Постанова 4818 № 643/461/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2020 року м. Харків справа №643/461/19 провадження № 22-ц/818/2576/20 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року у складі судді Букреєвої І.А., - в с т а н о в и в: 14 січня 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі за текстом -АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося у суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором в розмірі 114 868,96 грн., яка складається з 2617,42 грн. - заборгованість за кредитом та 112 251,54 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 02.07.2011 по 30.07.2018 року. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд помилково застосував до вимог про стягнення заборгованості по кредиту строки позовної давності та прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки вимогами ст. 1054 ЦК України передбачений обов`язок боржника повернути кредит та сплатити відсотки. Посилання суду на висновок Великої Палати Верховного суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, є безпідставним. Крім того цей висновок стосується іншої конкретної справи за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. Відсутність підпису відповідача на відповідних Тарифах, Умовах та Правилах не свідчить про неукладеність договору. Підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Кредитний договір є двостороннім та оплатним договором, де оплатою є саме сплата відсотків за користування кредитом. Оскаржуване рішення нехтує принципами платності кредитного договору, наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Вказує, що необхідність сплати боржником процентів кредитору також передбачено ст. 169 Кодексу європейського договірного права акта міжнародної приватно-правової уніфікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права. Крім того, представник АТ КБ "ПриватБанк" наголошує на тому, що до матеріалів позовної заяви долучено "Довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" з якої чітко вбачається, що на момент оформлення кредиту Банком встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), вказано розміри комісій та штрафів, пені, розмір щомісячного платежу тощо. Відповідачем не спростовано надані Банком докази видачі та користування кредитними коштами. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечує проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що оскільки між сторонами виник спір щодо умов кредитного договору та правильності розрахунків позовних вимог, позивач повинен довести свої вимоги належним чином. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки між сторонами виник спір щодо умов кредитного договору та правильності розрахунку позовних вимог, позивач повинен довести ті обставини на які він посилається, а всупереч цьому не надав належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження свої вимог. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи не відповідає. Так, звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу своїх вимог, посилався на те, що в порушення умов договору від 02 липня 2011 року та положень ст. ст. 509, 526 ЦК України, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконує та станом на 30 вересня 2018 року має заборгованість у загальному розмірі 114868,96 грн., яка складається з 2617,42 грн. - заборгованість за кредитом та 112251,54 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 02.07.2011 року по 30.07.2018 року. Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02 липня 2011 року відповідач ОСОБА_1 заповнила та підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій зазначено, що вказана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг (а.с.7). При цьому, на підтвердження погодження умов договору АТ КБ «Приватбанк» надано до матеріалів справи розрахунок заборгованості, копію анкети-заяви відповідача, копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», підписану ОСОБА_1 , виписку по рахунку, довідки банку про встановлення кредитного ліміту та встановлений кредитний ліміт, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифи обслуговування карткових рахунків, копію паспорта відповідача (а.с.5-33). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статі 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із стороні оформлений у формулярах або інших стандартних формах. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У даній справі в анкеті-заяві відповідача ОСОБА_1 від 02 липня 2011 року, яка надана позивачем, зазначено, що заявник погоджується з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку. Також вказано, що ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок та видана кредитна картка НОМЕР_1 строком дії до останнього дня 01/15 року. Згідно даних Довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Унверсальна, 55 днів пільгового періоду", яка власноручно підписана ОСОБА_1 вбачається, що на момент оформлення кредиту Банком встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), вказано розміри комісій та штрафів, пені, розмір щомісячного платежу тощо. Тобто, із вказаної Довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Унверсальна, 