Постанова 4819 № 647/3372/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 травня 2020 року м. Херсон Номер справи: 647/3372/19 Номер провадження: 22-ц/819/783/20 Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Приходько Л.А., суддів: Бездрабко В.О., Радченка С.В., секретар Кутузова А.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Херсонобленерго», розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Херсонобленерго» на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 18 лютого 2020 року у складі головуючого судді Волошина Р.Р., встановив: 18 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства «Херсонобленерго» про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вимоги якого були уточнені під час розгляду справи. Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що з 18 січня 2010 року перебувала з відповідачем в трудових відносинах, працюючи в Бериславському РЕЗ і ЕМ з 23 квітня 2010 року на посаді інженера підприємства. В зв`язку із проведенням службового розслідування щодо протиправних дій працівників Новокаховського МВКО, наказом від 20 листопада 2019 року її було відсторонено від функціональних обов`язків, у зв`язку із чим вона була змушена написати заяву про звільнення з 25 листопада 2019 року. З 25 листопада по 04 грудня 2019 року вона перебувала на лікарняному. 25 листопада 2019 року електронною поштою через загальний документообіг підприємства вона подала відповідачу заяву, якою не погодилась із звільненням за угодою сторін та повідомила, що перебуває на лікарняному, у зв`язку із чим не може звільнитися. Листом №22/26-214 від 02 грудня 2019 року вона була повідомлена про звільнення з роботи 25 листопада 2019 року на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін та запропоновано з`явитися до підприємства для отримання трудової книжки. Посилаючись на те, що була звільнена без її згоди, під час тимчасової непрацездатності, позивачка остаточно просила суд поновити її на роботі у АТ «Херсонобленерго» на посаді інженера Новокаховського МВКО(група профільного аналізу), стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу з 25 листопада 2019 року у сумі 26783.64грн без вирахування необхідних платежів та витрати на правову допомогу в сумі 12612.00грн. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць. Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 18 лютого 2020 року позов задоволено. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади інженера групи пофідерного аналізу Новокаховського МВКО АТ «Херсонобленерго» на підставі наказу № 1532-к від 25 листопада 2019 року за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера групи пофідерного аналізу Новокаховського МВКО АТ «Херсонобленерго». Стягнуто з АТ «Херсонобленерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 листопада 2019 року по 18 лютого 2020 року включно у розмірі 26783.64грн, яка визначена без відрахування податків та обов`язкових платежів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі і стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення мотивовано тим, що на момент видачі наказу про звільнення відповідачу було відомо про відсутність волевиявлення позивача на припинення трудового договору, оскільки заява від 25 листопада 2019 року, якою ОСОБА_1 відкликала(анулювала) свою заяву від 21 листопада 2019 року про звільнення з 25 листопада 2019 року за згодою сторін, була надіслана за допомогою системи загального документообігу підприємства на початку робочого дня о 08.45годині. Крім того, в порушення вимог ст. 40 КЗпП України, ОСОБА_1 звільнено в період її тимчасової непрацездатності. У зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з роботи без законної на те підстави, відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України, судом прийнято рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В апеляційній скарзі АТ «Херсонобленерго», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що 21 листопада 2019 року ОСОБА_1 подано заяву про її звільнення з роботи з 25 листопада 2019 року за п.1 ст. 36 КЗпП України. В той же день заява була погоджена та завізована керівником, а саме виконуючим обов`язки начальника Новокаховського МВКО ОСОБА_4. Наказ №1532-к від 25 листопада 2019 року про звільнення позивачки підписано головою правління АТ «Херсонобленерго». Отже взаємна згода про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін була досягнута ще 21 листопада 2019 року. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника, однак такої згоди АТ «Херсонобленерго» не надавало, а положенням КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняти відкликання працівником своєї заяви про звільнення, якщо була досягнута домовленість про звільнення за угодою сторін. Правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, визначені ч.3 ст. 40 КЗпП України стосуються випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, та не застосовуються у разі звільнення працівника за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Старюк В.А. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні представник АТ «Херсонобленерго» Шорстов О.Ю. апеляційну скаргу підтримав за обставинами викладеними у скарзі, посилаючись на законність звільнення позивача з займаної посади, просив рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову. Заперечуючи проти апеляційної скарги ОСОБА_1 та її представник адвокат Старюк В.А., зазначили що рішення суду, на їх думку, є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції цим вимогам не відповідає. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 18 січня 2010 року перебувала в трудових відносинах з АТ «Херсонобленерго» і перед звільненням обіймала посаду інженера групи пофідерного аналізу Новокаховського МВКО. Наказом від 20 листопада 2019 року № 999 ОСОБА_1 на період проведення службового розслідування відсторонена від виконання функціональних обов`язків інженера групи пофідерного аналізу. 21 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася із власноруч написаною заявою на ім`я голови правління АТ «Херсонобленерго» ОСОБА_2 , в якій просила звільнити її з роботи з 25 листопада 2019 року за угодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України. Цього ж дня заява узгоджена та завізована керівником, виконуючим обов`язки начальника Новокаховського МВКО ОСОБА_4., із резолюцією «Не заперечую». 25 листопада 2019 року підприємством виданий наказ № 1532-к про звільнення з 25 листопада 2019 року за пунктом 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін. Згідно листка непрацездатності АДЛ №802952 ОСОБА_1 з 25 листопада 2019 року по 04 грудня 2019 року перебувала на стаціонарному лікуванні. 25 листопада 2019 року ОСОБА_1 через автоматизовану систему електронного документообігу, яка діє в АТ «Херсонобленерго» згідно наказу від 04 грудня 2014 року №760, подала на ім`я начальника відділу кадрів ОСОБА_3 заяву про визнання її заяви щодо звільнення недійсною. 02 грудня 2019 року, згідно з штампом вхідної документації, відповідачем отримана заява ОСОБА_1 датована 25 листопада 2019 року, в якій позивачка просила її заяву щодо звільнення з роботи вважати недійсною. Листом від 02 грудня 2019 року за № 22/26-214 АТ «Херсонобленерго» повідомило ОСОБА_1 , що на підставі її заяви від 21 листопада 2019 року її звільнено з роботи 25 листопада 2019 року за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) та запропоновано звернутися до відділу кадрів для отримання трудової книжки. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що волевиявлення ОСОБА_1 на її звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України не було, оскільки позивачка відкликала свою заяву про звільнення за угодою сторін. Звільнення ОСОБА_1 здійснено в порушення вимог частини 3 статті 40 КЗпП України у період її тимчасової непрацездатності. Проте з таким висновком суду погодитися не можна. Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, в редакції чинній на час звільнення позивачки, трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу. Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України). Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише за взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу і працівника. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій такі в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення. Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін. Встановлено, що ОСОБА_1 21 листопада 2019 року власноручно написала заяву на ім`я голови правління АТ «Херсонобленерго» про звільнення з роботи за угодою сторін (п. 1 ст. 36КЗпП України) з 25листопада 2019 року. В той же день, 21 листопада 2019 року, звільнення ОСОБА_1 з підстав визначених п.1 ст. 36 КЗпП України погоджено безпосереднім керівником позивачки, виконуючим обов`язки Новокаховського МВКО ОСОБА_4 та прийнято рішення про звільнення позивачки за угодою сторін. Заява передана до відділу кадрів для підготовки наказу про звільнення. Отже сторонами ще 21 листопада 2019 року були погоджені як підстава так і дата звільнення позивачки з роботи. 25 листопада 2019 року головою правління АТ «Херсонобленерго», на підставі заяви ОСОБА_1 , виданий наказ №1532-к про звільнення її з роботи з 25 листопада 2019 року за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, за угодою сторін. Подана позивачкою 25 листопада 2019 року, через автоматизовану систему електронного документообігу, заява про відкликання (анулювання) її заяви про звільнення за п.1ст. 36 КЗпП України з 25 листопада 2019 року з роботодавцем не узгоджувалась. Зазначені обставини підтверджуються копіями заяви і наказу про звільнення та поясненнями учасників справи даними під час розгляду справи. У пункті 1 статті 36 КЗпП України не визначено форму домовленості (угоди сторін) про звільнення за цією підставою припинення трудового договору. Законодавством не встановлено відповідного порядку або термінів припинення трудового договору за угодою сторін. У кожному конкретному випадку вони визначаються окремо. Наявність волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення за угодою сторони свідчить подання нею заяви про звільнення з підстав визначених п.1 ст. 36 КЗпП України. Про волевиявлення уповноваженого власником Товариства органу на звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін свідчить погодження її заяви на звільнення безпосереднім керівником позивачки, до компетенції якого відноситься прийняття рішення про звільнення, та видання самого наказу про звільнення. Анулювання домовленості сторін про звільнення за угодою сторін, як вже зазначалось вище, могло мати місце лише за наявності взаємної згоди роботодавця і працівника. Згоди Товариства на анулювання домовленості сторін про звільнення позивачки, не було. Відкликання позивачкою заяви про звільнення з 25 листопада 2019 року за згодою сторін, яке було погоджено роботодавцем, враховуючи відсутність згоди на анулювання такої домовленості з боку відповідача, не має правового значення для вирішення даного спору. Отже висновок суду про відсутність угоди сторін, а саме про відсутність волевиявлення позивачки, про припинення трудового договору є безпідставним. Висновок суду, що звільнення ОСОБА_1 проведено з порушенням вимог трудового законодавства у період її тимчасової непрацездатності, не ґрунтується на законі. Частиною 3 статті 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав, передбачених статтею 41 КЗпП України. У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз`яснення про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина 3 статті 40 КЗпП України), які стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України випадків, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» розкрито законодавцем у пункті 4 статті 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України. Зазначене виключає охоплення змістом терміну «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в статях 40, 41 КЗпП України або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Враховуючи, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 КЗпП України, а не у зв`язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми частини 3 статті 40 КЗпП України, а саме заборона звільнення в період тимчасової непрацездатності, на ці правовідносини не поширюються. Зважаючи на викладене колегія суддів дійшла висновку, що АТ «Херсонобленерго» дотримано вимоги законодавства щодо порядку звільнення ОСОБА_1 і підстави для її поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні. Згідно із частинами першою, четвертою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Документально підтверджені витрати відповідача по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3153.00грн. на підставі частини 7 статті 141 ЦПК України підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Херсонобленерго» задовольнити. Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 18 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Херсонобленерго» про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити. Витрати акціонерного товариства «Херсонобленерго» по оплаті судового збору у сумі 3153грн.00коп. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 18 травня 2020 року. Головуючий Л.А. Приходько Судді: В.О. Бездрабко С.В. Радченко