Постанова 4855 № 640/20467/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Шевченко Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2020 року Справа № 640/20467/19 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Кузьмишиної О.М., Степанюка А.Г., за участю секретаря Лісник Т.В., представника позивача Кацинського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_2 , Національний банк України, ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_2 , Національний банк України, ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним від 15.04.2019 № 46479597 про право ОСОБА_1 на 1/100 частку у спільній частковій власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2020 року провадження у справі закрито через непідсудність цього спору суду адміністративної юрисдикції. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що звертаючись з позовом у цій справі, вона оскаржувала не право власності, а рішення державного реєстратора (нотаріуса) щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про її право спільної часткової власності на 1/100 житлового будинку. При цьому, апелянт зазначає, що обставини, які містяться у справі № 761/14760/19, не мають відношення до спору у цій справі. Разом з тим, апелянт наполягає, що цей спір підлягає вирішенню саме в порядку адміністративного судочинства. З цих та інших підстав апелянт вважає, що ухвала суду прийнята за неповного з`ясування обставин та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2020 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. Третіми особами НБУ та ОСОБА_2 подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони просять залишити скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін та наполягають на тому, що цей спір підсудний суду цивільної юрисдикції і що судом першої інстанції правильно застосовано норми процесуального права. При цьому, НБУ і ОСОБА_2 , зокрема, зазначають, що позовні вимоги, заявлені позивачем у цій справі, обґрунтовані тим, що оскаржуване нею рішення нотаріуса прийнято на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, який вона вважає недійсним, і що рішення суду в цій справі вплине на майнові права не лише позивача, а й НБУ, як попереднього власника відповідної частки будинку. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав. Нормативно-правове обґрунтування. Так, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У пункті 1 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Частиною 1 статті 15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Висновки суду апеляційної інстанції. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Разом з тим, варто враховувати, що хоча публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, в якому обов`язковою є участь суб`єкта владних повноважень, все ж таки сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких саме прав особа звернулася до суду. При цьому, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом спору у даній справі є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним від 15.04.2019 № 46479597 про право ОСОБА_1 на 1/100 частку у спільній частковій власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, з матеріалів справи та доводів позовної заяви вбачається, що в даному випадку вказане реєстраційне рішення вливає на приватні права та інтереси позивача щодо вказаного майна і наразі існує відповідний спір право. При цьому, у справі № 761/14760/19 у порядку цивільного судочинства здійснюється судовий розгляд спору щодо визнання недійсним аукціону та договору купівлі-продажу майна № 94 , за яким Держава Україна в особі НБУ (продавець) відчужує на користь покупців, зокрема, ОСОБА_1 1/100 частки у праві власності на житловий будинок (літ. «А») за вищевказаною, а також щодо визнання незаконними та скасування записів про право власності. Таким чином, як було правильно встановлено судом першої інстанції, вирішення приватно-правового спору у справі № 761/14760/19 є первинним по відношенню до адміністративного спору у цій справі, що в сукупності із поглинанням приватно-правовим спором дає підстави для висновку про непідсудність даного спору суду адміністративної юрисдикції. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 813/3599/16 та від 11.09.2019 у справі № 815/4789/16. Тож, твердження апелянта про те, що обставини справи № 761/14760/19 не мають відношення до спору у цій справі, є необґрунтованими. При цьому, у рішенні ЄСПЛ від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України», Суд, зокрема зазначив, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, а в рішенні Комісії Ради Європи від 12.10.1978 у справі «Zand v. Austria» визначено, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів». Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права. Доводи апелянта про те, що звертаючись з позовом у цій справі, вона оскаржувала не право власності, а рішення державного реєстратора (нотаріуса) щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про її право спільної часткової власності на 1/100 житлового будинку, апеляційний суд приймає до уваги, але зазначає, що такі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо юрисдикції цього спору, з огляду на вищезазначене. З приводу посилань апелянта на висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема у справах №№ 823/378/16, 128/3652/16-ц, колегія суддів зазначає, що у зазначених справах Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, крім іншого, на те, що відповідні спору є публічно-правовими, оскільки підстави і предмет позову жодним чином не пов`язані з майновими правами, виконанням чи невиконанням цивільно-правових угод, і спір не має ознак приватно-правового (такі висновки ВП ВС також наведено й самим апелянтом), однак, як вбачається з вищевикладеного, у даній справі підстави і предмет позову ОСОБА_1 пов`язані з майновими правами та цивільним договором купівлі-продажу і виниклий спір має ознаки приватно-правового. Тож, такі висновки ВП ВС до правовідносин у цій справі не застосовуються. У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у відповідності до вимог ст. 242 КАС України. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2020 року - без змін. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлено 19 травня 2020 року. Головуючий суддя Судді: