Постанова 4813 № 523/19204/19

Номер провадження: 22-ц/813/4937/20 Номер справи місцевого суду: 523/19204/19 Головуючий у першій інстанції Бабаков В. П. Доповідач Ващенко Л. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.05.2020 року м. Одеса Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді Ващенко Л.Г. суддів Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участі секретаря Чепрас А.І., розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2019 року про відмову у прийнятті позовної заяви (одноособово суддя Бабаков В.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеглової Євгенії Віталіївни про визнання дій протиправними та скасування арешту, ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА 16.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеглової Є.В. (далі-держвиконавець ВДВС) про: визнання дій держвиконавця ВДВС незаконними; скасування арешту майна на підставі постанови від 30.05.2019 року з виконання виконавчого провадження № 48185088 по виконанню виконавчого листа №2-685/10 від 26.02.2010 року та 2 постанов від 06.03.2019 року про арешт майна боржника з виконання виконавчого провадження № 48185088 по виконанню виконавчого листа №2-685/10 від 26.02.2010 року. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 20.12.2019 року ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті позовної заяви та роз`яснено право звернутись зі скаргою на дії держвиконавця ВДВС щодо винесення постанов від 06.03.2019 року та 30.05.2019 року про накладення арешту на все майно боржника, 1/3 та 1/6 частин квартири АДРЕСА_1 , на грошові кошти в банківських установах. ОСОБА_1 не погодився із ухвалою суду від 20.12.2019 року і подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга ОСОБА_1 зазначає: ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії держвиконавця ВДВС, однак на підставі ухвали суду від 20.12.2019 р. в прийнятті заяви йому відмовлено. 18.04.2008 року між ПАТ «Марфін Банк» (правонаступник ВАТ «Морський транспортний банк», далі-Банк) та ОСОБА_2 підписаний договір про надання споживчого кредиту №00971/RO у розмірі 53 143,45 доларів США. Для забезпечення виконання кредитного договору від 18.04.2008 року, між Банком та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 03404r0. На підставі заочного рішення суду стягнуто заборгованість за кредитним договором і видано виконавчий лист. Банк не мав права подавати позов одночасно до поручителя ікредитоотримувача, оскільки поручитель кредитом не є споживачем банківських послуг. 14.07.2015 року держвиконавцем ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 48185088 з виконання виконавчого листа № 2-685/10 від 26.02 2010 року (3 відмітки: повернуто п.4 ст.47 ЗУ "ПВП 11.05.12 та 47 п 4 ЗУ "ПВП 29.12.2012 року) та без печатки, що свідчить про недійсність виконавчого листа. Документи пред`явлені до виконання разом із заявою про відкриття виконавчого провадження 07.09.2016 року, тобто майже через три роки після закінчення строку його кінцевого пред`явлення-06.04.2013 року (ч.ч.1,2 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження»). Державний виконавець не звернув увагу на те, що строк пред`явлення закінчився 06.04.2013 року і не прийняв до уваги, що ухвалою суду (справа № 2-Н3485/08, 2-С88/09) заборгованість стосовно ОСОБА_1 скасована. В матеріалах виконавчого провадження є копія виконавчого листа і немає оригиналу заочного рішення суду, ВДВС виконує виконавчі дії на підставі копії виконавчого листа № 2-685/10 від 26.02.2010 року. Порука, яка виникла із договору поруки, повинна бути визнана судом припиненою з 17.05.2009 року, у зв`язку з чим він звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з відповідним позовом (справа № 522/18605/17), однак суд визнав кредитний договір чинним. Таким чином, суд визнав недійсним заочне рішення та виданий на підставі цього рішення виконавчий лист. ВДВС заборонив йому виїзд за кордон, але це рішення оскаржено в апеляції (справа № 520/16977/15-ц). Суд повністю задовольнив апеляційну скаргу, однак ВДВС категорично відмовилось виконувати зазначене рішення суду. Через протиправні дії ВДВС проти нього та його родини, він подав заяву до поліції та прокуратури, за якою відкрито та розслідується зведене кримінальне провадження. 05.03.2019 року ВДВС видав постанову про прийняття виконавчого провадження № 48185088 по виконанню виконавчого листа № 2-685/10 від 26.02.2010 року, 30.05.2019 року постанову про арешт коштів боржника у ВП № 48185088, а 06.03.2019 року дві постанови про арешт майна боржника у ВП № 48185088. ВДВС має право накладати арешт (як забезпечення) тільки на суму, зазначену до стягнення у виконавчому листі і рішенні суду і не не мав право накладати арешт на все майно, в т.