Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 357/745/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Кошель Б.І. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 року Справа № 357/745/20 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Кузьмишиної О.М., Степанюка А.Г., за участю секретаря Лісник Т.В., представників відповідача Петровської І.В., Донченка В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Адміністративної комісії виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністративної комісії виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Історія справи. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Адміністративної комісії виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області (далі - відповідач), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови від 19.12.2019 № 555 про визнання позивача винною у вчиненні адміністративного правопорушення. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2020 року адміністративний позов було задоволено частково: скасовано постанову від 19.12.2019 № 555 та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що частиною другою статті 156 КУпАП, яку відповідачем було застосовано до позивача, передбачено адміністративну відповідальність за продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці, але у межах спірних правовідносин мала місце продаж алкогольних напоїв на розлив, що є різновидом роздрібної торгівлі, а не продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці. Крім того, судом було встановлено, що ФОП ОСОБА_2 має Ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, реєстраційний номер 10270308201802420 від 28.08.2019, терміном дії до 19.02.2020, за адреса місця торгівлі: АДРЕСА_1 магазин-кафе, в якому ГО «ЩИТ» проведено перевірку. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що матеріалами справи про адміністративне правопорушення, зокрема фото та відеофайлами, відзнятими в магазині-кафетерії « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та протоколи, що був складений представниками громадської організації «Щит», підтверджується вчинення позивачем адміністративного порушення, за яке її притягнуто до відповідальності. Крім того, апелянт зазначає, що в суді першої інстанції не були допитані свідки, указані в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, апелянт вказує, що клопотань про допит таких свідків не заявлялося, але на його переконання, суд повинен був їх викликати та допитати з власної ініціативи. З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповно встановлених обставин та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Разом з апеляційною скаргою апелянтом подано клопотання про виклик свідків. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2020 було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020, яка занесена до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання апелянта про виклик свідків відмовлено. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 11.09.2018 виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради прийнято рішення № 468 «Про уповноваження посадових осіб на складання протоколів про адміністративне правопорушення», яким уповноважено посадових осіб (членів громадського формування) міської громадської організації «Громадське формування з охорони громадського порядку «ЩИТ» згідно додатку № 7, зокрема ОСОБА_3 , складати протоколи про адміністративні правопорушення, у тому числі за ст. 156 КУпАП. 24.10.2019 представником громадського формування з охорони громадського порядку «ЩИТ» (далі - ГО «ЩИТ») було складено протокол про адміністративне правопорушення № 1003, в якому зафіксовано, що о 18:00 год. в магазині продовольчих товарів по АДРЕСА_1 здійснюється торгівля алкогольними напоями на розлив без статусу закладу ресторанного господарства. Зазначені обставини у вказаному протоколі кваліфіковані як порушення пункту 22 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, за що передбачена відповідальність за частиною другою статті 156 КУпАП. 19.12.2019 на підставі вказаного вище протоколу Адміністративною комісією Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 555, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчинені адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 156 КУпАП, та накладено на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн. Вважаючи зазначену постанову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі -КУпАП), Законами України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (далі - Закон № 481/95-ВР), Правилами роздрібної торгівлі; алкогольними напоями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 № 854 (далі - Правила № 854), Правилами роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 № 219 (далі - Правила № 219). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом № 481/95-ВР регламентовано, зокрема, обмеження щодо продажу алкогольних напоїв. Статтею 1 Закону № 481/95-ВР передбачено, що ліцензія це (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання на провадження одного із зазначених у Законі № 481/95-ВР видів діяльності протягом визначеного строку. Роздрібна торгівля - це діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб`єктах господарювання громадського харчування. Відповідно до частини 7 статті 153 Закону № 481/95-ВР продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки суб`єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб`єктів господарювання громадського харчування, суб`єктів господарювання з універсальним асортиментом товарів. Згідно з пунктом 22 Правил № 854 продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці здійснюється тільки закладами ресторанного господарства та спеціалізованими відділами підприємств, що мають статус закладів ресторанного господарства, підприємств з універсальним асортиментом товарів. Забороняється торгівля алкогольними напоями на розлив у закладах ресторанного господарства за відсутності належних санітарно-гігієнічних умов та обладнання (забезпеченість проточною питною водою, посудом, мірними місткостями, одноразовим посудом тощо, наявність умов для миття посуду) та інших вимог, передбачених законодавством. Правилами № 219 передбачено, що суб`єкти господарської діяльності здійснюють діяльність у сфері ресторанного господарства після їх державної реєстрації в установленому законодавством порядку. Відкриття закладу (підприємства) ресторанного господарства узгоджується з органами місцевого самоврядування, установами державної санітарно-епідеміологічної служби в установленому законодавством порядку. Заклад ресторанного господарства - організаційно-структурна одиниця у сфері ресторанного господарства, яка здійснює виробничо-торговельну діяльність: виробляє і (або) доготовляє, продає і організовує споживання продукції власного виробництва і закупних товарів, може організовувати дозвілля споживачів. У свою чергу, ресторанне господарство - вид економічної діяльності суб`єктів господарської діяльності щодо надавання послуг відносно задоволення потреб споживачів у харчуванні з організуванням дозвілля або без нього. Суб`єктами господарської діяльності здійснюється діяльність у сфері ресторанного господарства після їх державної реєстрації в установленому законодавством порядку. Роздрібна торгівля алкогольними напоями і тютюновими виробами в закладах (підприємствах) ресторанного господарства здійснюється суб`єктами господарської діяльності за наявності відповідних ліцензій. Заклади (підприємства) ресторанного господарства поділяються за типами: фабрики-кухні, фабрики заготівельні, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, а ресторани та бари - також на класи (перший, вищий, люкс). При цьому Правилами передбачено, що вибір типу закладу (підприємства) ресторанного господарства та класу ресторану або бару здійснюється суб`єктом господарської діяльності самостійно з урахуванням вимог законодавства України. Суб`єкти господарської діяльності у сфері ресторанного господарства при облаштуванні закладу (підприємства) згідно з обраним типом (класом) повинні мати необхідні виробничі, торговельні та побутові приміщення, а також обладнання для приготування та продажу продукції. Вимоги, що пред`являються до виробничих, торговельних та побутових приміщень закладів (підприємств) ресторанного господарства, обладнання, інвентарю, переліку послуг, технологічних режимів виробництва продукції, встановлюються законодавством України. Частиною другою статті 156 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення працівником підприємства (організації) торгівлі або громадського харчування правил торгівлі пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями і тютюновими виробами, а саме: торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями або тютюновими виробами в приміщеннях або на територіях, заборонених законом, або в інших місцях, визначених рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, як таких, де роздрібна торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями або тютюновими виробами заборонена, а так само торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями або тютюновими виробами через торгові автомати чи неповнолітніми особами, а також продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв або тютюнових виробів особі, яка не досягла 18 років, або продаж тютюнових виробів в упаковках, що містять менш як 20 сигарет або цигарок, чи поштучно (крім сигар), або торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, винами столовими у заборонений рішенням відповідного органу місцевого самоврядування час доби, - у вигляді накладення штрафу від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. У ст. 280 КУпАП визначено, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, повинно бути з`ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також повинно бути з`ясовано інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладанні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки. Згідно з частиною другою статті 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Статтею 256 КпАП України визначено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. У частині першій статті 268 КУпАП визначено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Висновки суду апеляційної інстанції. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що наявність статусу закладу ресторанного господарства є обов`язковою для здійснення продажу алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці. Разом з тим, статтею 156 КУпАП регламентовано адміністративну відповідальність працівника підприємства, яке не має статусу закладу ресторанного господарства, саме за продаж алкогольних напоїв на розлив з метою споживання на місці. Тобто, об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого вказаною нормою обумовлює необхідність одночасного існування двох кваліфікаційних ознак: 1) продаж алкогольних напоїв на розлив; 2) здійснення такого продажу для споживання реалізованих напоїв на місці. Разом з тим, слід враховувати, що законодавством регламентовано чіткий і послідовний порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності, який, окрім іншого, передбачає обов`язок контролюючого органу забезпечити повне і всебічне дотримання процесуальних прав підконтрольного суб`єкта та належне оформлення відповідної документальної бази. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що ані у протоколі від 24.10.2019 № 1003, на підставі якого позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 156 КУпАП, ані безпосередньо у постанові від 19.12.2019 № 555, складеній відповідачем на підставі цього протоколу, відсутні жодні відомості щодо продажу нею алкогольних напоїв на розлив саме для їх споживання на місці. Отже, у даному випадку матеріалами справи про адміністративне правопорушення, на підставі яких позивача притягнуто до відповідальності, не встановлено відповідного складу правопорушення, а саме сукупності всіх кваліфікаційних ознак, відсутність хоча б однієї з яких виключає правові підстави для застосування статті 156 КУпАП. Разом з тим, колегія суддів відзначає, що за торгівля алкогольними напоями на розлив у магазині-кафе, в якому ГО «ЩИТ» проведено перевірку, здійснюється на підставі відповідної ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, яка на час виникнення спірних правовідносин була чинною і надавала суб`єкту підприємницької діяльності достатні правові підстави для реалізації алкогольних напоїв на розлив. Доводи апелянта про те, що матеріалами справи про адміністративне правопорушення, зокрема фото та відеофайлами, відзнятими в магазині-кафетерії «Граф», та протоколом, що був складений представником ГО «ЩИТ», підтверджується вчинення позивачем адміністративного порушення, за яке її притягнуто до відповідальності, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що спростовуються безпосередньо доказами, на які апелянт посилається. Крім того, колегія суддів встановила, що ані у протоколі від 24.10.2019 № 1003, на підставі якого позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, ані безпосередньо в постанові від 19.12.2019 № 555, складеній відповідачем на підставі цього протоколу, не зазначено відомостей щодо застосування будь-якого технічного засобу фіксації правопорушення, за яке позивача притягнуто до відповідальності /т. 1 а.с. 23, 29/, а тому наданий відповідачем до суду першої інстанції файл з відеозаписом не відповідає вимогам ст. 73 КАС України та не може бути прийнятий в якості належного доказу. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16-а та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковим для врахування колегією суддів при розгляді цієї справи. Доводи апелянта про те, що в суді першої інстанції не були допитані свідки, указані в протоколі про адміністративне правопорушення, а також про те, що суд повинен був їх викликати та допитати з власної ініціативи, є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини першої статті 92 КАС України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи, і виходячи з приписів вказаної норми це є правом, а не обов`язком суду, яке ним реалізується у кожному конкретному випадку окремо, враховуючи відповідні обставини справи та наявні в ній докази. Водночас, колегія суддів зазначає, що в даному випадку судом першої інстанції було повно та правильно встановлено обставини цієї справи і зібрано належні і достатні докази для її правильного вирішення. Надаючи оцінку всім доводам апелянта, судова колегія приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо протиправності постанови від 19.12.2019 № 555 про визнання позивача винною у вчиненні адміністративного правопорушення. Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у відповідності до вимог ст. 242 КАС України. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційна скарга Адміністративної комісії виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2020 року - без змін. При цьому, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Адміністративної комісії виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області - залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. Судове рішення виготовлено 12.05.2020. Головуючий суддя Судді: