Постанова 4874 № 906/989/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 року Справа № 906/989/19 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В. , суддя Грязнов В.В. секретар судового засідання Дика А.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 у справі №906/989/19 (суддя Шніт А.В.) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" про стягнення 736 689,41грн за участю представників сторін: позивача не з`явився; відповідача Кучевський А.С. директор; ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 у справі №906/989/19 позов задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 345 741,50 грн пені; 79 290,33 грн 3% річних; 285 136,40 грн інфляційних втрат; 10 652,52 грн судового збору. В частині стягненні 1995,90 грн пені, 285,13 грн 3% річних, 24 240,15 грн інфляційних втрат відмовлено. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 у справі №906/989/19 відповідач подав апеляційну скаргу в якій з підстав вказаних у ній, просить апеляційний суд скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 у справі №906/989/19, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. КП "Бердичівтеплоенерго" вважає, що суд першої інстанції неправильно визначився із характером спірних правовідносин, неправильно застосував в повній мірі закон, який підлягає застосуванню, зокрема постанову Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217 "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки", Закон №1730-УІІІ "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості тепло-постачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", не врахував, що грошові зобов`язання між сторонами Договору в частині розрахунків за поставлений природний газ регулюються відповідними нормами законодавства: постановами НКРЕКП, постановами КМУ №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій", № 744 "Про зменшення фінансового навантаження на споживачів щодо оплати послуги з централізованого опалення шляхом створення умов для отримання розстрочки на оплату послуги з централізованого опалення", №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Відповідачем вживались всі можливі заходи щодо погашення заборгованості, а відсутність правових важелів впливу на дані правовідносини прямо виключає наявність вини підприємства за не виконання або неналежне виконання обов`язків. Несвоєчасне проведення розрахунків виникло не у зв`язку з умисним ухиленням відповідача від виконання зобов`язання, а залежало від своєчасного та повного розрахунку споживачами (населенням, бюджетними установами та організаціями) за поставлену відповідачем теплову енергію, неможливістю вільно розпоряджатися власними коштами (Постанова КМУ №217, арешт всіх рахунків підприємства державною виконавчою службою), неможливістю впливати на алгоритм розподілу коштів з рахунку зі спеціальним режимом, зволікання позивачем у підписані надісланих підприємством угод на реструктуризацію заборгованості, невчасного прийняття нормативно-правових актів Кабінетом Міністрів України, збитковості тарифів, не вчасного виділення державою різниці в тарифах, необхідністю проведення термінових ремонтів для усунення аварійних ситуацій. Крім того, позивач під час вирішення спору не надав доказів, які підтвердили понесення збитків або можливість їх понесення у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 у справі №906/989/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 у справі №906/989/19; розгляд апеляційної скарги призначено на "12" травня 2020 року об 11:00 год. Також, запропоновано позивачу - у строк до 31.04.2020 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу. Роз`яснено сторонам по справі право участі особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції згідно з правилами статті 197 Господарського процесуального кодексу України. Матеріалами справи стверджується, що ухвалу суду від 30.03.2020 у справі №906/989/19 було отримано учасниками справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Позивач своїм процесуальним правом на подачу відзиву з приводу поданої апеляційної скарги не скористався. 05.05.2020 на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла від Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вих.№350 від 04.05.2020), в якій просить суд апеляційної інстанції провести судове засідання по справі № 906/989/19, призначене на 12 травня 2020 року об 11.00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. В судове засідання 12.05.2020, яке відбулось в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з`явився представник відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги та надав усні пояснення щодо суті спору. Позивач в судове засідання 12.05.2020 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні. Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне. 27.10.2016 року між ПАТ НАК "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та КП "Бердичівтеплоенерго" (споживач, відповідач) укладено договір №4832/1617-БО-10 постачання природного газу (далі - Договір (а.с. 19-27)). В період з 28.10.2016 по 23.01.2017 сторонами підписано Додаткові угоди №1-4 (а.с. 28-32). За умовами п. 1.1 Договору, постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору. Відповідно до п. 1.2. Договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. Згідно з пунктом 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Оплата за природний газ здійснюється таким чином: в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п.6.1. цього договору - в разі коли на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу (п.п.2 п.6.2. Договору). У разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 8.2. Договору). При цьому, у п.12 Договору сторони визначили, що Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. У пункті 10.3 Договору сторони погодили, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років. Згідно актів прийому-передачі (а.с.33-37) позивачем передано відповідачу природний газ з жовтня 2016 року по лютий 2017 року на загальну суму 14 648 294,36грн. Згідно операцій по договору (а.с.39-41) на виконання умов договору позивачу перераховано у період з 31.10.2016 по 17.10.2017 - 13 974 465,41грн. Відповідачем надіслано позивачу лист №62 від 24.01.2019 (а.с.73), згідно якого КП "Бердичівтеплоенерго" просить частину коштів (переплати) в розмірі 673 828,95грн по договору №5266/18-БО-10 від 04.10.2018 зарахувати в якості оплати по договору №4832/1617-БО-10 від 27.10.2016. Позивачем здійснено зарахування вказаних коштів в рахунок погашення заборгованості, що підтверджено актом №9 звіряння розрахунків від 28.02.2019 та актом №10 звіряння розрахунків від 31.07.2019 (а.с.74-75). Оскільки оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, чим порушив п. 6.1. Договору, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 1 350 839,93грн боргу, із яких: 673 828,95грн основного боргу, 347 737,40грн пені, 67 225,00грн 3% річних, 262 048,58грн інфляційних втрат. Як свідчать матеріали справи 02.12.2019 позивач, скориставшись своїм процесуальним правом на зменшення позовних вимог, відповідно до статті 46 Господарського процесуального кодексу України, подав до суду першої інстанції заяву №14/4-1132-19 від 28.11.2019, в якій просив суд зменшити розмір позовних вимог та стягнути з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" заборгованість у розмірі 736 689,41грн, з яких: 347 737,40грн - пені, 79 575,46грн - 3% річних, 309 376,55грн - інфляційних втрат (а.с. 120-127). Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов. Відповідно до ч.2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України). В силу положень ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Приписами ст.629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки природнього газу, згідно яких у відповідача, внаслідок передання йому позивачем природнього газу, виник кореспондуючий обов`язок оплатити його. Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1ст.655 ЦК України). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. За п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів. Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як встановлено апеляційним судом, на виконання умов договору позивач поставив природного газу на загальну суму 14648294,36 грн., однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконував зобов`язання з оплати у строк, визначений договором постачання природного газу №4832/1617-БО-10 від 27.10.2016, чим порушив його умови, зокрема, вимоги п. 6.1 розділу 6 договору. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу. У разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 8.2. Договору). Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання позивач, керуючись пунктом 8.2. договору, нарахував відповідачу пеню за період з жовтня 2016 року по лютий 2017 року у сумі 347 737,40 грн. Перевіряючи правомірність нарахування заявленої позивачем до стягнення суми пені, колегія суддів апеляційної інстанції враховує наступне. 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 (далі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Відповідно до приписів статті 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Згідно зі статтею 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Частиною 1 статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. Разом із тим, частиною 3 статті 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Висновки щодо застосування ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" викладені Верховним Судом у постановах від 29.01.2018 №904/10745/16, 07.02.2018 №927/1152/16, 22.03.2018 №914/123/17, 23.07.2018 №904/10294/17. Верховний Суд в наведених постановах, забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, зокрема, частини третьої статті 7 Закону від 03.10.2016 року № 1730-VIII, висловив наступну позицію, що частина третя статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.10.2016 є нормою прямої дії. При цьому застосування її приписів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом. Отже, для правильного застосування положень Закону від 03.10.2016, судом повинно бути встановлено, відбулося чи не відбулося погашення основної заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом від 03.10.2016, а саме до 30.11.2016. Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Законом від 03.10.2016, тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення доказ включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цього Закону, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню у зв`язку з припиненням зобов`язань щодо їх сплати на підставі частини третьої статті 7 Закону від 03.10.2016 року № 1730-VIII. Згідно з п. 1.2 договору, газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями. Матеріалами справи підтверджується, що поставлений за цим договором природний газ був використаний відповідачем у повному обсязі для виробництва теплової енергії, що також не заперечується сторонами. Як свідчать матеріали справи, на момент набрання чинності Закону 30.11.2016, заборгованість відповідача за поставку природного газу згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 була погашена повністю. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позивачем до стягнення пеня в сумі 285,13 грн, 3% річних в сумі 1995,90грн, нараховані на суму боргу, яка була сплачена відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", підлягають списанню відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону. Враховуючи викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені за зобов`язаннями грудня 2016 та січня-лютого 2017, суд апеляційної інстанції вважає його правомірним, тому погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 345741,50 грн пені, із яких: за зобов`язаннями грудня 2016 - за період із 26.01.2017 по 31.01.2017 - 828,26грн; за зобов`язаннями січня 2017 - за період із 28.02.2017 по 09.10.2017 - 38324,73грн; за зобов`язаннями лютого 2017 - за період із 28.03.2017 по 27.09.2017 - 306588,51грн. Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 79575.46 грн. грн. 3% річних, нарахованих за зобов`язаннями з жовтня 2016 року по лютий 2017 року (а.с.123-127). З огляду на зазначене, перевіривши наданий позивачем розрахунок розміру 3% річних, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимоги в частині 79290,33 грн є правомірними та підлягають задоволенню, оскільки нараховані на суму боргу, яка була сплачена відповідачем після набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Стосовно розміру суми інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в порядку ст.625 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до частин 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Згідно зі ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. В разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Як вбачається із доданого до позовної заяви розрахунку, позивачем окремі нарахування здійснено на суми заборгованостей станом на кінець відповідного місяця із включенням до їх складу інфляційних втрат за попередній місяць. Поряд з цим, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу. З огляду на зазначене, враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає тільки основний борг, без врахування суми, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів. Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та у постанові від 14.01.2020 у справі №924/532/19. Таким чином, перевіривши здійснений розрахунок заявленої позивачем до стягнення суми інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню підлягають інфляційні втрати в частині 285136,40грн, із яких: за зобов`язаннями січня 2017 - за період із 01.03.2017 по 30.09.2017 - 21461,85грн; за зобов`язаннями лютого 2017 - за період із 01.04.2017 по 30.01.2019 - 263674,55грн. У задоволенні вимоги про стягнення 24240,15 грн інфляційних втрат суд першої інстанції правомірно відмовив. Безпідставними є доводи відповідача про те, що він не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ (оплата поточних вимог з поточного рахунку із спеціальним режимом використання) та обумовлену цим відсутність вини відповідача з прострочення платежів за договором, оскільки за умовами договору відповідач не обмежується при здійсненні розрахунків з позивачем лише застосуванням рахунків із спеціальним режимом використання; відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо. Постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 затверджено "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (далі Порядок №217). У відповідності до статті 1 Порядку №217, цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов`язань сторін у частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них. Отже, здійснення оплати за отриманий природний газ, відповідно до вищевказаного Порядку, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором, у тому числі, від сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки: обов`язок зі сплати поставленого позивачем відповідачу природного газу, відповідно до умов договору №4832/1617-БО-10 постачання природного газу від 27.10.2016, покладено саме на відповідача як покупця; відповідач щодо обсягу та вартості отриманого газу за спірний період не заперечував та здійснював оплату за поставлений природний газ. Також підпунктом 2 абзацу 1 п.6.2 договору передбачено, що у будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватись за поставлений природний газ відповідно до п.6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу. Довиди відповідача про те, що несвоєчасне проведення розрахунків виникло не у зв`язку з умисним ухиленням відповідача від виконання зобов`язання, а залежало від своєчасного та повного розрахунку споживачами (населенням, бюджетними установами та організаціями) за поставлену відповідачем теплову енергію, неможливістю вільно розпоряджатися власними коштами (Постанова КМУ №217, арешт всіх рахунків підприємства державною виконавчою службою), неможливістю впливати на алгоритм розподілу коштів з рахунку зі спеціальним режимом, зволікання позивачем у підписані надісланих підприємством угод на реструктуризацію заборгованості, невчасного прийняття нормативно-правових актів Кабінетом Міністрів України, збитковості тарифів, не вчасного виділення державою різниці в тарифах, необхідністю проведення термінових ремонтів для усунення аварійних ситуацій, могли би бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій в порядку ст. 551 ЦК України, однак відповідач з відповідною заявою до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції не звертався. Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду. На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.02.2020 у справі №906/989/19 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області. Повний текст постанови складений "14" травня 2020 р. Головуючий суддя Розізнана І.В. Суддя Мельник О.В. Суддя Грязнов В.В.