ч. рухоме, нерухоме і на грошові кошти, оскільки сума майна набагато перевищює суму стягнення, крім того, ВДВС був зобов`язаний попередньо провести оцінку майна. Враховуючи, що оригінал виконавчого листа відсутній, виконавчий лист двічі повертався стягувачеві (банку), судами визнані численні порушення з боку ВДВС, які він відмовився усувати; здійснюється розгляд апеляційних скарг, відповідно до ст. 38 Закону України» "Про виконавче провадження", ВДВС зобов`язаний негайно призупинити виконавче провадження і будь-які дії та не перешкоджати у користуванні майном. На даний момент у Банка претензій до кредитоотримувача немає і ніяких дій стосовно нього не проводиться, тобто є правові підстави для звільнення майна з-під арешту. ВДВС наклав арешт на квартиру, яка знаходиться у спільній власності з його батьком - людиною з інвалідністю 1-ї групи.На банківські рахунки, які заарештовані ВДВС, надходить мінімальна пенсія від держави у зв`язку з інвалідністю та втратою годувальника, так само він отримує соціальну виплату по догляду за батьком-людиною з інвалідністю 1-ї групи. ВДВС позбавив його фінансового джерела доходу, він не може купувати собі і хворому батьку їжу, ліки, оплачувати комунальні послуги та інше. Арешт майна, в тому числі блокування банківських рахунків визнані незаконними у справі № 520/14487/19. Забороняється звернення стягнення за виконавчими документами на майно, необхідне для професійних занять боржника, членів його сім`ї, якщо воно є єдиним джерелом їх доходу (ВСУ № 369/10434/18, 10.05.19 р.). Накладення державним виконавцем арешту на рахунки боржника, які призначені для виплати заробітної плати та для обліку коштів соціального страхування призводить до порушення конституційних прав працюючих (ВГСУ, справа № 905/3472/15, 29.11.16) При забезпеченні кредитного зобов`язання іпотекою боржник не може бути тимчасово обмежений у праві виїзду за кордон (ВС/КЦС, справа № 2-173/2011, 29.05.19 р.). Надмірно тривале невиконання державним виконавцем рішення суду є підставою для стягнення моральної та іншої шкоди, при цьому відповідачем є орган ДВС де працює д/в та орган ДКС (ВСУ у справі № 6-99цс17 від 08.11.017 р.). Суб`єкт владних повноважень не наділений дискреційними повноваженнями, тобто не має право діяти на власний розсуд, коли відповідно до закону правомірним є лише один варіант рішення чи діяльності (ВС/КЦС від 13.03.2019 р. № 631/2406/15-ц). Блокування карткового рахунку можливе лише у випадку вчинення банком дій, визначених Законом «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму» (ВС/КЦС, № 235/5583/16-ц, 30.01.19 р.). Арешт на пенсії та інші державні соціальні виплати неприпустимі. Приблизна вартість заарештованого майна складає 26 893 276 гривень (за формулою: заставне іпотечне майно: ($53.143,45+30%х24 гривень/$=~1 689 276 гривень плюс майно реального боржника-кредитоотримувача ($50.000х24 гривень/$=~1.200.000 грн.), його квартира, ринковою вартістю 100 000 доларів США ($100.000х24 гривень/$=~24.000.000 гривень), тобто наявне не менш як 53-кратне перевищення суми, зазначеної у рішенні суду та у виконавчому листі. ОСОБА_1 звернувся із визначеним способам захисту: зняття арешту з усього майна, що належить йому, і, згідно з ч. 2 ст. 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішення такий спосіб захисту, який не суперечить закону. В ухвалі про відмову у прийнятті позову до розгляду суд помилково посилається на ст. 447 ЦПКУ, в якій йдеться про скарги на дії ВДВС, а не про позов про зняття арешту. Суд помилково виходив з того, що він є стороною виконавчого провадження. На виконавчому листі стоїть позначка про його повернення і з цього виходить, що він не є стороною виконавчого провадження (справа № 520/14487/19). В цьому рішенні зазначено, що він зобов`язаний звернутися до суду за місцем видачі виконавчого листа саме із позовом про зняття арешту, в зв`язку з порушенням його конституційних прав, вказане міститься і в ухвалі Суворовського районного суду м.Одеси (справа № 523/16510/19). Ці рішення судів були базісом для подачі саме позову для усунення перешкоди володіння майном. Оскільки він, як позивач звернувся до суду за захистом свого цивільного права, а саме, права власності на майно, спір підлягає розгляду в суді цивільної юрисдикції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року). Виконання судового рішення - сфера регулювання ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою частиною права на справедливий суд і однією з процесуальних гарантій доступу до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 року у справі "Войтенко проти України»). В рішенні ЄСПЛ зазначив, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням в право на мирне володіння майном, що викладено в першому реченні п. 1 ст. 1 Протоколу № 1). Суд проігнорував, що в Одеському апеляційному суді знаходяться його апеляційні скарги про скасування заочного рішення суду і скасування договору поручительства. Поновлення порушеного права на отримання пенсії можливе виключно шляхом зняття арешту з коштів, що знаходяться на банківських рахунках, про що зазначено у позові, а відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», арешт з коштів боржника може бути знятий за рішенням суду. Суд відмовився дослідити аргументи та надані докази, проігнорував письмові клопотання, не вислухав покази всіх учасників процесу, відмовився з`ясувати можливість укладення мирової угоди або позасудове врегулювання справи (ст. 201 ЦПК). Держвиконавець ВДВС не скористалась правом надати відзив, пояснення або заперечення на апеляційну скаргу. ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Суд першої інстанції, відмовляючи у прийнятті позовної заяви виходив з того, що ОСОБА_1 вправі звернутись за захистом порушеного права не у порядку позовного провадження, а шляхом звернення зі скаргою на дії держвиконавця ВДВС, відповідно до 447-453 ЦПК України (а.с.10). Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ч.1 ЦПК України). Позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Позовна заява, за формою і змістом повинна відповідати вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України. Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175, 177 ЦПК України, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ст. 185 ч.1 ЦПК України). 16.12.2019 року в суді зареєстрована позовна заява ОСОБА_1 до головного держвиконавця ВДВС про визнання дії незаконними і скасування арешту майна, яка за формою і змістом відповідає вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України (а.с.1-4). Чинним цивільним процесуальним законодавством визначено, що позовна заява може бути залишена без руху для усунення недоліків позовної заяви або повернута у випадках, встановлених законом. Позовна заява повертається позивачу з підстав, передбачених законом, зокрема, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, у зв`язку з чим заява вважається неподаною і повертається позивачеві; заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 188 ЦПК України); до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви; відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи; подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених СК України; позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов`язковими, згідно із законом (ст. 185 ч. 3, ч.4 п.п.1-7 ЦПК України). У випадках, встановлених законом, суд може відмовити у відкритті провадження у справі (ст.186 ЦПК України). За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження, суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому ст. 185 ЦПК України (ст. 187 ч.1 ЦПК України). Наведене свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство не передбачає «відмову у прийнятті позовної заяви». Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Оскільки «відмова у прийнятті позовної заяви» є перешкодою у доступі до правосуддя, ухвала підлягає перегляду в апеляційному порядку. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках (ст. 13 ч.1 ЦПК України). У порушення принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд першої інстанції зробив висновок, що позивач повинен звернутись із скаргою на дії держвиконавця ВДВС у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, а не у порядку позовного провадження. Позивач вважає, що захист його права повинен здійснюватись судом саме у порядку позовного провадження. У розумінні ч.2 ст. 5 ЦПК України, суд, відповідно до викладеної у позові вимоги, може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зважаючи на те, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі поданих нею доказів, чинне цивільне процесуальне законодавство не передбачає «відмову у прийнятті позовної заяви» з підстав того, що особа звернулась у порядку позовного провадження, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень (розділ VІІ ЦПК України), ухвала суду підлягає скасуванню. Доводи ОСОБА_1 , що суд необґрунтовано дійшов висновку про відмову у прийнятті позовної заяви заслуговують на увагу і є підставою для скасування ухвали суду. Доводи у скарзі, що зважаючи на обставини справи, незаконність заочного рішення суду та відкриття виконавчого провадження, незаконність дій держвиконавця ВДВС щодо накладення арешту на нерухоме майно і грошові кошти в установі банка є підстави для задоволення позову, а також прохання ОСОБА_1 у скарзі про прийняття судом апеляційної інстанції рішення по суті спору щодо задоволення позову, - до уваги не приймаються. Позовна заява ОСОБА_1 не була предметом розгляду в суді, суд першої інстанції по суті спір не вирішував. За змістом ч.ч.3-5 ст. 258 ЦПК України, розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови. У випадках, передбачених ЦПК України (ст. ст. 168, 255, 257 ЦПК України), судовий розгляд закінчується постановленням ухвали чи видачею судового наказу. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 379 ч.1 п.п.1-4 ЦПК України). Приймаючи до уваги, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права ст. ст. 185-187 ЦПК України, чинне цивільне процесуальне законодавство не передбачає «відмову у прийнятті позовної заяви», ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2019 року про відмову у прийнятті позовної заяви скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки касаційного оскарження, визначені ст. 390 ЦПК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 18.05.2020 року. Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко Л.М. Вадовська Є.С. Сєвєрова