Постанова 4855 № 823/5365/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 823/5365/15 Суддя (судді) першої інстанції: М.А. Білоноженко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів: Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В. розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги: Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року у справі №823/5365/15 (розглянуто у відкритому судовому засіданні) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А : У грудня 2015 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (надалі-позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (надалі-відповідач 1), управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (надалі-відповідач 2), в якому, з урахуванням заяви про уточнення предмету позовних вимог від 12.02.2016 року, просила: - визнати незаконним та скасувати наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 06.11.2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, капітана міліції ОСОБА_1 ; - зобов`язати управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області поновити ОСОБА_1 на посаду, яку вона обіймала на момент звільнення в Золотоніському МВ (з обслуговуванням м. Золотоноша та Золотоніського району) УМВС України в Черкаській області; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області призначити ОСОБА_1 в порядку переведення, на рівнозначну посаду в Золотоніському відділі поліції ГУНП в Черкаській області відповідно до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та видати з цього приводу відповідний наказ; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь позивача 20000 грн. завданої моральної шкоди. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.02.2016 року, позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 06.11.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Зобов`язано управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області вирішити питання щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 . В задоволенні решти вимог відмовити. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог та прийнято в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 17.07.2019 року постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25.02.2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В Постанові Верховного Суду зазначено, що суди попередніх інстанцій, визнавши правомірним оскаржуваний наказ про звільнення позивача через скорочення штатів, зобов`язали вирішити питання щодо працевлаштування позивача на службі, що, в свою чергу, суперечить наведеному, оскільки, не поновивши позивача на попередній посаді в УМВС України в Черкаській області, фактично виключили можливість в подальшому розгляді Національною поліцією, яка насамперед має дискреційні повноваження, рапорту позивача про прийняття її на роботу як таку, що вже не працює в органах внутрішніх справ. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що її звільнення з органів внутрішніх справ є незаконним, оскільки на момент звільнення позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку. Позивач зазначила, що в порушення положень Кодексу законів про працю її не було попереджено за два місяці про наступне звільнення, жодних пропозицій щодо подальшого працевлаштування від УМВС в Черкаській області їй не надходило а також порушено приписи ЗУ "Про Національну поліцію", оскільки її наміри щодо подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ не з`ясовувалися. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 06 листопада 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, капітана міліції ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Черкаській області (вул. Смілянська, 57, м. Черкаси, 18036, код ЄДРПОУ - 40108667) вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» та прийняти відповідне рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням щодо задоволення позовних вимог відповідачем 1 (надалі - апелянт 1) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт 1 посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Зокрема зазначає, що Національна поліція України за своїм статусом є новоствореним органом державної влади та не є правонаступником органів внутрішніх справ, що діяли на підставі положень Закону України «Про міліцію». Законом України «Про Національну поліцію» не передбачено автоматичного перепризначення колишніх працівників міліції, у зв`язку з чим вважає, що поновлення на службі працівника, який не проходив у ній службу, буде суперечити законодавству. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням щодо задоволення позовних вимог відповідачем 2 (надалі - апелянт 2) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт 2 зазначає, що відповідач 2 при звільненні позивача діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичну особу публічного права. Також, апелянт 2 зазначає, що відповідно до положень Закону України "Про Національну поліцію", всі працівники міліції вважаються попередженими про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, з 06.08.2015 року, дня опублікування вказаного закону в газеті "Голос України". Крім того зазначає, що позивач, протягом 3 місяців із дня публікації Закону України "Про Національну поліцію" не подала заяву про проходження подальшої служби в поліції, в зв`язку з чим в УМВС України в Черкаській області були відсутні підстави для пропозиції позивачу рівнозначної посади в органах Національної поліції. Позивач та відповідачі у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 прийнята на службу в органи внутрішніх справ згідно наказу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 2208 о/с від 27.02.2006р. Наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 153 о/с від 12.07.2013р. позивач призначена на посаду інспектора штабу Золотоніського МВ (з обслуговування м. Золотоноша та Золотоніського району) УМВС. В подальшому, наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 297 о/с від 12.09.2014р. позивачеві надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 30.08.2014р. по 03.07.2017р. Наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 06.11.2015р. позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 "Г" (через скорочення штатів) Положення. Підставою для прийняття такого наказу зазначено Закон України "Про Національну поліцію". Вважаючи вказане звільнення протиправним та таким, що не відповідає Конституції України та законам України, позивач звернулася до суду з відповідним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що аналіз частини третьої статті 184 КЗпП України дає підстави для висновку, що зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин. Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі. За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі. Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію". Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року. Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142, набрав чинності 07 листопада 2015 року. Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7- 13, 15, 17- 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року. Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Пунктами 9, 10, 11 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону. Приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. За приписами частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, що Наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 06.11.2015р. позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 "Г" (через скорочення штатів). Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв`язку зі скороченням штатів. Проте, за змістом пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв`язку зі скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі. Слід зазначити, що приписи норм Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та Положення № 114, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі. Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється. Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Судом першої інстанції встановлено, що наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 297 о/с від 12.09.2014р. позивачеві надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 30.08.2014р. по 03.07.2017р. Щодо тверджень апелянта 2 про можливість звільнення позивача в період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного (шестирічного - за медичним висновком) віку, то колегія суддів зазначає наступне. Так, питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із частиною шостою статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що аналіз частини третьої статті 184 КЗпП України дає підстави для висновку, що зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування. Разом з тим, Верховний Суд в постановах від 05 грудня 2019 року по справі №804/2/16, від 24 липня 2019 року по справі №826/26710/15 та Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року по справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року по справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року по справі №21-484а14 сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Суд першої інстанції вірно зробив висновок про те, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із частиною шостою статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Отже, відповідачем 2 було порушено процедуру звільнення позивача в частині недотримання гарантій, передбачених частини третьої статті 184 КЗпП України. Таким чином, оскільки відповідачем 2 не дотримано положення діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства в частині обов`язкового працевлаштування позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскарженого наказу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 06.11.2015р. в частині звільнено з органів внутрішніх справ. Посилання апелянта 1 у апеляційній скарзі на відсутність доказів звернення позивача до ГУНП в Черкаській області із заявою стосовно проходження подальшої служби в поліції у встановленому порядку, а також обставини непроходження позивачем конкурсу на посади в порядку, визначеному пунктом 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», як на підстави для відмови в задоволенні позовних вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування наказу про її звільнення з органів внутрішніх справ колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наведені обставини не стосуються предмету позовних вимог, адже протиправність звільнення позивача з органів внутрішніх справ обумовлена нівелюванням відповідачем 2 державних гарантій трудових прав останньої, які, зокрема, визначені частиною третьою статті 184 КЗпП України. При цьому в Законі України "Про Національну поліцію", постанові Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції, а відтак, в даному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була. Аналогічність завдань міліції та поліції, встановлених статтею 3 Закону України "Про міліцію" та статтею 2 Закону України "Про Національну поліцію" відповідно, ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, та як наслідок, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року по справі №815/6557/16. З урахуванням наведеного у сукупності та підсумовуючи аналіз нормативного регулювання сфери спірних відносин, слід дійти висновку, що вищезазначені норми та, зокрема, Положення, на яке (Положення) міститься посилання у оскаржуваному наказі, у сукупності створюють три передумови для звільнення особи зі служби через скорочення штатів (щодо обставин повторного звільнення позивачки), які можуть бути підставою для звільнення, у т.ч. кожна окремо, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 20.09.2018 у справі №815/497/16. У постанові від 04.10.2018 року по справі №813/6353/15 Верховний Суд також вказав на те, що, даючи оцінку правомірності звільнення працівника міліції у зв`язку зі скороченням штатів, суди, окрім іншого, повинні з`ясувати дотримання процедури звільнення. Крім того Верховний Суд в аналогічних спірних правовідносинах в постанові від 20.06.2018 року по справі №804/843/16 звертає увагу на необхідність встановлення обставин щодо неможливості подальшого використання позивача на службі при вирішенні спору. З аналізу змісту матеріалів справи та норм права колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог, для відновлення порушених прав позивача, шляхом зобов`язання Головного управління Національної поліції в Черкаській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" та прийняти відповідне рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 329-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В. В. Файдюк