Постанова 4857 № 300/2498/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2498/19 пров. № А/857/2844/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Кушнерика М. П., Ніколіна В. В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі № 300/2498/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов`язання до вчинення дій,- суддя в 1-й інстанції Матуляк Я. П., час ухвалення рішення 11.02.2020 року, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення не зазначена, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача Управління соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації, в якому просила визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплаті недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення згідно зі ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2017-2018 роки та зобов`язати виплатити недоотримані суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України" на момент виплати згідно з рішенням суду. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року в позові відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І та особою з інвалідністю і має право на пільги та компенсації, які визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому має право на виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, яка у 2017-2018 роках виплачена у меншому, ніж встановлено Законом розмірі. Зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 18 червня 2018 року, яке є обов`язковим та остаточним, відновлено соціальні гарантії постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, однак суд ці норми не застосував. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що виплата одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки становила 90 грн і проводилася на підставі статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції чинній на момент здійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги на оздоровлення), за приписами якої допомога, передбачена цією статтею виплачується в порядку та розмірах встановлених КМУ. Відповідно до Постанови КМУ від 12 липня 2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме: інвалідам ІІІ групи становить 90 грн. Зазначає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки виплата щорічної допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки здійснювалась позивачу у розмірі визначеному Постановою КМУ. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Позивач подала відповідь на відзив, в якому зазначає, що встановлені Кабінетом Міністрів України розміри щорічної допомоги на оздоровлення звужують та зменшують обсяг її прав, гарантованих статтею 22 Конституції України та просила апеляційний суд звернутися до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції після 01 січня 2015 року та постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи`в редакції після 01 січня 2015 року. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, то колегія суддів вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з довідкою МСЕК серії ІФ №226090 від 14 березня 2007 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з наслідками Чорнобильської катастрофи, без переогляду (а.с.7). Позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія І), особою з інвалідністю і має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 23 вересня 2019 року Івано-Франківською обласною державною адміністрацією безстроково (а.с.6). Позивач перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації та отримує, зокрема, щорічну допомогу на оздоровлення у відповідності до набутого статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується матеріалами справи. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою, в якій просила здійснити виплату недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за період 2017-2018 роки згідно зі ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Управління соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації листом від 19 листопада 2019 року за № 1121/02-19/27 повідомило позивача про те, що у період 2017-2018 роки виплата щорічної допомоги на оздоровлення, передбачена статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", здійснювалась у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме: щорічно по 90,00 грн як інваліду ІІІ групи (а.с.8). Ці обставини щодо розміру нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення в сумі 90,00 грн за 2017 рік та за 2018 рік, відповідно, підтверджується також реєстрами виплат за № 399-1217 (а.с.29), за № 283-788 (а.с.30). Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за 2017-2018 роки згідно зі ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом з метою захисту свого порушеного права. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що з 01 січня 2015 року ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не містить положень щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема, інвалідам III групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, а тому відповідач, здійснюючи виплату допомоги на оздоровлення позивачу у розмірі визначеному Постановою КМУ від 12 липня 2005 року за № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", діяв у межах та на підставі норм чинного на час здійснення нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2017, 2018 роки законодавства. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Ч.1 ст.46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року за №796-XII. Правові підстави та порядок компенсації за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, сім`ям у зв`язку із втратою годувальника та щорічна допомога на оздоровлення таким особам визначено у статті 48 цього Закону. Згідно зі ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, що діяла після визнання рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 неконституційними змін, внесених підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року за № 107-VI щорічна допомога на оздоровлення інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам складала чотири мінімальні заробітні плати. Разом з тим, у подальшому законодавство, яке регулює зазначені правовідносини, змінилось. Відповідно до Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII внесені зміни, зокрема, до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та викладено її у наступній редакції: "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України". Згідно з Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" цей Закон набирає чинності з 01 січня 2015 року, крім пункту 42 розділу I цього Закону (щодо Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру"), який набирає чинності з 25 квітня 2015 року. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї" від 21 квітня 2016 року № 1339-VIII, який набрав чинності з 22 травня 2016 року, ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" викладено в новій редакції: "Одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали інвалідами внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім`ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою. Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України". Таким чином, починаючи з 01 січня 2015 року ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не містила положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення особам у відповідних розмірах кратних до мінімальної заробітної плати. Крім того, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частини першої, другої та третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року №3рп/2012 встановлено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Відповідно до п.10 Порядку виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року за №760 щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року за №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". При цьому, згідно з п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року за №562 розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема інвалідам ІІІ групи та дітям-інвалідам складає 90 гривень. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , як інваліду ІІІ групи, здійснено нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за період 2017-2018 років у розмірі по 90,00 грн, який передбачений Постановою КМУ від 12 липня 2005 року за №562, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами. Колегія суддів зазначає, що з 01 січня 2015 року ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не містить положень щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема, інвалідам III групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачу здійснено виплату допомоги на оздоровлення на підставі чинного на час здійснення нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2017, 2018 роки законодавства, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року за № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 674/181/17 та від 13 листопада 2019 року у справі № 193/876/16-а. Щодо доводів апелянта про те, що встановлені Кабінетом Міністрів України розміри щорічної допомоги на оздоровлення звужують та зменшують обсяг її прав, гарантованих ст.22 Конституції України, то колегія суддів зазначає наступне. Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року за № 79-VІІІ, який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином, ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" викладено у новій редакції, за нормами якої повноваження щодо визначення порядку виплати і розміру щорічної допомоги на оздоровлення були делеговані Кабінету Міністрів України та які неконституційними не визнавались. У рішенні за № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року Конституційний Суд України зазначає, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. Враховуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що нарахування та виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року за №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не суперечить положенням Конституції України, а тому доводи апелянта є безпідставними. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з 01 січня 2015 року ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не містить положень щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема, інвалідам III групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, а тому відповідач, здійснюючи виплату допомоги на оздоровлення позивачу у розмірі визначеному Постановою КМУ від 12 липня 2005 року за №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", діяв у межах та на підставі норм чинного на час здійснення нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2017, 2018 роки законодавства. Колегія суддів не приймає до уваги покликання позивачки на рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2018 року щодо визнання неконституційними частини положень Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки норми у спірних правовідносинах неконституційними не визнавались. Крім того, колегія суддів не вбачає підстав для звернення до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції після 01 січня 2015 року та постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції після 01 січня 2015 року, оскільки Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. 242, 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325 , 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі № 300/2498/19 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий- суддя О. І. Мікула Судді М. П. Кушнерик В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 13 травня 2020 року.