Постанова КЦС ВС № 127/9751/15-ц

Постанова Іменем України 13 травня 2020 року м. Київ справа № 127/9751/15-ц провадження № 61-19967св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченка Олександра Володимировича, відповідач - ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Марчук В. С., Стадника І. М., ВСТАНОВИВ: 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. На обґрунтування позовних вимог зазначило, що 25 грудня 2009 року між ВАТ КБ «Хрещатик», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Хрещатик», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 20/09/фо/сі (з договорами про внесення змін до даного договору), відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в сумі 2 150 000,00 грн на строк до 25 грудня 2012 року із щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 25 % річних. З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитом 19 липня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 20/09/фо/сі-4, відповідно до якого відповідач передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 03 грудня 2002 року, заставною вартістю 387 045,00 грн. Згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи вартість квартири становить 1 175 239,00 грн. ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 01 жовтня 2016 року склала 6 368 747,90 грн. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , і за рахунок коштів отриманих від реалізації на прилюдних торгах заставленого майна задовольнити частково вимоги ПАТ «КБ «Хрещатик» за кредитним договором від 25 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі в сумі 1 175 239,00 грн; встановити початкову ціну реалізації предмета іпотеки вищевказаної квартири, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; вирішити питання про розподіл судових витрат. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року позов задоволено. В рахунок часткового погашення боргу за кредитним договором від 25 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі, укладеного між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_2 , в сумі 6 368 747,90 грн, який складається з заборгованості по кредиту - 2 090 000,00 грн, заборгованості по відсоткам 2 568 483,09 грн, пені за прострочення сплати кредиту в сумі 825 098,33 грн, пені за прострочення сплати відсотків в сумі 885 166,48 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження - квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , вартістю 1 175 239,00 грн. Встановлено початкову ціну реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , в розмірі 1 175 239,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник належним чином умови кредитного договору не виконував, унаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено відповідно до умов договору та вимог закону. ОСОБА_1 як майновий поручитель відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки, основне зобов`язання боржник не виконав, договір іпотеки не визнавався недійсним, строк його дії не закінчився, а тому вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими. Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Не погодившись із рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року та ухвалою Апеляційного Суду Вінницької області від 29 грудня 2016 року, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу. Постановою Верховного Суду від 10 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року змінено та викладено другий абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: «В рахунок часткового погашення боргу по кредитному договору від 25 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі, укладеного між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_2 , в сумі 4 992 910,44 грн, яка складається з суми простроченого кредиту - 2 090 000,00 грн, заборгованості по відсотках - 1 794 712,32 грн, пені по простроченому кредиту - 633 642,19 грн, пені по прострочених відсотках - 474 555,93 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження - квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , вартістю 1 175 239,00 грн». У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що борг позичальником ОСОБА_2 не погашений, а ОСОБА_1 як майновий поручитель згідно Закону України «Про іпотеку» відповідає перед заставодержателем - ПАТ «КБ «Хрещатик» за виконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки. Разом з тим суд зазначив, що оскаржуване рішення підлягає зміні в частині визначення розміру суми кредитної заборгованості, яку необхідно зменшити з 6 368 747,90 грн до 4 992 910,40 грн. При цьому суд послався на висновки, викладені у рішенні Вінницького міського суду Вінницької областівід 02 вересня 2015 року, яким було встановлено розмір заборгованості по кредитному договору у цій справі в розмірі 4 992 910,40 грн. Узагальнені доводи касаційної скарги У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року. В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи. Крім того вказано, що приймаючи постанову, апеляційний суд при новому розгляді справи не врахував висновки суду касаційної інстанції при попередньому розгляді цієї справи, чим порушив норми процесуального закону. Посилання суду апеляційної інстанції на преюдиційні висновки щодо розміру заборгованості, встановлені при ухвалені рішення Вінницького міського суду Вінницької областівід 02 вересня 2015 року в іншій справі, є безпідставним, оскільки вказане рішення є скасованим. Доводи інших учасників справи 26 грудня 2019 року до Верховного Суду від ПАТ «КБ «Хрещатик» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи. 09 грудня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 25 грудня 2009 року між ВАТ КБ «Хрещатик», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Хрещатик», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 20/09/фо/сі, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 1 650 000,00 грн із сплатою 28 % річних строком до 25 грудня 2010 року. Для забезпечення виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором 19 липня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 20/09/фо/сі-4, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , заставною вартістю 387 045,00 грн. 19 липня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 1 про внесення змін до кредитного договору від 25 грудня 2009 року, за яким було збільшено суму кредиту на 500 000,00 грн із встановленням загальної кредитної заборгованості в сумі 2 150 000,00 грн та продовженням терміну погашення кредиту до 25 грудня 2011 року. 18 жовтня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 2, за яким зменшено процентну ставку за кредитним договором до 25 % річних та продовжено термін погашення кредиту до 25 грудня 2012 року, змінено графік погашення кредиту. 