Постанова 4855 № 320/2155/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2155/19 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просив: - визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, викладену у листі № 29/А-1028 від 24.09.2018; - зобов`язати відповідача скласти висновок та прийняти рішення щодо призначення та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності в розмірі - 300 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб в розмірі 528600,00 грн.; - зобов`язати відповідача надати суду протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили звіт про виконання судового рішення. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області, викладену у листі № 29/А-1028 від 24.09.2018, у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, відповідно до вимог Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4, з урахуванням правової позиції, наданої судом у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорія 1, а відповідно до посвідчення від 16 вересня 2016 року - є інвалідом 2 групи. Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 0513316, позивач має захворювання пов`язане з виконанням службових обов`язків з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Ступень втрати професійної працездатності 80% - з 07 червня 2016 року. Як зазначено у свідоцтві про хворобу № 170ЗВ від 28 березня 2016 року, позивач отримав захворювання, пов`язане з виконанням службових обов`язків з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що, також підтверджується в постанові відділу охорони здоров`я Військово-лікарської комісії Головного управління МВС України в Київській області від 07 червня 2004 року №

45. Згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 з 01 листопада 1984 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ. З 07 листопада 2015 року по 15 квітня 2016 року позивач був прийнятий на службу в Головне управління Національної поліції в Київській області. Згідно витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Київській області № 168 о/с від 15 квітня 2016 року, позивач був звільнений зі служби в поліції в запас через хворобу. Вислуга років на день звільнення складає: календарна 33 роки 05 місяців 20 днів; пільгова 44 роки 03 місяці 20 днів. В маршрутному листі ОСОБА_1 зазначено, що з 11 серпня 1986 року по 13 вересня 1986 року позивач перебував на службі в м. Чорнобиль 34 дня та отримав дозу радіоактивного опромінення 16,75 бєр. Позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому другої групи інвалідності, яка була встановлена внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідно до листа Головно управління Національної поліції в Київській області від 24 вересня 2018 року № 29/А-1028, відповідач відмовив ОСОБА_1 в виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки статтею 97 Закону України «Про Національну поліцію», не передбачена можливість виплати колишньому поліцейському одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності чи захворювання пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ. (а.с. 28-29) Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги виходив з наступного: - на позивача, як на поліцейського, поширюються норми Закону України «Про Національну поліцію», в зв`язку з чим, він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 4; - позивач відноситься до категорії осіб, що визначені пунктом 4 частини першої статті 97 Закону України «Про національну поліцію», оскільки є особою з інвалідністю, що отримала захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у пункті 4 та, як наслідок, до нього застосовуються положення підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 99 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якого одноразова допомога становить 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату; - при цьому, посилання позивача на ту обставину, що до даних правовідносин слід застосувати приписи «б» пункту 3 частини 1 статті 99 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якого одноразова грошова допомога особам з інвалідністю II групи становить 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, за висновками суду першої інстанції, є помилковим, оскільки 300 розмірів прожиткового мінімуму виплачується поліцейському у зв`язку із встановленням інвалідності внаслідок причин, зазначених у пункті 3, а саме, визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), водночас, позивач є особою з інвалідністю, що настала не внаслідок поранення, а внаслідок захворювання; - під час розгляду спору по суті, судом першої інстанції встановлено, що відмовляючи позивачу у призначенні допомоги, відповідач стверджував про відсутність взагалі правових підстав для виплати колишньому поліцейському одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності чи захворювання пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, з огляду на що, позов підлягає частковому задоволенню, шляхом зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності відповідно до вимог Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №

4. Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке. Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ч. 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію», визначено, що в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства. Так, до набрання чинності Закону України «Про Національну поліцію», порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №

850. Згідно з п. 3 Порядку № 850, грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи. Відповідно до п. 5 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію». Проте, за змістом абзацу 3 пункту 15 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону, право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Так, з метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону України «Про Національну поліцію», наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4 було затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського. Під час розгляду даного спору по суті в суді першої інстанції було досліджено, що 07.11.2015 позивача прийнято на службу до Головного управління Національної поліції в Київській області. З 15 квітня 2016 року позивач був звільнений зі служби в поліції в запас через хворобу. Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серія АВ № 0513316, позивачу з 09.06.2016 встановлено IІ групу інвалідності в результаті захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків з ліквідації на ЧАЕС, тобто, після звільнення останнього з органів Національній поліції водночас протягом шести місяців після такого звільнення. Отже, з урахуванням того, що останнім місцем служби позивача було Головне управління Національної поліції в Київській області, суд першої інстанції цілком обгрунтовано вказав на те, що на позивача, як на поліцейського, поширюються норми Закону України «Про Національну поліцію» та, в зв`язку з чим, останній має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку №

4. Приписами ст. 97 Закону України «Про національну поліцію» (у редакції на дату встановлення позивачу інвалідності), визначено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: 1) загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті працівника поліції внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин; 2) смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції; 3) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань поліції відповідно до цього Закону, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті; 4) визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті; 5) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із здійсненням повноважень та основних завдань поліції відповідно до цього Закону, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності; 6) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із проходженням служби в поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності. Як було зазначено вище, позивачу визначено IІ групу інвалідності в результаті захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків, що, у свою чергу, дає підстави для висновку про те, що позивач відноситься до категорії осіб, що визначені пунктом 4 частини першої статті 97 Закону України «Про національну поліцію», адже є особою з інвалідністю, що отримала захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у пункті 4 та, як наслідок, до нього застосовуються положення підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 99 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якого одноразова допомога становить 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. Зазначені висновки колегії суддів цілком узгоджуються з висновками суду першої інстанції, викладеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Також, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що посилання позивача на ту обставину, що до даних правовідносин слід застосувати приписи «б» пункту 3 частини 1 статті 99 Закону України «Про Національну поліцію» (допомога у 300 розмірів прожиткового мінімуму) - є помилковим, адже грошова сума у такому розмірі виплачується поліцейському у зв`язку із встановленням інвалідності з підстав визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), на противагу чому, у даному випадку, позивач є особою з інвалідністю, що настала не внаслідок поранення, а внаслідок захворювання. Незважаючи на вказане, відмовляючи позивачу у призначенні допомоги, відповідач у оскаржуваній відповіді вказав про відсутність взагалі правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності чи захворювання пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, а тому, окружний суд дійшов правильних висновків про те, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме, шляхом зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності відповідно до вимог Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4, без втручання у дискреційні повноваження відповідача - органу, уповноваженого на нарахування та виплату означеної одноразової грошової допомоги. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Висновки суду апеляційної інстанції за наслідком розгляду апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Київській області. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків окружного адміністративного суду, не містять належних підстав, що свідчать про помилковість висновків суду, а отже, не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення. Крім того, аргументи апеляційної скарги, фактично зводяться до переоцінки встановлених окружним судом обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, що регулюють предмет даного спору, проте, не містять тих обставин та доводів, що можуть бути підставою для висновків суду апеляційної інстанції про необхідність скасування/зміни оскаржуваного рішення. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко О.І. Шурко