Постанова 4821 № 711/2175/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1151/20Головуючий по 1 інстанції Справа №711/2175/20 Категорія: 311010000 Кондрацька Н. М. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2020 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Бондаренка С.І., Вініченка Б.Б., за участю секретаряЧуйко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 травня 2020 року (повний текст рішення суду виготовлений 27 травня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про поновлення на роботі, в с т а н о в и в : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом і обґрунтувала його тим, що працювала на підприємстві ФОП ОСОБА_2 , зокрема в магазині продовольчих товарів, що розташований в АДРЕСА_1 , на посаді продавця- консультанта з 20 серпня 2013 по 28 лютого 2020 на підставі трудового договору № 23001302491, який зареєстрований 21 серпня 2013 у Черкаському міському центрі занятості. Наказом №1 від 28 лютого 2020 її було звільнено з роботи. У даному наказі підставу її звільнення сформульовано, як «за згодою сторін» з посилання на п. 1 ст. 36 КЗпП України. Своє звільнення ОСОБА_1 вважає незаконним з наступних підстав. У двадцятих числах лютого 2020 року їй, від співробітників вказаного магазину стало відомо про те, що магазин, де вона працює, як підрозділ ФОП ОСОБА_2 ліквідується. Уповноважена особа відповідача - ОСОБА_3 про порядок ліквідації зазначеного магазину, а також про порядок звільнення працюючого у ньому персоналу їй не надавав. З розмов із співробітниками їй стало відомо, що ОСОБА_3 , односторонньо було прийнято рішення про її звільнення за згодою сторін трудового договору. 28 лютого 2020 року в приміщення магазину ОСОБА_3 їй було надано для ознайомлення вищевказаний наказ, в якому вона звільнялась з роботи за згодою сторін. Після ознайомлення з текстом наказу про звільнення позивачка заперечила щодо такого формулювання підстав припинення з нею трудового договору, оскільки вона, як сторона трудових відносин, на це згоди не давала. ОСОБА_1 зазначила, що магазин продуктових товарів за адресою АДРЕСА_1 було ліквідовано в результаті реорганізації підприємницької діяльності відповідача, за його ініціативою. Таким чином, позивач, як працівник даного підрозділу діяльності відповідача, мала бути звільнена з роботи за скороченням штату, пов`язаного з реорганізацією підприємства, шляхом розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженої особи, як це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Також, за умови звільнення позивача за скороченням штату підприємства, відповідно до ч. 1 ст. 492КЗпПУ вона, як працівник, що вивільняється, мала бути про це попереджена персонально за два місяця, але такого попередження позивач не отримала. В позовній заяві позивачка зазначила, що відповідач грубо порушив норми законодавства про працю, а саме нехтуючи її правами, як сторони трудового договору, щодо підстав його розірвання, яке виразилось в односторонньому і безпідставному прийнятті рішення про розірвання трудового договору за згоди сторін. У ситуації, що слалася, різниця у підставах щодо розірвання трудового договору має різні правові наслідки. Звільнення ОСОБА_1 за згодою сторін суттєво погіршує її положення як безробітної. Не попередивши позивача про фактичне її звільнення через скорочення штату, відповідач позбавив її можливості заздалегідь вибрати гідне місце роботи, тим самим позбавивши позивача заробітку (доходу) на невизначений час. З метою отримання доказів протиправних дій відповідача, щодо її звільнення, 5 березня 2020 року йому було подано заяву, в якій позивач зокрема просила надати їй копії наказів про її прийняття на роботу та про її звільнення з неї. але відповідач проігнорував її заяву і не надав необхідні документи у визначений законодавством строк. За вказаних обставин, скаржниця просила суд визнати протиправними дії відповідача щодо її звільнення з роботи та поновити ОСОБА_1 на роботі на підприємстві ФОП ОСОБА_2 . Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення мотивовано тим, що вимоги позову про поновлення на роботі не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено її тверджень про відсутність у неї добровільного волевиявлення на звільнення за угодою сторін. Позивачка, не погоджуючись з вказаним рішенням, оскаржила його в апеляційному порядку. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що заява про звільнення від імені ОСОБА_1 написана нею під психологічним тиском, у ній відсутня дата написання чи дата, з якої трудовий договір має бути розірваний, що свідчить про невизначеність автором своїх намірів у часі, а також не вказані причини звільнення чи місце роботи. Скаржниця наголошує, що своєї згоди на звільнення вона не давала, про що у день ознайомлення з наказом про звільнення вказала під текстом даного наказу. Судом першої інстанції, на думку апелянта, неналежно були досліджені докази по справі, що привело до ухвалення невірного судового рішення, в зв`язку з чим ОСОБА_1 просить апеляційний суд скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 травня 2020 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. 24 червня 2020 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Ульянова С.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній вказує, що позивачка власноручно написала заяву про звільнення ще в лютому 2020 року, не відкликала її до винесення наказу про звільнення. Крім того, позивачка не довела вчинення психологічного тиску на неї з боку відповідача, а при звільненні ОСОБА_1 ФОП ОСОБА_2 діяла у відповідності до вимог чинного трудового законодавства, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до трудового договору № 23001302491 ОСОБА_1 прийнята на посаду продавця-консультанта з 20 серпня 2013 року (а.с. 7). Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи, лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю. Підстави припинення трудового договору обумовлені статтею 36 КЗпП України, серед яких виокремлено: звільнення за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП), розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП) або з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41). Зі змісту заяви, адресованої ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просила звільнити її з роботи, вказавши підставу для звільнення «за згодою сторін». При цьому, вказана заява, надана до суду, не містить дати написання чи дати або умов звільнення з роботи (а.с. 26). У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Тобто, трудовий договір може бути розірваний за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) тільки у тому випадку, коли працівник і роботодавець дійшли взаємної згоди щодо припинення трудових відносин. В даному випадку така пропозиція може надходити як від власника або уповноваженого ним органу, так і від працівника. Якщо з поданою однією зі сторін пропозицією про припинення трудового договору погоджується інша сторона, то вважається, що сторони досягли угоди про припинення трудового договору, і працівник звільняється з роботи в обумовлений сторонами строк. При відсутності згоди однієї сторони на пропозицію іншої, трудовий договір не може бути припинений за пунктом 1 статті 36 КЗпП України. Позивач виявила бажання припинити трудовий договір саме за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), про що свідчить зміст поданої нею заяви про звільнення на ім`я роботодавця. Колегія суддів вважає за необхідне врахувати, що ОСОБА_1 власноручно написала заяву про звільнення, тому саме від неї залежало зазначення чи не зазначення дати звільнення. Після написання вищевказаної заяви позивачка не виявила наміру анулювати власне бажання на звільнення або відкликати її, на що вірно звернув увагу суд першої інстанції. 26 лютого 2020 року роботодавець погодився на пропозицію позивача припинити трудові відносини за згодою сторін, про що свідчить резолюція на вищевказаній заяві, та дав доручення бухгалтерії провести розрахунок з 28 лютого 2020 року. Такі взаємні дії позивача і відповідача слід вважати погодженням дати звільнення, оскільки іншої дати сторони не визначили. Відсутність в заяві конкретної дати звільнення не є безумовною підставою для висновку про недосягнення сторонами угоди про припинення трудового договору, оскільки такої умови (дати) не містить диспозиція п. 1 ст. 36 КЗпП України, на відміну від розірвання трудового договору за ініціативою працівника (ст. 38 КЗпП України), за якою роботодавець звільняє працівника саме у строк, про який просить працівник. Таким чином, висновок районного суду про те, що сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору, грунтуються на наявних в матеріалах справи доказах. Згідно з наказом № 1 від 28 лютого 2020 року позивача було звільнено з роботи на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. (а.с. 26 зв.) При цьому, вже ознайомлюючись із вказаним наказом, ОСОБА_1 зазначила, що не погоджується із підставами та формулюванням свого звільнення, наполягала на своєму звільненні з ініціативи роботодавця і пов`язувала його зі скороченням штату. Проте, такі доводи позивачки колегія судді оцінює критично, оскільки будь-яких належних доказів зміни в організаційно-правовій формі підприємця чи скорочення штату його працівників ОСОБА_1 в обгрунтування своїх аргументів не надано. Доводи апелянта про написання нею заяви на звільнення «за згодою сторін» через психологічний тиск на з боку керівництва є непереконливими та не підтверджені належними та допустимими доказами. Звернення ОСОБА_1 до відповідачки як фізичної особи, чи фізичної особи-підприємця не міняє суті спору і не впливає на результат його розгляду. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позову про поновлення на роботі не підлягають до задоволення, оскільки позивачем не доведено її тверджень про відсутність у неї добровільного волевиявлення на звільнення за угодою сторін. За таких обставин колегія суддів не вбачає у цій частині достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги. В той же час, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що районний суд при ухваленні рішення неправильно застосував положення процесуального законодавства в частині розподілу судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 840,8 грн. Судом першої інстанції не враховано, що згідно п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Тому апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 травня 2020 року скасувати в частині розподілу судових витрат по справі. В решті рішення суду залишити без змін Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 24 липня 2020 року. Судді