55 днів пільгового періоду" можна зробити висновок, на які саме умови та тарифи обслуговування карт (відсоткову ставку за користування кредитними коштами), запропонованих банком, погодилась відповідач. Також встановлено, та вбачається з виписки по картковому рахунку, яка надана банком до суду першої інстанції, що ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт, та відповідач користувалася грошовими коштами Банку, отримувала кошти через банкомат, розплачувалась в торговельних мережах, пересилала третім особам, а отже й отримала кредитну картку "Універсальна", оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статі 1048 ЦК України). Статтею 1049 ЦК України, передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 02.07.2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 2700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При укладаннi Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договiр, умови якого встановленi однiєю iз сторiн у формулярах або iнших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цiлому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. На підтвердження факту укладення кредитного договору та наявність не виконаних кредитних зобов`язань, під час звернення до суду, Банком надані такі докази: копія кредитного договору; розрахунок заборгованості; виписка по рахунку; копія паспорта Відповідача, за яким був оформлений кредитний договір; довідки про видану кредитну картку та встановлений кредитний ліміт, скриншоти з програмного комплексу банку. Також суду першої інстанції позивачем надано копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», підписану ОСОБА_1 07.06.2011 року (а.с.8). На підставі поданої Заяви, що разом з Умовами та Правилами зі зразками підписів та відбитком печатки, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг відповідачу було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 - ключем до карткового рахунку є пластикова Картка, яку отримала ОСОБА_1 та мобільний телефон який вказала відповідач в Заяві. Доказом встановлення кредитного ліміту та його зміни, отримання карток відповідачем є скриншоти з програмного комплексу та виписка по особовому рахунку. За допомогою встановлених ключів до карткового рахунку, відповідачу надано можливість здійснювати Дистанційне обслуговування. Таким чином Банк забезпечив Позичальнику можливість доступу до карткового рахунку різними можливими шляхами, зокрема за допомогою Карти та фінансового телефону на який приходить динамічний (змінюваний) ОТП - пароль. Виконання Позичальником умов кредитного договору засвідчує її волю до настання відповідних правових наслідків передбачених кредитним договором. Як доказ підтвердження факту виконання умов кредитного договору та здійснення погашення заборгованості Банком надано розрахунок заборгованості та виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 . Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача - баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції). Колегія суддів вважає, що виписка по картковому рахунку, розрахунок заборгованості та скриншоти з програмного комплексу Банку з фотографією відповідача з картою, є належними та допустимими доказами по справі. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач сплачувала заборгованість за договором. Останній платіж в сумі 200,00 грн. ОСОБА_1 внесла 15.05.2017 року шляхом поповнення карткового рахунку особисто в терміналі сомообслуговування. Статтею 11 ЦК України встановлено, що права сторін виникають на підставі договорів та інших правочинів. Згідно з ст.ст. 3, 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний відповідно до закону судом недійсним. Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків тільки недійсний правочин. Оскільки ключову роль відіграє заборгованість клієнта (сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними), а не сума стартового кредитного ліміту по карті, то належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка по особовому рахунку. Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 користувалася наданими кредитними коштами, і жодного разу не зверталася до Банку з претензією щодо збільшення кредитного ліміту, або з будь-яких інших питань. Дані обставини відповідачем не спростовано. Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, можна прийти до висновку, що Банком під час звернення до суду, строк позовної давності не пропущено і він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Також колегія суддів зазначає, що враховуючи особисто внесений платіж 15.05.2017 року відповідачем ОСОБА_1 в сумі 200,00 грн. через термінал самообслуговування є підставою для переривання строку позовної давності, що відповідає вимогам ст. 264 ЦК України. З наданих позивачем до суду першої та апеляційної інстанції письмових доказів вбачається, що сторонами під час укладення кредитного договору були узгоджені умови щодо процентної ставки за користування кредитом та заборгованості за пенею. Тому висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача за кредитним договором тіла кредиту, процентів за користування кредитом та заборгованості за пенею не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам у справі. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що підписавши 02 липня 2011 року анкету-заяву та довідку про ознайомлення із умовами кредитування, відповідач погодилась у письмовому вигляді з умовами кредитування. Зазначений висновок узгоджується з висновками Верховного суду, викладеним в постановах від 04.12.2019 по справі № 750/6058/17 та від 12.02.2020 року по справі № 382/327/18. Кредитні правовідносини між Банком та відповідачем за кредитним договором є дійсними, про бажання їх припинити в порядку встановленому законодавством чи договором не висловлювала жодна із сторін. За таких обставин з відповідача підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту в сумі 2617, 42 грн., які фактично отримані позичальником і в добровільному порядку не повернуті банку. Також підлягає стягненню заборгованість по процентах, яка утворилася в межах строку кредитування, а саме, як вбачається з розрахунку заборгованості банку, з моменту допущення прострочки по кредиту з 31.01.2014 року по 31.01.2015 року. Оскільки відповідачем підписана Довідка про умови кредитування, де вказана початкова базова відсоткова ставка в розмірі 2,5% на місяць - тобто 30,0% на рік, то заборгованість за процентами слід рахувати саме за цією відсотковою ставкою. Як вбачається з разрахунку заборгованості банк нараховує відсотки за відсотковою ставкою 30,00% річних до 31.08.2014 року. Станом на цю дату сума нарахованих відсотків складає 1160,14грн. З 01.09.2014 року банк застосовує підвищену відсоткову ставку, але ця відсоткова ставка не є погодженою з відповідачем, тому судова колегія вважає за необхідне з вказаної дати в межах строку кредитування здійснити перерахунок нарахованих банком відсотків. Непогашене тіло кредиту згідно розрахунку банку складає 2617,42 грн. Відсоткова ставка погоджена сторонами 2,5 % на місяць (30,0% на рік, 0,083% на день). Кількість днів, за які необхідно стягнути заборгованість за відсотками, 152 дні з розрахунку 360 банківських дней на рік. Таким чином сума перерахованих відсотків складає 2617,42 грн. х 0,083 % (відсотки за день) / 100 х 152 (дні ) = 330,21 грн. Загальним підсумком сума відсотків до стягнення 1160,14+ 330,21 =1490,35 грн. Також судова колегія зазначає, що згідно Довідки про умови кредитування, що власноручно підписала ОСОБА_1 , передбачено нарахування пені та штрафу. Порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, а саме (ПЕНЯ=пеня(1)+пеня (2), де пеня(1)=(базова % ставка за договором)/ 30 - нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня(2)=1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць, нараховується раз в місяць, за наявності прострочення по кредиту або процентам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. та більше. Таким чином, судова колегія вважає за можливе розрахувати розмір пені, що підлягає до стягнення за 12 місяців методом 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць, нараховується раз на місяць. Отже пеня, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складається за розрахунком 30,00 грн х 12 місяців = 360,00 грн. Однак, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача штрафів, а тому у цій частині позов не підлягає задоволенню, враховуючи таке. Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 505/3492/15ц та від 19 вересня 2018 року у справі № 664/2784/15ц штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення. Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість по тілу кредиту 2617,42 грн., процентах за користуванні кредитом в межах строку дії кредитної картки розмірі 1490,35 грн. та заборгованість за пенею в розмірі 360,00 грн. За таких обставин рішення суду першої інстанції відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 та п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором № б/н від 02.07.2011 року у загальному розмірі 4 467 грн. 77 коп. Відповідно до ч. 1, ч. 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що апеляційний суд задовольняє позовні вимоги та апеляційну скаргу частково за правилами п. 2 ч. 2, ч. 13 ст. 141, п.п. б, в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України , судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції стягує з відповідача на користь позивача, а саме: 74,72 грн - за розгляд справи у суді першої інстанції 112,09 грн. - за перегляд справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року скасувати і ухвалити нове. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 02 липня 2011 року у розмірі 4 467 (чотири тисячі чотириста шістдесят сім грн. 77 (сімдесят сім) коп., з яких: заборгованість за кредитом - 2617,42 грн., заборгованість по процентах за користування кредитом -1490,35 грн., заборгованість за пенею - 360,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 74 (сімдесят чотири) 72 коп., сплачений за розгляд справи у суді першої інстанції. В іншій частині позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 112 (сто дванадцять) 09 коп.,сплачений за перегляд справи у суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку, відповідно до статті 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина