Постанова 4819 № 648/3596/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 року м. Херсон Номер справи: 648/3596/19 Номер провадження: 22-ц/819/562/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В., суддів: Бездрабко В.О., Радченко С.В., секретар Кутузова А.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» третя особа : ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 16 січня 2020 року, в складі судді Бугрименка В.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 , про визнання договорів недійсними ВСТАНОВИВ: В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 , про визнання договорів недійсними. Позов обґрунтовано тим, що 15 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк") і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2102/0808/71-137, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 51 800 євро. Позивач зазначає, що 02 жовтня 2017 року Білозерський районний суд Херсонської області ухвалив рішення у цивільній справі № 648/4477/16-ц за позовом ПАТ «Альфа Банк» до неї та до її поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за її зустрічним позовом про визнання правочинів недійсними. З матеріалів позову у вказаній справі їй стало відомо, що 25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" (Продавець) та ПАТ "Дельта Банк" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого відбулася зміна кредитора у зобов`язаннях з ПАТ "Сведбанк" на ПАТ "Дельта Банк", в тому числі за кредитним договором №2102/0808/71-137 від 15.08.2008 року укладеним з ОСОБА_1 .. Згідно договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року, ПАТ "Дельта Банк" (Продавець) відступив свої права вимоги кредитора за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором №2102/0808/71-137 від 15.08.2008 року новому кредитору ПАТ "Альфа Банк" (Покупець). ОСОБА_2 вказує, що вказані договори купівлі-продажу прав вимоги не відповідають нормам цивільного права, оскільки право вимоги за кредитними договорами банки можуть переуступати виключно за договорами факторингу, а в мотивувальній частині рішення Білозерського районного суду Херсонської області 02 жовтня 2017 року у цивільній справі № 648/4477/16-ц вказано, що зміна кредитора у зобов`язаннях була реалізована сторонами на підставі статей 512-516 ЦК України. Тобто, вказаним рішенням фактично встановлено, що у даному випадку відповідачі уклали договори цесії, в той час як законодавством України на укладення договору цесії банкам дозволу не надано. Посилаючись на те, що спірними договорами купівлі-продажу прав вимоги, порушено її права як споживача фінансових послуг ВАТ «Сведбанк», просила визнати недійсними: укладений 25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта банк» договір купівлі-продажу права вимоги в частинах, якими відступлені права вимоги до ОСОБА_1 за укладеними 15 серпня 2008 року кредитним та іпотечним договорами та укладений 15 червня 2012 року ПАТ «Дельта банк» і ПАТ «Альфа Банк» договір купівлі-продажу права вимоги в частинах, якими відступлені права вимоги до ОСОБА_1 за укладеними 15 серпня 2008 року кредитним та іпотечним договорами. Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 16 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відсутні правові підстави задоволення позову про визнання недійсними оспорених договорів, оскільки нормами цивільного законодавства не встановлено суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і договору відступлення прав вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін, а не видом діяльності, на здійснення якої необхідний дозвіл. Також суд першої інстанції зазначив, що встановлений законом порядок заміни кредитора у зобов`язанні без згоди боржника не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтереси, зворотного позивачем не доведено. З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулась ОСОБА_1 .. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги її доводи про те, що пунктом 3 частини 3 статті 47 та пунктом 3 частини 1 статті 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» права вимоги за кредитними договорами банки можуть переуступати виключно за договорами факторингу. Посилаючись на положення частини 1 статті 227 ЦК України, за якими правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним, вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки оспорені договори укладені без дотримання норм законодавства та мають бути визнані недійсними. В заяві на адресу суду апеляційної інстанції про розгляд справи за відсутності відповідача, ПАТ «Дельта Банк» вказує, крім іншого, на наявність рішення суду Білозерського районного суду Херсонської області 02 жовтня 2017 року у цивільній справі № 648/4477/16-ц, що набрало законної сили, яким встановлено факт дійсності кредиторських вимог ПАТ «Альфа Банк», як дійсного кредитора ОСОБА_1 , оскільки задоволено позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. Інші учасники судового розгляду не скористались правом надання відзиву на апеляційну скаргу. Учасники справи, що належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції до судового засідання не з`явились. ОСОБА_1 в заяві на адресу апеляційного суду просила розгляд справи проводити за її відсутності. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 15 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк") і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2102/0808/71-137, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 51800 євро на строк до 15.08.2028 року включно, на придбання житлового будинку АДРЕСА_1 , а остання в свою чергу зобов`язалася погашати його з оплатою відсотків у розмірі 11,5 % річних за користування кредитними коштами. Згідно договору поруки №2102/0808/71-137-Р-1 від 15.08.2008 року ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання перед ВАТ "Сведбанк" відповідати по зобов`язанням ОСОБА_1 , які виникають з умов вказаного кредитного договору від 15.08.2008 року. 25.05.2012 року між ПАТ "Сведбанк" (Продавець) та ПАТ "Дельта Банк" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого відбулася зміна кредитора у зобов`язаннях з ПАТ "Сведбанк" на ПАТ "Дельта Банк", в тому числі за кредитним договором №2102/0808/71-137 від 15.08.2008 року укладеним з ОСОБА_1 .. Згідно договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року ПАТ "Дельта Банк" (Продавець) відступив свої права вимоги кредитора за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором №2102/0808/71-137 від 15.08.2008 року новому кредитору ПАТ "Альфа Банк" (Покупець). Вказані обставини встановлені рішенням Білозерського районного суду Херсонської області 02 жовтня 2017 року та постановою Херсонського апеляційного суду від 31 січня 2018 року у цивільній справі № 648/4477/16-ц за позовом ПАТ «Альфа Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними, а отже, відповідно до положень частини 4 статті 81 ЦПК України не підлягають доказуванню. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції було витребувано для ознайомлення у Білозерського районного суду Херсонської області справу № 648/4477/16-ц. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно розглянув позов ОСОБА_1 , поданий нею 31 жовтня 2019 року про визнання недійсними договорів купівлі-продажу прав вимоги, з ухваленням рішення по суті спору, незважаючи на наявність рішення суду, що набрало законної сили, оскільки в даній справі позивач ОСОБА_1 вказує інші підстави недійсності спірних договорів (укладення договорів цесії, без відповідного дозволу (ліцензії), тоді як банки, на думку позивача, мають право укладати лише договори факторингу), а в зустрічному позові, що був поданий нею 13 грудня 2016 року у справі № 648/4477/16-ц позивач вказувала, що спірні договори не відповідають нормам закону, оскільки фактично є не договорами цесії, а договорами факторингу, тобто відсутня тотожність позовів, і відповідно відсутні підстави для закриття провадження згідно пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що банки не мали права укладати вказані договори, які є договорами цесії (на укладення яких у банку немає ліцензії), оскільки мають право на укладення лише виключно договорів факторингу. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Відповідно до статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа. Цивільний Кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України). Отже висновок суду першої інстанції про те, що нормами цивільного законодавства не встановлено суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін, а не видом діяльності, на здійснення якої необхідний дозвіл (ліцензія), є правильним, доводи апеляційної скарги такі висновки суду не спростовують. Доводи позивача, про те, що банки мають право укладати лише договір факторингу, є її довільним тлумаченням норм цивільного права. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. За таких обставин підстав для скасування чи зміни рішення суду, колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.367, п.1ч.1 ст.374, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, Херсонський апеляційний суд у складіколегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 16 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст рішення складено 19 травня 2020 року. Головуючий І.В. Вейтас Судді: В.О. Бездрабко С.В. Радченко