Постанова 4824 № 755/9348/19

Апеляційне провадження № 22-ц/824/4088/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2020 року м. Київ Унікальний номер справи 755/9348/19 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», поданою його представником Криловою Оленою Леонідівною, на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухваленого 02 вересня 2019 року у приміщенні суду під головуванням судді Астахової О.О.,- ВСТАНОВИВ: У червні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування заявлених вимог зазначало, що 17 червня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписав заяву-анкету № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк». ОСОБА_1 ознайомився і погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість станом на 01.05.2019 у розмірі 110 474,13 грн, яка складається з: заборгованість за кредитом - 69 219,56 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом - 35517,71 грн., штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 5 236,86 грн. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 2 вересня 2019 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом в розмірі 62 219,56 грн., а також 1921, 00 грн. судового збору. Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення в частині відмови у задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості та в цій частині ухвалити нове рішення, стягнувши заборгованість в повному розмірі, в іншій частині рішення залишити без змін. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено докази по справі, невірно витлумачено та застосовано норми матеріального права. Зазначила, що місцевий суд оскаржуваним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, штрафів, допустивши грубе порушення норм процесуального права. Зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Ухвалою Київського апеляційного суду від ­15 травня 2020 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, між сторонами було укладено кредитний договір і відповідач не дотримався взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту. Вважав розмір суми нарахованої заборгованості по процентам за користування кредитом не обґрунтованою та матеріалами справи не доведеною. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить достатньої інформації, необхідної для перевірки достовірності і правильності відомостей зазначених у ньому та умовам укладеного договору не відповідає. Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 17.03.2013 між позивачем і відповідачем укладено кредитний договір б/н, на підставі особистої заяви останнього (а.с.15), згідно з умовами якого він виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну картку «Універсальна». Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, випустивши і надавши відповідачеві кредитну картку із встановленим лімітом кредитних коштів, яку (картку) відповідач отримав та використовував кредитні кошти у власних цілях. Проте, у порушення умов договору і чинного законодавства, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав та не повернув використані ним кредитні кошти, а доказів зворотного суду не надано. При цьому, позивачем вказано, що вищевказаний кредитний договір б/н від 17.03.2013 складається з Анкети-заяви про приєднання до Умов і правил, надання банківських послуг та самих Умов і правил надання банківських послуг. На підставі вказаних Анкети-заяви про приєднання до Умовам і правилам надання банківських послуг та самих Умов і правил надання банківських послуг, позивач нарахував відповідачу заборгованість, яка станом на 01.05.2019 становила 110 474,13 грн.: заборгованість за кредитом - 69 219,56 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом - 35517,71 грн., штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 5 236,86 грн. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів та штрафів за договором, в тому числі їх розміру та порядку нарахування, позивач посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємної частини договору. Відмовляючи у задоволенні позову у вказаній частині, суд першої інстанції виходив з того, що Умови і правила надання банківських послуг, якими передбачені проценти за користування кредитом та встановлена відповідальність Позичальника у разі невиконання/неналежного виконання своїх зобов`язань, не підписані відповідачем. При цьому, позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи Договір, а також те, що Умови містили положення щодо відсотків і штрафних санкцій в момент підписання Договору Позичальником, або в подальшому такі Умови не змінювались. При цьому, у самій Анкеті-заяві від 17.06.2013 про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг домовленості сторін щодо процентів та штрафних санкцій немає. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаної обставини. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17 червня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів та штрафів за користування кредитними коштами. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції права позивача на отримання процентів і сплату штрафів за користування кредитними коштами, оскільки позивачем не доведено розмір та порядок сплати процентів, нарахування та сплати штрафів, встановлений договором. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач підтвердив згоду про те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між відповідачем та банком договір, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки зазначені посилання представника позивача не відповідають змісту анкети-заяви, в якій зазначено лише загальну назву Умов та Правил, без їх ідентифікації відповідно до дати, коли вони були затверджені, або станом на яку вони були чинні. Відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення у заяві на видачу кредиту про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. При цьому, із наданої позивачем копії анкети- заяви не можна зробити висновок, на які саме умови та тарифи обслуговування карт, запропонованих банком, погодився відповідач. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Підставами позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Предмет і підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу. Позовних вимог про стягнення процентів на рівні облікової ставки Національного банку України позивачем заявлено не було. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів та штрафів є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Таким чином, рішення суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Проте, як вбачається з матеріалів справи АТ КБ «ПриватБанк» звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 110 474,13 грн та понесених судових витрат в розмірі 1921,00 грн. Судом першої інстанції позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитним договором задоволено частково, але суму судового збору стягнуто в повному розмірі. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції прийняв рішення стягнути з відповідача 62 219,56 грн. ( тобто 62,65%) від ціни позову, а тому суд мав прийняти рішення про стягнення з нього 1203 грн. судового збору (62,65% , від 1921,00 грн.), натомість було прийнято рішення, що порушує норми процесуального права. Оскільки, виходячи з положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, то колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору слід змінити, визначивши суму судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 1203 грн. В зв`язку з тим, що ціна позову в справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-383ЦПК України суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану його представником Криловою Оленою Леонідівною - задовольнити частково. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 2 вересня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судового збору в розмірі 1 921,00 грн. змінити, зменшивши суму стягнутого судового збору з 1 921,00 грн. до 1 203,00 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач Судді: