Постанова 4857 № 1.380.2019.005796

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.005796 пров. № А/857/1691/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й., секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя - Гулкевич І.З.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м.Львові 29 грудня 2019 року у справі №1.380.2019.005796 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В: 06.11.2019 ОСОБА_1 звернувся в суд з позов до Головного управління ДФС у Львівській області, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0029655-5213-1306 від 15.04.2019. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2019 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивач не є власником об`єктів нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , такі об`єкти перебувають у власності інших осіб, а тому позивач не повинен сплачувати податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо вищевказаних об`єктів нерухомості. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2019 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що скаржник мав обов`язок щодо застосування норм ПК України в частині нарахування сум зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Скаржник вказує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам законодавства, не у повній мірі з`ясовано обставини справи, що мало наслідком неправильне вирішення справи по суті. Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що позивач не є власником будь-якого нерухомого майна, яке може бути об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і не був власником такого чи будь-якого іншого майна. Просив розгляд справи проводити без участі представника позивача та позивача. Представник відповідача 18.05.2020 в судове засідання не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи, у задоволенні якого суд апеляційної інстанції відмовив, враховуючи необхідність дотримання принципу розумності строків розгляду справи судом, можливість розглянути справу за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України та статті 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання. 18.05.2020 ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, замінено відповідача - Головне управління ДФС у Львівській області, правонаступником - Головним управлінням ДПС у Львівській області. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 15.04.2019 Головне управління ДФС у Львівській області винесло податкове повідомлення - рішення №0029655-5213-1306, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в сумі 143 206,13 грн. за податковий період - 2018 рік. Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, ОСОБА_1 23.08.2019 подав скаргу у Державну фіскальну службу України, вказавши, що не є власником будь-якого нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , чи за будь-якою іншою адресою, яке може бути об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно і не був власником такого чи будь-якого іншого майна у 2015, 2016, 2017 та 2018 роках. За результатами розгляду поданої скарги Державна податкова служба України прийняла рішення від 28.10.2019, яким скаргу ОСОБА_1 залиши без розгляду з підстав подачі такої скарги з порушенням 30-ти денного терміну для її подання. Вважаючи, що зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято безпідставно, а нараховане зобов`язання за даним платежем є необґрунтованим, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) податок на майно належить до місцевих податків. Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Відповідно до абз.2 підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією зі складових податку на майно і належить до місцевих податків, визначених статтею 10 ПК України. Податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу. Платниками податку на нерухомість є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, у власності яких перебуває відповідне майно. Так, згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 у 2011 році відчужив іншим особам нежитлові будівлі літ. «Б-1, В-1, Р-1, Г-1, Д-1, Е-1, Ж-1, З-1, М-1, Л-1, И-1» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5128,7 кв.м. Відповідно до статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі. Відповідно до пункту 57 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141, інформація з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права, обтяження речових прав, про об`єкти та суб`єктів таких прав (обтяжень) містить актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права, їх обтяження, наявні в Державному реєстрі прав, а також відомості з його невід`ємної архівної складової частини, або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав, їх обтяжень. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 10.12.2018 ГУ ДФС у Львівській області винесло податкове повідомлення-рішення №1461514-1303-1306, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (не житло площею 5128,7 в м. по АДРЕСА_1 ) за 2015-2017 роки. Вказане податкове повідомлення-рішення скасовано рішенням ДФС України від 21.02.2019 №8582/6139-99-11-05-01-25, прийнятим за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 від 21.12.2018. У вказаному рішенні зазначено, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ФОП ОСОБА_1 у 2011 році відчужено іншим особам нежитлові будівлі літ. Б-1, В-1, Р-1, Г-1, Д-1, Е-1, Ж-1, З-1, М-1, Л-1, И-1 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5128,7 кв.м., а тому ФОП ОСОБА_1 не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за вищезазначені об`єкти оподаткування у 2015-2017 роках. Наявність у власності позивача іншого нерухомого майна - об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, які є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, скаржником належними та допустимими доказами не підтверджено. В силу приписів частини 2 статті 77 КАС України тягар доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача як суб`єкта владних повноважень. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2019 року у справі №1.380.2019.005796 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 19.05.2020 згідно з ч.3 ст.321 КАС України