Постанова 4875 № 905/1957/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" травня 2020 р. Справа № 905/1957/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., за участю секретаря судового засідання Черкас В.М., представники сторін в судове засідання не з`явились; розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м.Київ, на рішення Господарського суду Донецької області від 05.02.2020 (суддя Аксьонова К.І.), ухвалене в приміщенні Господарського суду Донецької області в м.Харкові о 12год 37хв, повний текст якого складений 07.02.2020, у справі 905/1957/19 за позовом: Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ, до відповідача: Обласного комунального підприємства Донецьктеплокомуненерго, м.Краматорськ, Донецька область, про стягнення пені у сумі 537966,13грн, 3% річних у сумі 91172,75грн та інфляційних втрат у сумі 203357,47грн, всього 832496,35грн, ВСТАНОВИЛА: 16.10.2019 АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до ОКП Донецьктеплокомуненерго про стягнення боргу у загальній сумі 832496,35грн, у тому числі: пеня у розмірі 537966,13грн, 3% річних у розмірі 91172,75грн та інфляційні втрати у розмірі 203357,47грн (а.с. 3-60). Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.02.2020 у справі №905/1957/19 позов задоволено частково; стягнуто з ОКП "Донецьктеплокомуненерго на користь АТ НАК Нафтогаз України 3% річних у сумі 91172,75грн, інфляційні втрати у сумі 198784,81грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 4349,36грн; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 149-154). Рішення місцевого господарського суду з посиланням на ст. ст. 173, 174, 193, 216, 218 ГК України, ст. ст. 11, 509, 530, 549, 551, 607, 611, 614, 617, 625, 626, 628, 629, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, ст.1 Закону України Про житлово-комунальні послуги, Закон України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції, Указ Президента України від 14.04.2014 №405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України, постанову Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 Про визначення гарантованих постачальників природного газу мотивоване доведеністю матеріалами справи факту прострочення відповідачем своїх зобов`язань, які виникли на підставі договору постачання природного газу від 27.10.2016 №4834/1617-БО-6, та відсутністю підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення покладених на нього зобов`язань, а також обґрунтованістю нарахування 198784,81грн інфляційних втрат і 91172,75грн 3% річних за порушення строків виконання грошових зобов`язань. Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення пені в сумі 537966,13грн за період з 26.01.2017 по 06.02.2017, з 28.02.2017 по 30.03.2017, з 26.04.2017 по 30.08.2017, з 26.05.2017 по 18.12.2017 за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати природного газу, отриманого у грудні 2016року , січні-квітні 2017 року, місцевий господарський суду дійшов висновку, що позивач є енергопостачальною організацією в розумінні статті 2 Закону України від 13.01.2015 №85-VIII Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси (надалі - Закон №85-VIII), а відповідач спожив природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг, що вбачається з умов договору постачання природного газу від 27.10.2016 №4834/1617-БО-6, та здійснює свою господарську діяльність у м. Краматорськ, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р, а тому з урахуванням вимог статті 58 Конституції України про дію нормативних актів в часі щодо стягнення пені поширюється мораторій, встановлений частиною 2 статті 2 Закону №85-VIII. В частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в частині 4572,66грн місцевим господарським судом зроблено висновок про невірне визначення бази для нарахування інфляційної складової боргу. При цьому суд зазначив, що базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, в якому здійснено платіж. Предметом розгляду даної справи не є стягнення інфляційних втрат, нарахованих позивачем на вже стягнуту за рішенням суду суму основної заборгованості. А отже, відсутні підстави для застосування методики розрахунку інфляційних втрат, визначених у постанові Верховного Суду у справі №905/600/18. Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України із рішенням місцевого господарського суду не погодилось та 21.02.2020 звернулось до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 05.02.2020 у справі №905/1957/19 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 537966,13грн та інфляційних втрат у розмірі 4572,66грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що місцевий господарський суд неправомірно застосував приписи статті 2 Закону №85-VIII та дійшов передчасного висновку про те, що позивач є енергопостачальною компанією. Так, позивач з посиланням на статтю 1 Закону України Про електроенергетику, статті 3, 275 ГК України, статтю 27 Закону України Про ринок природного газу зазначає, що він є суб`єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює постачання природного газу безпосередньо споживачам згідно з укладеними договорами, тобто постачальником природного газу. Крім того, скаржник посилається на те, що судом визначений неправильний алгоритм нарахування інфляційних втрат. Питання щодо порядку нарахування інфляційних втрат було винесено на розгляд Об`єднаної Палати Верховного Суду, за результатами якого 05.07.2019 ухвалено постанову у справі №905/600/18, якою задоволено апеляційну скаргу АТ НАК Нафтогаз України. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2020 у цій справі встановлено відповідачу десятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії скаржнику, але не пізніше надходження до канцелярії суду 23.03.2020 (а.с.183-185). Вказана ухвала отримана відповідачем 10.03.2020, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.187). Ухвалами суду апеляційної інстанції від 19.03.2020, 02.04.2020 та 30.04.2020 у цій справі відкладено розгляд справи, відповідно, на 30.04.2020 та на 19.05.2020 (а.с.189,190,194,195,200,201), які отримані відповідачем 26.03.2020, 09.04.2020 та 07.05.2020, відповідно (а.с.192,198,203). З наведеного вбачається, що відповідач був обізнаний зі змістом ухвал суду апеляційної інстанції від 03.03.2020, 19.03.2020, 02.04.2020 і 30.04.2020 та мав достатньо часу для подання відзиву, однак своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався. Згідно з частинами 1, 3 статті 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Відповідно до пунктів 8, 10 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: забезпечення права на апеляційний перегляд справи; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами. Зважаючи на те, що судочинство в господарських судах здійснюється і в умовах карантину, сплив тривалого часу з моменту відкриття провадження у цій справі та достатній обсяг матеріалів для розгляду справи, а також відсутність будь-яких клопотань сторін щодо судового розгляду цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України. Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с.202,203). Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке. 27.10.2016 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» укладений договір №4834/1617-БО-6, пунктом 1.1 якого встановлено, що постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (а.с. 21-29). Відповідно до пункту 1.2 цього договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. Згідно з пунктом 2.1 цього договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ орієнтованим обсягом до 23550 тис. куб. метрів, у тому числі по місяцях: жовтень 2017 року в обсязі 1300 тис.куб.м, листопад 2016 року 3570 тис.куб.м, грудень 2016 року 4720 тис.куб.м, січень 2017 року 5260 тис.куб.м, лютий 2017 року 4710 тис.куб.м, березнь 2017 року 3990тис.куб.м. Пунктом 3.1 цього договору встановлено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, ввезений на митну територію України ПАТ НАК Нафтогаз України) - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану із відповідальністю за природний газ. У пункті 3.4 цього договору встановлено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційних вузла/вузлів обліку природного газу. Відповідно до пункту 5.2 цього договору ціна за 1000 куб.м газу за цим договором з 01.10.2016 становить 5916,00грн, крім того податок на додану вартість (20%) 1183,20грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу з ПДВ 7099,20грн. Згідно з пунктом 6.1 цього договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 6.2 вказаного договору, зокрема, встановлено, що оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширюється дія статті 191 Закону України Про теплопостачання; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавстві порядку, - у разі коли на споживача не поширюється дія статті 191 Закону України Про теплопостачання в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості у споживача за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо) , крім суми основної заборгованості , здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника. Пунктом 8.2 вказаного договору встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Додатковою угодою від 31.10.2016 №1 до договору постачання природного газу від 27.10.2016 №4834/1617-БО-6 сторони погодили викласти пункт 5.2 статті 5 «Ціна газу» договору у такій редакції: « 5.2. Ціна за 1000 куб.м газу за цим договором з 01.11.2016 становить 6819,00грн, крім того податок на додану вартість (20%) 1363,80грн. До сплати за 1000куб.м природного газу з ПДВ 8182,80грн» (а.с. 30). 22.11.2016 між сторонами спору укладена додаткова угода №2 до договору постачання природного газу від 27.10.2016 №4834/1617-БО-6, якою сторони погодили викласти пункт 5.2 статті 5 «Ціна газу» договору у такій редакції: « 5.2. Ціна за 1000 куб.м газу за цим договором з 01.12.2016 становить 7148,00грн, крім того податок на додану вартість (20%) 1429,60грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу з ПДВ 8577,60грн» (а.с. 31). У додатковій угоді від 30.12.2016 №3 до договору від 27.10.2016 №4834/1617-БО-6 сторони дійшли згоди викласти пункт 5.2 статті 5 «Ціна договору» договору у такій редакції:« 5.2. Ціна за 1000 куб.м газу за цим договором з 23.12.2016 становить 4942,00грн, крім того податок надодану вартість (ПДВ) 20%. До сплати за 1000 куб.м природного газу з ПДВ 5930,00грн» (а.с.32). 31.03.2017 між сторонами укладена додаткова угода №5 до договору від 27.10.2016 №4834/1617-БО-6, пунктом 4 якої погоджено викласти, зокрема, пункт 5.2. розділу 5 «Ціна газу» договору у наступній редакції: « 5.2. Ціна за 1000 куб.м газу за цим договором з 01.04.2017 становить 7907,20грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20%. Усього до сплати разом з ПДВ 9488,64грн» (а.с. 35-36). Пунктом 6 зазначеної додаткової угоди сторонами погоджено замінити в пункті 8.2 розділу 8 «Відповідальність сторін» договору слова « 21% річних» на « 16,4% річних». На виконання умов договору поставки природного газу від 11.09.2017 №4834/1617-БО-6 позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 78701628,12грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.12.2016 на суму 34993966,92грн, від 31.01.2017 на суму 26737688,76грн, від 31.03.2017 на суму 13252902,10грн, від 30.04.2017 на суму 3717070,34грн та не заперечується сторонами (а.с. 37-40). Однак, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, з порушенням строків оплати, визначених пунктом 6.1 договору, про що свідчать відомості щодо операцій по договору № 4834/1617-БО-6 за період з 01.10.2016 по 31.05.2017, що не заперечується відповідачем (а.с. 42-49). 16.10.2019 у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки природного газу від 27.10.2016 №4834/1617-БО-6 АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до ОКП Донецьктеплокомуненерго про стягнення боргу у загальній сумі 832496,35грн, у тому числі: пеня у розмірі 537966,13грн, 3% річних у розмірі 91172,75грн та інфляційні втрати у розмірі 203357,47грн (а.с. 3-60). У відзиві на позовну заяву від 13.11.2019 відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю. Зокрема, відповідач посилався на те, що неможливість своєчасної оплати за поставлений природний газ у визначені договором строки обумовлена виникненням обставин непереборної сили, які підтверджені Сертифікатом (висновком) торгово-промислової палати України, і виключають його відповідальність, а нарахування пені суперечить положенням ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» (а.с. 63-101). 05.02.2020 місцевим господарським судом прийнято рішення з підстав, викладених вище (а.с.149-154). Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Предметом позову у даній справі є стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу від 27.10.2016 №4834/1617-БО-6. Спірні правовідносини сторін виникли у зв`язку з простроченням строку оплати за поставлений природний газ і регулюються нормами ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених ГК України. Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Господарського суду Донецької області від 05.02.2020 у справі №905/1957/19 виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги АТ НАК Нафтогаз України, а саме: в частині відмови у стягненні пені в сумі 537966,19грн та інфляційних втрат у сумі 4572,66грн. Пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За приписами частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у замовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до п.2.4 договору постачання природного газу від 27.10.2016 №4834/1617-БО-6 з урахуванням додаткової угоди від 23.01.2017 №4 підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу, відповідно до п.3.4. цього договору, вважається узгодженням сторонами загального обсягу переданого газу у відповідному місяці постачання газу. З матеріалів справи вбачається, що АТ НАК Нафтогаз України на виконання умов договору поставки природного газу від 27.10.2016 №4834/1617-БО-6 поставлено природний газ в грудні 2016 року квітні 2017 року на загальну суму 78701628,12грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.12.2016 на суму 34993966,92грн, від 31.01.2017 на суму 26737688,76грн, від 31.03.2017 на суму 13252902,10грн, від 30.04.2017 на суму 3717070,34грн, а також підтверджується відповідачем, а отже в силу приписів статті 75 ГПК України вказані обставини не підлягають доказуванню (а.с. 37-40). Відповідач здійснив оплату за поставлений природний газ у повному обсязі, але з порушенням строків, визначених умовами договору поставки природного газу від 27.10.2016 №4834/1617-БО-6, що вбачається з матеріалів справи, зокрема, з виписки по особовому рахунку АТ НАК Нафтогаз України (а.с.42-49). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України). Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України). Пунктом 8.2 вказаного договору встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних ( 16,4% річних - у редакції додаткової угоди від 31.03.2017 №5 до договору постачання природного газу від 27.10.2016 №4834/1617-БО-6, яка відповідно до положень п. 9 цієї угоди діє з 01.04.2017), але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (а.с.21-29, 35,36). Відповідач у відзиві на позовну заяву від 11.11.2019 та у запереченнях на відповідь на відзив від 29.11.2019 №3311/12 не заперечував черговість та розмір здійснених платежів за поставлений природний газ (а.с.63-101, 121-127). Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Отже, обставини, визнані учасниками судового процесу і відображені в судових рішеннях, є преюдиціальними в розумінні частини 1 статті 75 ГПК України. Статтею 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. У статті 1 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 Про визначення гарантованих постачальників природного газу (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3млн.