Постанова 4854 № 400/2115/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/2115/19 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів - Джабурії О.В., Кравченка К.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про скасування вимоги про сплату боргу від 21 травня 2019 року №Ф-81212-17, що є протиправною та дискримінаційною,- В С Т А Н О В И Л А : 12 липня 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив скасувати вимогу ГУ ДФС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-81212-17 від 21.05.2019 року на суму 12 581,97 грн, як таку, що є протиправною та дискримінаційною. В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 зазначав, що обчислення єдиного внеску органами доходів та зборів здійснюється на підставі, зокрема, актів документальної перевірки, жоден з яких позивачу не вручався. Оскаржувана вимога сформована з порушенням строків визначених Інструкцією №449. Відповідачем оскаржувана вимога не направлялася тривалий час, що призвело до значного росту заборгованості з ЄСВ позивача, що свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). Крім того, позивач як фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування та досягла пенсійного віку, має право на пільги встановлені ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про необґрунтованість доводів позивача. Згідно з інформацією бази даних ІС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 знаходиться на обліку в ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області з 01.01.2009 року по теперішній час та перебуває на загальній системі оподаткування. Позивачем за період 2013-2019 років не подавався звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Враховуючи наявну заборгованості в сумі 12 581,97 грн. по ФОП ОСОБА_1 в ІС «Податковий блок», в автоматичному режимі сформована оскаржувана вимога, яка була направлена позивачу засобами поштового зв`язку з рекомендованим повідомленням про вручення Позивач до суду надав відповідь на відзив у якій зазначав, що відповідач визначив суму недоїмки з порушенням вимог ч. 3 ст. 9 Закону України №2464 та п. 4 розділу VI Інструкції №449, які не передбачають визначення та формування вимоги в автоматичному режимі лише на підставі наявної у відповідача інформації про те, що позивач є платником єдиного внеску. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року у задоволені позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що він як ФОП, який отримує пенсію, звільняється від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження самостійного нарахування позивачем сум єдиного внеску, що стали підставою для виникнення недоїмки, зазначеної в оскаржуваній вимозі. Також відповідач не надав до суду інших доказів, які свідчили про нарахування позивачу сум єдиного внеску органом доходів і зборів (акт документальної перевірки). Також Інструкцією №449 не передбачено відновлення пропущених строків для спрямування вимоги. Крім того, особи, яким пенсії призначені зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» є пенсіонерами за віком і це відповідає Прикінцевим положенням Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне. 01 жовтня 2009 року ОСОБА_1 зареєстровано виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, як фізичну особу-підприємця за ідентифікаційним номером НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію ФОП (а.с. 18). Відомостей, які б свідчили про припинення позивачем його підприємницької діяльності, матеріали справи не містять. 13 квітня 2009 року ОСОБА_1 видано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 , відповідно до якого він отримує пенсію за вислугу років (а.с. 17). Відповідно до інформації, наданої ГУ ПФУ в Миколаївській області листом від 02.08.2019 року №7155/06.03, ОСОБА_1 отримує пенсію «за вислугу років», призначену з 21.06.2009 року довічно (а.с. 43-44). 21 травня 2019 року ГУ ДФС у Миколаївській області прийнято вимогу № Ф-81212-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 12581,97 грн (за період 1-IV квартали 2018 року та 1 квартал 2019 року) (а.с. 16). Податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-81212-17 від 21.05.2019 року позивач отримав 09.07.2019 року (а.с. 22-23). Вважаючи, що надіслана вимога є незаконною позивач звернувся за захистом порушених прав до суду. Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування) зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал. Оскаржувану вимогу сформовано на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає положенням Закону України №2464. Крім того, позивач не звільнений від сплати єдиного соціального внеску відповідно до ч.4 ст.4 Закону України №2464, оскільки на час формування вимоги про сплату єдиного внеску він отримував пенсію військовослужбовця за вислугу років та не досяг 60- річного віку. Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Предметом спору у даній справі є оцінка правомірності податкової вимоги №Ф-81212-17 від 21.05.2019 року про сплату боргу (недоїмки, штрафи та пеню) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який станом на 30.04.2019 складає 12581,97 грн. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон України №2464-VI). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. За приписами п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до ч.8 ст. 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зокрема зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (зміни до пункту цієї статті внесені з 01 січня 2017 року) . Відповідно до п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 цього Закону). Отже, Законом № 2464-VI передбачений обов`язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Тобто, мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений Законом і не залежить від подання чи неподання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом. Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем, доказів припинення підприємницької діяльності станом на час отримання спірної вимоги про сплату боргу позивачем не надано. За визначенням п.1 ч.1 ст.6 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Згідно ч. 4 ст. 25 Закону України № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 20.04.2015 року № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкція № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції(для платника - фізичної особи). Аналіз наведеного дає підстав для висновку, що передумовою для формування податкової вимоги, є наявність у платника боргу, який обліковується, в тому числі, на підставі результатів проведення органом доходів і зборів документальної перевірки, звітів платника податків про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Судова колегія звертає увагу, що вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами. Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії інтегрованої картки платника, станом на 30.04.2019 у позивача наявний борг у розмірі 12 581,97 грн (а.с.30-31), а тому доводи апелянта на відсутність акту документальної перевірки, як підставу для нарахування грошового зобов`язання, є безпідставними, оскільки наявність боргу підтверджується відомостями з інформаційної бази органу доходів і зборів. Судова колегія вважає вірними висновки суду першої інстанції, що прийняття оскаржуваної вимоги на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів відповідає положенням Закону України № 2464-VI. Помилковими є посилання апелянта на практику Верховного Суду у справі №810/4232/18 за позовом ФОП до ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, оскільки Верховним Судом жодного правового висновку по цій справі зроблено не було та ухвалою від 28.11.2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України (відсутність у сторін права на касаційне оскарження у справі незначної складності). Доводи позивача, що відповідачем тривалий час не реалізовувалися повноваження по формуванню та направленню вимоги по сплаті боргу, судова колегія не приймає в якості підстави для визнання протиправною оскаржуваної вимоги, оскільки наведені позивачем обставини жодним чином не спростовують обґрунтованості цієї вимоги в частині встановлення зобов`язань позивача зі сплати ЄСВ і не можуть слугувати підставою для звільнення позивача від обов`язку сплати ЄСВ, адже за приписами ч. 16 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Щодо доводів апелянта про відсутність у нього обов`язку щодо сплати ЄСВ в зв`язку з отриманням пенсії за вислугою років судова колегія зазначає наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Аналіз цієї норми свідчить про те, що від сплати за себе єдиного внеску звільняються фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, а також члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах за наявності двох обов`язкових умов: 1 - вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", 2 - отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не відповідає критеріям, встановленим частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI. Відповідно до доводів позивача 04.03.2008 року йому призначена пенсія за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ. Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до пенсійного посвідчення ОСОБА_1 60-річного віку досягне ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 17). З урахуванням зазначеного позивач не є пенсіонером за віком або інвалідом, а отримує пенсію за вислугу років згідно Закону України № 1789-ХІІ, на час виникнення спірних правовідносин не досяг віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а відтак на нього не розповсюджується пільга щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску, встановлена частиною 4 статті 4 Закону 2464-VI. Судова колегія вважає помилковим посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року по справі №814/779/17, оскільки вбачається відмінність з правовідносинами, що розглядаються у даній справі. Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи №814/779/17 дійшла висновку про те, що якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв`язку з втратою годувальника, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком. Велика Палата також зазначила, що частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. ОСОБА_1 помилково ототожнює, що призначена йому відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІ пенсія за вислугою років свідчить про набуття ним статусу пенсіонера за віком. Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкція № 449 у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Судова колегія враховує доводи апелянта щодо пропуску відповідачем п`ятнадцятиденного строку надсилання оскаржуваної вимоги, проте зазначає, що з урахуванням фактичним обставин справи та наявності у ФОП ОСОБА_1 безумовного обов`язку щодо сплати ЄСВ за період з 01.01.2018 року по 30.04.2018 року, дана обставина не є достатньою для скасування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки жодним чином не впливає на права та обов`язки позивача, виникнення яких відповідно до ст. 25 Закону України № 2464-VI та п. 5 розділу VI Інструкції № 449 пов`язують з днем одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки), а не датою її направлення. Посилання апелянта щодо ненадання оцінки доводам, викладеним у позові, є безпідставним, оскільки хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, пункт 29). Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 16 липня 2019 року, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст.328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,328, КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий: Н.В.Вербицька Суддя: О.В.Джабурія Суддя: К.В.Кравченко