29 жовтня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 укладено договір № 1 про внесення змін до договору іпотеки № 20/09/фо/сі-4, відповідно до якого позичальник повинен повернути іпотекодержателю в строк до 25 грудня 2012 року кредит в сумі 2 150 000,00 грн, сплатити відсотки за користування кредитом з розрахунку 25 % річних, впродовж строку користування кредитом, а у разі прострочення повернення кредиту повернути прострочений кредит з урахуванням індексу інфляції, а також сплатити комісії та штрафні санкції, передбачені кредитними договорами та відшкодувати іпотекодержателю можливі збитки, завдані неналежним виконанням зобов`язань за кредитними договорами. 27 грудня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 3, за яким змінено графік погашення кредиту і встановлено, що погашення кредиту в сумі 2 150 000,00 грн здійснюється до 25 грудня 2012 року, надано відстрочку у сплаті відсотків до 30 червня 2011 року. 09 лютого 2012 року банк надіслав ОСОБА_2 лист-претензію щодо заборгованості за кредитним договором та повідомив, що у разі невиконання даної вимоги та у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково змінює дату остаточного повернення кредиту в сторону зменшення та вважає його таким, що настав, починаючи з 16 лютого 2012 року. У зв`язку з порушенням позичальником виконання зобов`язання за кредитним договором банк використав право достроково вимагати з позичальника повернення заборгованості за кредитним договором (частина друга статті 1050 ЦК України). ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував. Згідно з висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 29 червня 2016 року №127/16-21 вартість предмету іпотеки становила 1 175 239,00 грн. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2015 року в справі № 127/27568/14-ц за позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» в особі Вінницького регіонального відділення до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет застави стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Хрещатик» в особі Вінницького регіонального відділення заборгованість за кредитним договором від 25 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі в розмірі 4 992 910,44 грн, яка складається з: суми простроченого кредиту - 2 090 000,00 грн, заборгованості по відсотках - 1 794 712,32 грн, пені по простроченому кредиту - 633 642,19 грн, пені по прострочених відсотках - 474 555,93 грн. Вказане рішення набрало законної сили. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 березня 2017 року за заявою ОСОБА_2 заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2015 року в справі № 127/27568/14-ц було скасовано, а ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2017 року позовна заява ПАТ «КБ «Хрещатик» в особі Вінницького регіонального відділення до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет застави залишена без розгляду.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковомузадоволенню з огляду на наступне. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Частиною першою статті 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Повертаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у своїй постанові від 10 липня 2019 року зазначив про те, що в матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий банком, згідно з яким банком проценти та неустойка нараховані за період після спливу строку дії кредитного договору. Верховний Суд при цьому зазначив, що в порушення статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року суди не врахували, що відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом у цій справі, оскільки строк виконання зобов`язань закінчився 16 лютого 2012 року. Вказаний правовий висновок Верховного Суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду викладеній у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у відповідності до якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічні правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц. Відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Згідно частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Разом з тим, при повторному апеляційному розгляді справи апеляційний суд не здійснив самостійного перерахунку суми заборгованості, а на підставі приписів частини четвертої статті 82 ЦПК України прийняв до уваги розмір заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі, встановлений заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2015 року в справі № 127/27568/14-ц за позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» в особі Вінницького регіонального відділення до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет застави. Вказаним рішенням суду було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Хрещатик» в особі Вінницького регіонального відділення заборгованість за кредитним договором від 25 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі в розмірі 4 992 910,44 грн, яка складається з: суми простроченого кредиту - 2 090 000,00 грн, заборгованості по відсотках - 1 794 712,32 грн, пені по простроченому кредиту - 633 642,19 грн, пені по прострочених відсотках - 474 555,93 грн. Разом із тим, встановлено, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 березня 2017 року за заявою ОСОБА_2 заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2015 року в справі № 127/27568/14-ц було скасовано, а ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2017 року позовна заява ПАТ «КБ «Хрещатик» в особі Вінницького регіонального відділення до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет застави залишена без розгляду. Зі скасуванням судового рішення втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають, а також такі властивості чинного рішення суду як преюдиційність, виконуваність та загальнообов`язковість. Таким чином апеляційний суд, дійшовши помилкового висновку про преюдиційність заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2015 року, не встановивши самостійно розмір заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі, не виконав вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 10 липня 2019 року, що є порушенням норм процесуального права, яке призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Оскільки вказані обставини апеляційним судом при новому розгляді встановлені так і не були, а суд касаційної інстанції в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення. Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Зважаючи на те що у справі вимагається додаткова перевірка і оцінка доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом неповно, судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушенням норм процесуального права, касаційний суд відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України дійшов висновку про наявність підстав для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун