Постанова 4857 № 460/503/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/503/19 пров. № А/857/2332/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Старунського Д.М., суддів Качмара В.Я., Курильця А.Р., за участю секретаря судового засідання Кітраль Х.І., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Негрея О.М., розглянувши у судовому засіданні в режимі відео конференції в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року у справі № 460/503/19 (рішення ухвалено в м. Рівне, головуючий суддя Щербаков В.В., повний текст рішення складений 12.12.2019) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України (тепер Центральна комісію, що утворена в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань), Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України (тепер Департамент з питань виконання кримінальних покарань) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинення певних дій, в с т а н о в и в: ОСОБА_1 06.03.2019 звернувся в суд з адміністративним позовом до Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України (далі - відповідач-1), Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України (далі - відповідач-2), в якому просив: -визнати протиправним рішення відповідача-2 щодо визначення засудженому ОСОБА_1 для відбування покарання Городищенську виправну колонію (№96); -визнати протиправним наряд відповідача-2 від 01.03.2018 №895 в частині направлення ОСОБА_1 . ДУ "Городищенська ВК (№96), яка є виправною колонією максимального рівня безпеки; -зобов`язати відповідача-1 повторно розглянути питання визначення установи, в якій має відбувати покарання засуджений ОСОБА_1 за вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 13.09.2017 у справі №293/45/17. В обґрунтування позову зазначає, що такі рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки вироком суду він засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, і йому призначено покарання у виді дев`яти років позбавлення волі. Після набрання вироком законної сили відповідачем-2 було визначено установу виконання покарань і видано наряд, яким всупереч вимогам КВК України направлено позивача із слідчого ізолятора державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" до Державної установи "Городищенська ВК 96", яка є колонією максимального рівня безпеки для відбуття строку призначеного йому покарання. Вказав, що він вперше засуджений за вчинення особливо тяжкого злочину, а тому відповідачі зобов`язані були направити його до установи виконання покарань середнього рівня безпеки, а не максимального. Також повідомив, що до засудження постійно проживав на території Житомирської області, тому рішення про його направлення до пенітенціарного закладу повинен був ухвалити підрозділ міжрегіонального управління, який здійснює контроль за виконанням судових рішень, а не відповідач-2. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції в порушення норм матеріального права дійшов неправильного висновку, що відповідач правомірно визначив позивачу як засудженому до позбавлення волі за вчинення особливо тяжкого злочину місце відбування покарання - колонію максимального виду режиму, не врахувавши, що позивач вперше засуджений до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин. Також зазначає про порушення судом першої інстанції процесуального права, залишаючи позов без задоволення. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. У судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги наведені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності. Крім того, 29.04.2020 представником позивача заявлено клопотання про заміну відповідача - Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України на правонаступника - Департамент з питань виконання кримінальних покарань, а також відповідача - Центральну Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України на Центральну комісію, що утворена в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань. Відповідно до ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що клопотання про заміну відповідачів на їх правонаступників слід задовольнити, допустити правонаступництво. Замінити сторону по справі Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України на правонаступника - Департамент з питань виконання кримінальних покарань, а також Центральну Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України на Центральну комісію, що утворена в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань. Заслухавши суддю - доповідача, позивача та його представника, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Частиною першою статті 308 КАС Кодексу передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено на підставі досліджених у справі доказів, пояснень сторін, а також витребуваної особової справи № 10- К-18 засудженого ОСОБА_1 і такі обставини підтверджено в апеляційній інстанції, що 13.09.2017 вироком Коростишівського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 , 1990 року народження, уродженець м. Івано-Франківськ, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначено йому покарання дев`ять років позбавлення волі. У довідці Черняхівського районного відділу внутрішніх справ Житомирської області про наявність судимостей від 07.11.2016зазначено, що вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від 30.05.2012 позивач був засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді трьох років позбавлення волі. Протоколом №6 комісії державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" від 07.02.2018 розглянуто матеріали особових справ засуджених, де під пунктом 16 визначено відбувати покарання ОСОБА_1 у виправній колонії максимального рівня безпеки з відбуттям покарання у звичайних жилих приміщеннях, а також вирішено направити запит на наряд. Також вказано, що ОСОБА_1 має попередню непогашену і не зняту судимість за вчинення умисного тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України. Зазначено, що питання розглядалося у зв`язку з заявою баби засудженого №1047 від 30.01.2018 про направлення до місць позбавлення волі Львівської області. Згідно із протоколом №12 засідання міжрегіональної комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі та їх переведення (далі-Міжрегіональна комісія) від 09.02.2018 розглянуто матеріали на засуджених, де під пунктом 52 прийнято рішення направити запит на наряд до Адміністрації Державної виконавчої служби України (далі-Адміністрації ДКВС України) щодо засудженого ОСОБА_1 на підставі пункту 5 розділу ІІІ наказу Міністерства юстиції України №680/5 від 27.02.2017. 09.02.2018 за № 2.4-212ел центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції до Адміністрації ДКВС України направлено запит на наряд щодо направлення ОСОБА_1 , 1990 року народження засудженого до позбавлення волі на певний строк із слідчого ізолятора державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" (Протокол №6) до установи виконання покарань. 01.03.2018 Адміністрацією ДКВС України видано наряд № 898, яким направлено ОСОБА_1 з ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" в Державну установу "Городищенська ВК 96" для відбуття строку призначеного йому покарання. 15.08.2018 на адвокатський запит представника позивача Адміністрацією ДКВС України повідомлено, що Міжрегіональна комісія в межах своєї компетенції визначила рівень безпеки установи виконання покарань та направила ОСОБА_1 для відбування покарання у Городищенську виправну колонію (№96), яка є закладом максимального рівня безпеки. Поряд з цим, при визначенні географічного розташування виправної колонії було враховано, що засуджений зареєстрований на території Івано-Франківської області і має там соціальні зв`язки, а на її території немає колоній відповідного рівня безпеки. Пекарщинською сільською радою Черняхівського району Житомирської області видано довідку від 31.01.2019 про те, що ОСОБА_1 проживав без реєстрації на території сільської ради в будинку дружини ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Не погоджуючись з визначеною виправною колонією максимального рівня безпеки для відбування покарання, позивач звернувся до суду з даним позовом. Залишаючи без задоволення, а по суті відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач-2 діяв у межах своїх повноважень при видачі спірного наряду від 01.03.2018, а також з дотриманням процедури його видачі. Водночас, позовні вимоги до відповідача-1 визнав безпідставними і необґрунтованими, оскільки він не приймав жодних рішень щодо позивача. Таким чином, суд визнав, що відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, в ході судового розгляду довели правомірність ухвалених ними рішень, а доводи позивача є необґрунтованими. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі -КВК України), кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Згідно статті 4 КВК України підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування. Згідно статті 86 КВК України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року № 266/30134 (зі змінами внесеними наказом Міністерства юстиції України від 27 квітня 2018 року № 1300/5) затверджено Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення (далі - Положення № 266/30134). Відповідно до вищезазначеного Положення 266/30134 питання визначення виду колонії, де засуджена до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк особа, відбуватиме покарання згідно з обвинувальним вироком суду, та направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, в межах зони діяльності міжрегіонального управління належить до компетенції міжрегіональної комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення. Міжрегіональна комісія - колегіальний орган, що утворюється в міжрегіональному управлінні, визначає рівень безпеки виправної колонії, де засуджена до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк особа відбуватиме покарання згідно з обвинувальним вироком суду, та здійснює направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі в межах зони діяльності міжрегіонального управління. Пунктом 1 розділу 3 Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року №680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України28лютого 2017 року №265/30133 (далі - Положення №265/30133) встановлено, що направлення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, до установ виконання покарань, їх переведення до іншої установи здійснюються на підставі запиту на наряд щодо направлення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань, на підставі якого видається наряд про направлення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань. Відповідно до пункту 2 розділу 3 зазначеного Положення 266/30134 наряди видаються підрозділами міжрегіонального управління та Адміністрацією Державної кримінально-виконавчої служби України, які здійснюють контроль за виконанням судових рішень, на підставі відповідних рішень міжрегіональних і центральної комісій. Як встановлено судом, протоколом №6 комісії державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" від 07.02.2018 засудженому ОСОБА_1 як такому, що має попередню непогашену і не зняту судимість за вчинення умисного тяжкого злочину, визначено відбувати покарання у виправній колонії максимального рівня безпеки з відбуттям покарання у звичайних жилих приміщеннях, а також вирішено направити запит на наряд. Відповідно до протоколу №12 засідання Міжрегіональної комісії запропоновано направити запит на наряд до Адміністрації ДКВС України щодо засудженого ОСОБА_1 До Адміністрації ДКВС України надійшов від центрального міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції запит на наряд щодо направлення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк із ДУ «Житомирська установа виконання покарань (№8) до установ виконання покарань від 09.02.2018 №2.4-212ел відносно засудженого ОСОБА_1 , з якого видно, що постійним місцем проживання та наявність соціальних зв`язків ОСОБА_1 є Івано-Франківська область, м.