Постанова 4813 № 2-64/11

Номер провадження: 22-ц/813/5114/20 Номер справи місцевого суду: 2-64/11 Головуючий у першій інстанції Маслеников О. А. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.04.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 2-64/11 Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/5114/20 Одеській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач), - суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання - Бикової К.А., учасники справи: - скаржник - ОСОБА_1 , - особа, дії якої оскаржуються - державний виконавець Кілійського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Одеській області Малашенков Олексій Володимирович, - заінтересована особа (стягувач) - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за скаргою адвоката Бійц Марини Едуардівни, діючої в інтересах ОСОБА_1 , на бездіяльність державного виконавця Кілійського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Одеській області Малашенкова Олексія Володимировича, за апеляційною скаргою адвоката Бійц Марини Едуардівни, діючої в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Кілійського районного суду Одеської області, постановлену у складі судді Масленикова О.А. 10 січня 2020 року, встановив: У листопаді 2019 року адвокат Бійц М.Е. , діюча в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду зі скаргою, в якій просить: 1) визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Кілійського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Одеській області Малашенкова О.В. (далі - Державний виконавець) щодо не зняття арешту з майна боржника - ОСОБА_1 ; 2) зобов`язати Державного виконавця зняти арешт зі всього нерухомого майна, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, серія та номер ВП 39702554, виданий 10.09.2013 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції в Одеській області Хаджи Н.О.. В обґрунтування вищевказаних вимог скарги представник скаржника вказує на те, що 29 жовтня 2013 року державним реєстратором Гац О.В. було виконано постанову державного виконавця відділу ДВС Кілійського районного управління юстиції Хаджи Н.О. про арешт майна боржника - ОСОБА_1 та оголошення заборони його відчуження (серія ВП НОМЕР_1 ). Звернувшись до Кілійського ВДВС ГТУЮ в Одеській області ОСОБА_1 отримав відповідь, що відповідне виконавче провадження знищено через закінчення строку його зберігання. Після цього, ОСОБА_1 звернувся до Кілійського ВДВС ГТУЮ в Одеській області з заявою про зняття арешту з всього нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна боржника і заборони його відчуження від 10.09.2013 року та отримав 06.11.2019 року відповідь про відсутність підстав для зняття арешту. Представник боржника вказує на те, що відмова у знятті арешту з майна боржника є неправомірною, оскільки постанову про відкриття відповідного виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-64/11, виданого Кілійським районним судом Одеської області 12.08.2013 року, ОСОБА_1 не отримував, як того вимагають положення Закону України «Про виконавче провадження». У державного виконавця були відсутні підстави для відкриття відповідного виконавчого провадження, оскільки з 2008 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , тому відповідний виконавчий лист мав бути пред`явлений до виконання до Першого Малиновського відділу ДВС м. Одеси і державний виконавець мав повернути виконавчий документ без прийняття до виконання. Отже відповідний арешт на майно боржника було накладено неправомірно. Вказаний виконавчий лист повернутий стягувачу 21.09.2016 року та на даний час повторно не пред`являвся. Зважаючи на те, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання сплинув, він не може бути пред`явлений до виконання та у стягувача відсутні претензії до боржника. Окрема постанова про стягнення виконавчого збору відносно ОСОБА_1 не виносилась, а всі виконавчі провадження знищені. Таким чином, на думку представника боржника, підстави для обмеження ОСОБА_1 у розпорядженні та користуванні майном відсутні (Т. 2, а. с. 72 - 74). У судовому засіданні суду першої інстанції представник скаржника підтримала викладенні у скарзі доводи та вимоги. Державний виконавець заперечував проти задоволення скарги. Просив у задоволенні скарги відмовити. Представник стягувача у судове засідання суду першої інстанції не з`явився. Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 10 січня 2020 року відмовлено у задоволенні вищезазначеної скарги. Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що державний виконавець не був зобов`язаний зняти арешт з майна боржника. Судом першої інстанцій викладено висновок про те, що посилання представника боржника про те, що державний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження, оскільки боржник проживає за іншою адресою, відповідних висновків суду не спростовують. Крім того, боржник не оскаржив ухвалу суду від 25.11.2016 року про відмову у задоволенні його скарги на відповідні дії державного виконавця. На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що Державний виконавець діяв відповідно до закону, у зв`язку з чим вважав за необхідне у задоволенні скарги відмовити (Т. 2, а. с. 133 - 135). В апеляційній скарзі адвокат Бійц М.Е. , діюча в інтересах ОСОБА_1 ,просить скасувати ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 10 січня 2020 року. Постановити нове судове рішення, яким задовольнити вищенаведену скаргу ОСОБА_1 .. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувану ухвалу постановлено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на сплив строку пред`явлення виконавчого документу № 2-64/11 до виконання. Крім того, зазначає про пред`явлення вказаного виконавчого листа до виконання не за місцем виконання/не за підвідомчістю. У письмових поясненнях на апеляційну скаргу, які фактично є відзивом на апеляційну скаргу, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заперечує проти апеляційної скарги. Апеляційну скаргу просить відхилити. Ухвалу суду першої інстанції просить залишити без змін. Викладає згоду з викладеними в оскаржуваній ухвалі висновками. Вказує на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі. Про дату, час і місце розгляду справи її учасники сповіщалися належним чином. 14.04.2020 року від адвоката Бійц М.Е. , діючої в інтересах ОСОБА_1 , до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про відкладення, призначеного на 30 квітня 2020 року, розгляду справи. Від інших учасників справи жодних заяв та клопотань не надійшло. Вказане клопотання адвоката Бійц М.Е. , діючої в інтересах ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Щодо посилань адвоката Бійц М.Е. , діючої в інтересах ОСОБА_1 , у клопотанні про відкладення розгляду справи на розпорядження Голови Одеського апеляційного суду від 16.03.2020 року «Про тимчасові заходи з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену короновірусом COVID-19» (зі змінами), колегія суддів зазначає наступне. Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин. Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16.03.2020 року, адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам). Пунктами 1, 5 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду від 16.03.2020 року, зі змінами внесеними згідно із розпорядженнями Голови Одеського апеляційного суду за №3 від 02.04.2020 року та за №4 від 08.04.2020 року «Про тимчасові заходи з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену короновірусом COVID-19» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території України карантину, зупиняється розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинено їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частинах 1, 2 статті 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату. Вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Матеріали справи містять достатньо доказів для її розгляду. Відповідно до наявного у справі рекомендованого повідомлення представник скаржника отримала судову повістку про дату, час та місце розгляду справи 30.04.2020 року - 04.04.2020 року. В апеляційній скарзі адвокат Бійц М.Е. , діюча в інтересах ОСОБА_1 , виклала правову позицію по справі. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, надходження пояснень на апеляційну скаргу, які фактично є відзивом на апеляційну скаргу, тобто створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила відхилити клопотання адвоката Бійц М.Е. , діючої в інтересах ОСОБА_1 , про відкладення розгляду справи. Справу розглянути за відсутності її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та пояснень, які фактично є відзивом на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні ухвали, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність вимог вищевказаної скарги,з огляду на наступне. Судом встановлено, що 10.09.2013 року Державним виконавцем було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого документа № 2-64/11, виданого 12.08.2013 року Кілійським районним судом Одеської області, а також винесено постанову ВП 39702554 про арешт майна та оголошення заборони його відчуження, якою було накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 . В подальшому відповідний виконавчий лист пред`являвся стягувачем - ПАТ КБ «ПриватБанк» до відділу ДВС на виконання три рази та жодного разу боржником виконаний не був. Заходів, спрямованих на виконання рішення суду, боржником вжито не було, державного виконавця про неможливість виконання рішення суду не повідомлено. Між учасниками виконавчого провадження виникли правовідносини з оскарження дій Державного виконавця щодо зняття арешту зі всього нерухомого майна боржника. За правилами частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом № 1403-VIII. Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 вказаного Закону). Відповідно до вимог статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважать, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно із статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Згідно частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. Згідно частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно правил статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доводи вищенаведеної скарги щодо пред`явлення вказаного виконавчого листа до виконання не за місцем виконання/не за підвідомчістю є такими які не мають наслідком її задоволення. Ідентичні доводи містить апеляційна скарга, між тим з огляду на вказане, на увагу суду ці доводи не заслуговують. Державним виконавцем в порядку передбаченому чинним на момент здійснення спірних виконавчих дій законодавства, відкрито виконавче провадження з огляду на зазначену саме у виконавчому листі адресу боржника. Вищевказаний виконавчий документ пред`явлено за місцем виконання або за підвідомчістю. Конституція України є основним законом України. Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Статтею 125 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов`язковими до виконання на всій території України. Як вбачається з відміток на вищенаведеному виконавчому листі, його двічі, а саме: 18.06.2015 року та 22.12.2015 року було повернуто державним виконавцем на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України про виконавче провадження (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідноси), тобто з підстав відсутності у боржника майна, на яке можливо було звернути стягнення, а дії державного виконавця заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними. Чатиною 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час повернення виконавчого документа стягувачу) передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається. У разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Таким чином, виходячи з наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час повернення виконавчого документу стягувачу), державний виконавець зобов`язаний був зняти арешт з майна боржника лише при поверненні виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої ст. 48 даного Закону. Відсутність у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна боржника, якого не існує. Доводи, викладені у письмових поясненнях на апеляційну скаргу, які фактично є відзивом на апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК», є обґрунтованими. Апеляційна скарга є безпідставною, її треба залишити без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що суд першої інстанції постановив ухвалу про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 без порушень діючого законодавства, підстави для її скасування, зміни в межах доводів апеляційної скарги адвоката Бійц М.Е. , діючої в інтересах ОСОБА_1 ,відсутні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Одеській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу Бійц Марини Едуардівни , діючої в інтересах ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 10 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 15 травня 2020 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе