Постанова КЦС ВС № 127/937/17

Постанова Іменем України 24 лютого 2021 року м. Київ справа № 127/937/17 провадження № 61-18263св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Державна акціонерна компанія «Укрресурси», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області в складі судді Гуменюка К. П. від 06 березня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного суду в складі колегії суддів: Сала Т. Б., Марчук В. С., Стадника І. М. від 24 вересня 2019 року ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2017 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної акціонерної компанії «Укрресурси» (далі - ДАК «Укрресурси») про стягнення середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, компенсації втраченої частини коштів та відшкодування моральної шкоди. Позов мотивовано тим, що наказом відповідача від 01 грудня 2015 року № 1 позивача звільнено з посади заступника директора заводу «Модуль» та 26 грудня 2015 року видана трудова книжка. Зазначені обставини встановлені рішеннями Вінницького міського суду Вінницької області від 22 лютого, 11 травня та 22 листопада 2016 року. Крім того, зазначеними рішеннями суду встановлена обставина щодо розміру середньомісячного заробітку позивача, який становить 13 500 грн. Також, зазначеним рішенням суду від 22 листопада 2016 року з відповідача стягнуто середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні до 22 листопада 2016 року включно. Одночасно, позивач вказував на те, що рішеннями Вінницького міського суду Вінницької області від 24 квітня 2012 року, 05 лютого, 13 червня 2013 року, 14 квітня, 23 травня, 22 жовтня 2014 року, 24 лютого, 08 липня, 04 грудня 2015 року, 02 лютого, 01 квітня, 11 травня, 22 листопада 2016 року з відповідача стягувались грошові кошти за порушення положень трудового законодавства відносно позивача (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки та ін.), які досі не виплачені, а тому зазнали інфляції, знецінення та підлягають компенсації. У зв`язку з порушенням його трудових прав, він нервував, втратив нормальні життєві зв`язки, а з рудня 2014 року по лютий 2016 року неодноразово проходив стаціонарне лікування та морально страждав. Спричинену моральну шкоду оцінював в 100 000 грн. З урахуванням наведеного позивач просив стягнути з відповідача на свою користь за період з 23 листопада 2016 року до 17 січня 2017 року (або день постановлення судового рішення) середньомісячний заробіток за час затримки повного розрахунку в розмірі 23 500 грн (з розрахунку середньомісячного заробітку в розмірі 13 500 грн), компенсацію втрати частини коштів внаслідок затримки їх виплати, моральну шкоду в розмірі 100 000 грн та витрати на отримання юридичної допомоги. Справа судами розглядалась неодноразово. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДАК «Укрресурси» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 23 листопада 2016 року до 06 березня 2017 року в сумі 20 200 грн. Вирішено питання про судовий збір. В решті позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що оскільки встановлено, що на день звільнення позивача відповідачем ДАК «Укрресурси» не було проведено з ним розрахунок, також не було його проведено і на момент ухвалення рішення, а тому періодами затримки розрахунку при звільненні позивача є період з 23 листопада 2016 року (рішення суду № 127/12108/16-ц) до 06 березня 2017 року (ухвалення рішення судом першої інстанції), тобто 3 місяці 11 днів. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Вінницького апеляційного суду від 24 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 березня 2017 року в частині стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цієї позовної вимоги. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підстав для нарахування заробітної плати ОСОБА_1 з 2012 року по 01 грудня 2015 року у підприємства не було, оскільки після звільнення позивача лише вносились зміни до дати його звільнення, і який в трудових відносинах з відповідачем після звільнення не перебував. Узагальнені доводи вимог касаційної скарги У жовтні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду від 06 березня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, у якій заявник посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, а саме стягнути з відповідача на його користь 839 933,52 грн. Касаційна скарга мотивована тим, що на день звільнення позивача відповідачем ДАК «Укрресурси» не було проведено з ним розрахунок, також не було його проведено і на момент ухвалення рішення. Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 127/937/17 з Вінницького міського суду Вінницької області. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судами встановлено, що з 11 листопада 1992 року ОСОБА_1 працював заступником директора по будівництву Вінницького заводу «Модуль», правонаступником якого є відповідач. Наказом ДАК «Укрресурси» від 01 грудня 2015 року змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 08 травня 2012 року на 01 грудня 2015 року на підставі рішення суду. У день звільнення позивача відповідачем не проведені всі належні йому виплати. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2016 року (справа № 127/12108/16-ц) за позовом ОСОБА_1 до АК «Укрресурси» стягнуто з відповідача 113 850 грн, а саме: компенсацію за додаткові дні щорічних невикористаних відпусток за період з 09 травня 2012 року по 26 грудня 2016 року в розмірі 49 950 грн та середньомісячний заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період затримки з 01 липня 2016 року по 22 листопада 2016 року в розмірі 63 900 грн, а всього на загальну суму 113 850 грн. Вирішено питання про судовий збір. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку на підставі статті 117 КЗпП України за період з 23 листопада 2016 року по день ухвалення рішення у цій справі. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 березня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладання на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2016 року з відповідача на користь позивача було стягнуто компенсацію за додаткові дні щорічних невикористаних відпусток за період з 09 травня 2012 року по 26 грудня 2016 року в розмірі 49 950 грн, які підлягали виплаті при звільненні. Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, апеляційний суд виходив з того, що законом не передбачено застосування положень статті 117 КЗпП України до невиконаних судових рішень про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Проте не врахував, що зазначеним рішенням суду стягнута компенсація за невикористані відпустки, що охоплюється приписами статті 116 КЗпП України, а відтак й правилами статті 117 КЗпП України, в разі якщо такі суми не сплачені власником. Матеріали справи не містять доказів виконання вказаного судового рішення, а тому висновки апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є передчасними. Вимоги ОСОБА_1 про стягнення заявленої ним суми потребують дослідження фактичних обставин, необхідних для встановлення як права ОСОБА_1 на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, періоду такого стягнення, так і обчислення його конкретного розміру. Ці обставини можуть бути з`ясовані тільки під час судового розгляду. Вищевикладене свідчить про те, що апеляційний суд не врахував положення наведених норм закону, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. Без з`ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, висновок про відмову у задоволенні позову не можна вважати обґрунтованими і не можна вважати, що у цій справі виконано завдання цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав. Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. За таких обставин судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Вінницького апеляційного суду від 24 вересня 2019 року в скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун