Постанова 4824 № 760/16272/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2020 року місто Київ. Справа 760/16272/18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6452/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Желепи О.В., суддів: Олійника В.І., Кулікової С.В. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року (ухвалене в складі судді Букіної О.М., інформація щодо дати складання повного тексту відсутня) в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал", ПАТ "Універсал Банк" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, - В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та просив суд визнати договір відступлення права вимоги № UB-OP/16-132 від 14.11.2016, який було укладено між ПАТ «Універсал Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект - Капітал» - недійсним. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 24.09.2008 між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CL91781. Зазначає, що 14.11.2016 між ПАТ «Універсал Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект - Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги № UB-OP/16-132 щодо вимоги повернення заборгованості за кредитним договором. Вважає, що укладений договір є договором факторингу, який належить до фінансових послуг, а не договором відступлення права вимоги, а відповідно не міг укладатись з ТОВ «ФК «Кредит - Капітал» , яка не має ліцензії на здійснення факторингових операцій. Також посилався на не повідомлення його , як боржника за договором про таке відступлення. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року відмовлено у задоволені позовних вимог. Не погодившись з таким рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В апеляційній скарзі посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції не повно були встановлені обставини справи, які мали значення для її вирішення, та не враховано, що оспорюваний ним договір є відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" - договором факторингу, а відповідно міг бути укладений лише фінансовою установою до якої новий кредитор не відноситься. Крім того боржник належним чином не був повідомлений про відступлення права вимоги. Посилаючись на ст.ст. 215, 216 ЦК України позивач вважав доведеним наявність підстав для визнання правочину недійсним. Ухвалою від 07 квітня 2020 року Київським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження в даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 22 квітня 2020 року на адресу суду надійшов відзив від ТОВ "Компанія з Управління Активами "Прімоколект-Капітал" в якому останні посилаються на законність рішення суду, з огляду на те, що їх компанія має відповідну ліцензію на здійснення фінансових послуг, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним договору, який суд вірно кваліфікував як договір відступлення права вимоги. Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до п. 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 9 листопада 2009 року, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд вважав встановленими такі обставини. 24.09.2008 між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CL91781 (а.с.9-12). Відповідно до якого позивач отримав кредит в сумі 25 000 грн. 14.11.2016 між ПАТ «Універсал Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект - Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги № UB-OP/16-132, за умовами якого цедент передає (відступає) належне йому право вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких (кредитних договорів та боржників) міститься у реєстрі боргових зобов`язань, а цесіонарій приймає право вимоги та зобов`язується сплатити цеденту купівельну ціну в розмірах, порядку та строки/ терміни, вказані в цьому договорі. Реєстр боргових зобов`язань наведений у додатку № 1 до цього договору та є невід`ємною частиною цього договору (а.с.30-33). Відповідно до акту приймання - передачі реєстру боргових зобов`язань від 11.11.2016 до договору відступлення права вимоги № UB-OP/16-132 від 14.11.2016, цедент передав, а цесіонарій прийняв згідно з вимогами п. 3.1 договору реєстр боргових зобов`язань від 11.11.2016, в тому числі і по боржнику ОСОБА_1 заборгованість якогоскладає 35235,74 грн. (а.с.72). Частина третя статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Норму статті 6 ЦК України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором. Разом з тим, розділ І книги п`ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема, положення щодо сторін у зобов`язанні. Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України). Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Згідно зі ст. 514 ЦК України , до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 06.07.2015 у справі № 6-301цс15. Як встановлено судом при укладенні Договору № UB-OP/16-132 про відступлення права вимоги від 14.11.2016 сторони керувалися ст.ст. 6, 512, 514, 627 ЦК України. Суд встановив, що оспорюваний договір є договором про відступлення права вимоги, а не договором факторингу. Також судом встановлено, що відповідно до п. 3.1 договору відступлення права вимоги, права вимоги за кредитними договорами, вказаними у п. 1.1 цього договору, вважаються відступленими цедентом цесіонарію з моменту підписання сторонами договору, акта приймання - передачі реєстру боргових зобов`язань та перерахування цесіронарієм на користь цедента у повному обсязі купівельної ціни, зазначеної у п. 4.2 цього договору. Сторони договору домовились про те, що акт приймання - передачі реєстру боргових зобов`язань має бути підписаний сторонами договору не пізніше дати підписання договору. Таким чином, зважаючи на положення п. 3.1 Договору № UB-OP/16-132 про відступлення права вимоги від 14.11.2016, ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект - Капітал» набув усі права кредитора, зокрема відносно ОСОБА_1 . Крім того, ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект - Капітал» є фінансовою установою та має свідоцтво про включення до державного реєстру фінансових установ, які надають послуги на ринку цінних паперів (а.с.74). Судом також встановлено, що при укладенні Договору № UB-OP/16-132 від 14.11.2016, укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект - Капітал» про відступлення права вимоги, сторонами в момент вчинення правочину додержано вимог, необхідних для його чинності і передбачених Цивільним кодексом України. Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів приходить до висновку, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, а висновки суду відповідають цим обставинам та вимогам закону. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що оспорюваний договір на думку позивача є договором факторингу, колегія суддів не приймає з огляду на те, що вони є недоведеними, суд першої інстанції в рішенні надав належну правову оцінку укладеному договору, та дійшов вірного висновку про його правову природу, врахувавши, що за укладеним договором цесії не передбачалось жодних додаткових плат (винагород за отримані послуги), а також суд вірно встановив, що новий кредитор, якому первісний кредитор передав свої права вимоги за кредитним договором має свідоцтво про включення до державного реєстру фінансових установ від 01 грудня 2009 року та має безстрокову ліцензію на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів. Суд вірно встановив, що договір укладено з дотриманням вимог ст.ст. 6, 512-523, 627, 638 ЦК України, особи які укладали договір мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин спрямований на настання реальних наслідків, а відповідно відсутні передбачені Законом підстави для визнання його недійсним. Посилання в скарзі на неповідомлення боржника про відступлення права вимоги не є підставою для недійсності такого правочину. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Інші доводи скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом встановлено, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Судові витрати у виді судового збору за подачу апеляційної скарги покладено на особу, яка оскаржила рішення. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 14 травня 2020 року. Суддя-доповідач Судді