеного питання. Крім того, ОСОБА_2 , як у відзиві на позовну заяву так і на апеляційну скаргу, а також в ході розгляду справи апеляційним судом зазначив, що спору між сторонами з приводу місця проживання дитини не має, оскільки він особисто не заперечує проти проживання дитини з матір`ю. Посилання скаржника в своїй апеляційній скарзі про те, що відповідач систематично порушує умови способу участі у спілкуванні та вихованні дитини та не дає дозволу на реєстрацію дитини за фактичним місцем проживання, є безпідставним та не може бути підставою для скасування рішення, оскільки дані обставини не свідчать про наявність між батьками спору саме щодо місця проживання дитини. Інші доводи наведені в обґрунтування апеляційної скарги суттєвими не являються та не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Василенка Олексія Васильовича - залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про визначення місця проживання дитини - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, передбачених п.3. Розділу ХІІ «Прикінцевих положень» Цивільного процесуального кодексу України. Судді Н.І. Гончар Т.Л. Фетісова Ю.В. Сіренко Повний текст постанови складений 20 травня 2020 року.