куб.м, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом. У пункті 5 Статуту ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 (у редакції, яка діяла на момент прийняття Закону №85-VIII), встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку. Пунктом 6 Статуту ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії. Абзацом 2 пункту 6 вказаного Статуту передбачено, що відповідно до мети, визначеної цим Статутом, компанія може провадити також інші види діяльності згідно із законодавством. Законом України "Про енергозбереження" встановлено, що "енергозбереження" - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" - сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві. Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії - це кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія. Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів. Враховуючи, що природний газ є енергетичним ресурсом, а гарантованим постачальником цього ресурсу є АТ НАК Нафтогаз України, в силу приписів чинного законодавства позивач є енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону №85-VIII. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі 913/407/19, від 03.03.2020 у справі №913/412/19, від 18.01.2019 у справі №913/66/18, від 21.03.2019 у справі №905/1100/18, від 14.05.2019 у справі №905/1882/18, від 19.09.2019 у справі №905/90/19, від 10.10.2019 у справі №913/643/18. Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.08.2019 у справі №905/1449/18 зазначив, що віднесення суб`єкта до енергопостачальної компанії у розумінні статті 2 Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси для цілей визначення можливості застосування мораторію обумовлено виключно ознаками, наведеними у цій статті, та не залежить від відповідності його визначенню енергопостачальника, у відповідності до статті 275 Господарського кодексу України. Такими спеціальними нормативними ознаками енергопостачальної компанії, визначеними у статті 2 Закону, є: здійснення поставок енергоресурсів; споживання цих енергоресурсів виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг; надання виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, обумовлених споживанням енергоресурсів, цих послуг в районі проведення антитерористичної операції. Отже, наведене тлумачення зазначеної норми є таким, що відповідає меті її запровадження Частиною 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів, яка кореспондується з приписами частини 4 статті 236 ГПК України, встановлено що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення, а тому при прийнятті судового рішення судом апеляційної інстанції враховані правові позиції Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні яка формує правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права. Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в силу приписів чинного законодавства позивач є енергопостачальною організацією в розумінні статті 2 Закону №85-VIII. Крім того, відповідно до статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги (у редакції, чинній станом на момент прийняття Закону №85-VIII) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; пункт 1 частини першої статті 13 названого Закону в зазначеній редакції). Відповідно до частин 1-3 статті 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів. Відповідно до п. 4.1 Статуту Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», затвердженого розпорядженням голови облдержадміністрації 18.01.2001 №30 (в редакції розпорядження голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 11.10.2019 №1096/5-19), метою діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії у вигляді пари та гарячої води споживачам у порядку, встановленому законодавством; задоволення потреб ринку у наданні висококваліфікованих послуг (роботах, продукції) власного виробництва; забезпечення економічних та соціальних інтересів трудового колективу підприємства за рахунок отриманого доходу (а.с. 71-82). Також у матеріалах справи наявні копії ліцензій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.03.2015 серії АЕ №642504, від 31.03.2015 серії АЕ №642506, від 31.03.2015 серії АЕ №642507, видані Обласному комунальному підприємству «Донецьктеплокомуненерго» для провадження таких видів господарської діяльності: транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами; виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоенергоцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел; постачання теплової енергії, відповідно (а.с. 89-91). Отже, відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг та здійснює свою господарську діяльність у місті Краматорськ Донецької області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р. За умовами пункту 1.2 договору постачання природного газу від 27.10.2016 №4834/1617-/БО-6 газ, який постачався за вказаним правочином, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями. Отже, відповідач споживав природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг. Таким чином, встановивши, що позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території, де проводилася в спірний період часу антитерористична операція, суд першої інстанції дійшов правомірного і обґрунтованого висновку щодо поширення на спірні правовідносини, пов`язані із стягненням пені, мораторію, встановленого частиною другою статті 2 Закону №85-VIII. Щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4572,66грн суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Інформація про зміну споживчих цін (індексів інфляції) формується на основі офіційних публікацій Державної служби статистики України, з якої вбачається, що індекс інфляції за будь-який з 1991 по 2019 років визначений шляхом перемноження індексів інфляції за 12 місяців відповідного року. Отже, при застосуванні визначеного Державною службою статистики України індексу інфляції за відповідний рік вбачається, що індекс інфляції за кожний наступний місяць застосовується до суми боргу з урахуванням індексу за попередній місяць. Відповідно до рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум, отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Отже, формула визначення індексу інфляції за буд-який період прострочення, встановлена в абзаці 5 Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, передбачає помноження щомісячних індексів інфляції за відповідний проміжок часу між собою. З порядку розрахунку інфляційних втрат, визначеного у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, який застосовується Верховним Судом при визначенні розміру інфляційних втрат в численних постановах, вбачається, що при незмінній сумі заборгованості розмір боргу з урахуванням індексу інфляції на кожний наступний місяць розраховується виходячи з суми боргу з урахуванням інфляційних втрат за попередній місяць, а отже при розрахунку інфляційних втрат при частковому погашенні заборгованості за кожний наступний період прострочення розмір боргу з урахуванням інфляційних втрат слід визначати, виходячи з суми боргу з урахуванням інфляційних втрат на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції наступного періоду. Аналогічного висновку дійшла Об`єднана Палата Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі №905/600/18. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Таким чином, враховуючи рекомендації Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі №905/600/18, математичний розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, свідчить про обґрунтованість доводів скаржника щодо застосування індексу інфляції на суму боргу з урахуванням інфляційних втрат за попередній місяць прострочення. Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується з частиною 4 статті 236 ГПК України, встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. За таких обставин, з метою дотримання принципу правової визначеності, та формування сталої судової практики суд апеляційної інстанції враховує висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права до спірних правовідносин. Перевіривши детальний розрахунок суду першої інстанції, наведений в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та розрахунок позивача, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника про стягнення з позивача на користь відповідача 203257,47грн інфляційних втрат, нарахованих за період з травня по листопад 2017 року за газ, поставлений у грудні 2016 року квітні 2017 року з урахуванням часткового погашення, у зв`язку з чим рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні 4572,66грн інфляційних втрат слід скасувати у зв`язку з неправильно здійсненим розрахунком. Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України» підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Донецької області від 05.02.2020 у справі №922/1957/19, з урахуванням меж його перегляду, слід скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 4572,66грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю. В решті рішення Господарського суду Донецької області від 05.02.2020 у справі №922/1957/19 залишити без змін. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 233, 269, 270, 273, п.2 ч.1 ст. 275, п.4 ч.1 ст. 277, ст.ст.282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Донецької області від 05.02.2020 у справі №905/1957/19 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 4572,66грн інфляційних втрат і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог.

3. Абзац 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Донецької області від 05.02.2020 у справі №905/1957/19 викласти в такій редакції: «Стягнути з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (84307, Донецька область, м. Краматорськ, пров. Земляний, 2, код ЄДРПОУ 03337119) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 3% річних у сумі 91172,75грн, інфляційні втрати у сумі 203357,47грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 4417,95грн».

4. В решті рішення Господарського суду Донецької області від 05.02.2020 у справі №905/1957/19 залишити без змін. 5.Стягнути з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (84307, Донецька область, м. Краматорськ, пров. Земляний, 2, код ЄДРПОУ 03337119) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 102,88грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України. Повний текст постанови складений 20.05.2020. Головуючий суддя Л.І. Бородіна Суддя Л.М. Здоровко Суддя В.В. Лакіза