Івано-Франківськ. Пунктом 5 розділу 3 Положення встановлено, що за нарядами підрозділу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, який здійснює контроль за виконанням судових рішень, направляються: -особи, засуджені до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, розмістити яких немає змоги через відсутність достатньої кількості місць у виправних колоніях чи секторах визначеного рівня безпеки у зоні діяльності міжрегіонального управління або місць для окремого розміщення осіб, яких засуджено за одним вироком суду; -особи, які до засудження постійно проживали за межами адміністративно- територіальної одиниці, де вони вчинили злочин, та мають постійні соціальні зв`язки з близькими родичами та членами сім`ї за межами зони діяльності міжрегіонального управління. Пунктом 6 розділу 3 Положення встановлено, що запит на наряд та матеріали, необхідні для розгляду питань, визначених пунктом 5 цього розділу, скеровуються до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України підрозділом міжрегіонального управління, який здійснює контроль за виконанням судових рішень, не пізніше трьох робочих днів з дати прийняття рішення міжрегіональною комісією. Запит підписується керівником цього підрозділу та керівником міжрегіонального управління чи його заступником. До запиту додається копія протоколу міжрегіональної комісії про визначення засудженому установи виконання покарань. 01 березня 2018 року Адміністрацією ДКВС України видано наряд №898 про направлення із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань засуджених до позбавлення волі, вироки щодо яких набрали законної сили, яким засудженого ОСОБА_1 визначено направити до державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)». За нарядами підрозділу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, направляються особи, які до засудження постійно проживали за межами адміністративно-територіальної одиниці, де вони вчинили злочин, та мають постійні соціальні зв`язки з близькими родичами та членами сім`ї за межами зони діяльності міжрегіонального управління, що передбачено пунктом 5 Розділу III Положення. Наказом Міністерства юстиції України від 10 травня 2017 року № 1519/5 затверджений Перелік найменувань органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України. Відповідно до зазначеного Переліку у Івано-Франківській області відсутні установи виконання покарань встановленого засудженому ОСОБА_1 рівня безпеки, а саме: максимального з відбуванням покарання у звичайних жилих приміщеннях. Із врахуванням того, що засуджений ОСОБА_1 до засудження проживав на території Івано-Франківської області та має соціальні зв`язки в Івано-Франківській області та відсутність у зазначеній області виправної колонії встановленого йому рівня безпеки, Адміністрацією ДКВС України, на підставі пункту 5 розділу III Положення, ОСОБА_1 визначено для відбування покарання державну установу «Городищенська виправна колонію (№ 96)», що є установою максимального рівня безпеки. Надаючи правову оцінку правомірності дій Адміністрації ДКВС України щодо направлення позивача для відбуття покарання у державну установу «Городищенська виправна колонію (№ 96)», колегія суддів враховує таке. Частиною 4 ст. 11 КВК України визначено, що виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки. Відповідно до ч. 2 ст. 18 КВК України засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях, зокрема: -середнього рівня безпеки - жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом. У секторі максимального рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі. -максимального рівня безпеки - чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до статті 140 КВК України до виправних колоній максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у звичайних жилих приміщеннях направляються чоловіки, засудженні за умисні особливо тяжкі злочини. Пунктом 5 розділу 2 Положення №265/30133 визначено, що до виправних колоній максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у звичайних жилих приміщеннях направляються чоловіки, зокрема засуджені за умисні особливо тяжкі злочини. Згідно ч. 1 ст. 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Статтею 12 КК України унормовано, що залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. Судом встановлено, що 13.09.2017 вироком Коростишівського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 1990 року народження, уродженець м. Івано-Франківськ, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 визнаний винуватим у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.115 КК України Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, - карається позбавленням волі на строк від семи до п`ятнадцяти років, а тому є особливо тяжким злочином в розумінні статті 12 КК України. Враховуючи, що засуджений ОСОБА_1 скоїв умисний злочин, передбачений ч. 1 ст. 115 КК України, який відповідно до статті 12 КК України є особливо тяжким злочином, отже визначений вид колонії засудженому ОСОБА_1 не суперечить вимогам кримінально-виконавчого законодавства України та нормативно-правовим актам Міністерства юстиції України, з огляду на що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Адміністрацією ДКВС України правомірно видано наряд від 01.03.2018, яким направлено позивача із ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" в ДУ "Городищенська ВК №96" для відбуття строку призначеного йому покарання як колонії максимального рівня безпеки. Водночас, щодо доводів позивача, що він був засуджений за вчинення особливо тяжкого злочину вперше, а відтак відповідно до ст. 18 КВК України повинен утримуватись у установах виконання покарань середнього рівня безпеки колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено судом, вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від 30.05.2012 ОСОБА_1 було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді трьох років позбавлення волі. Відповідно до ч.3 ст. 185 КК України вчинення цього кримінального правопорушення, - карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років, тому класифікується, як тяжкий злочин згідно ч.4 ст.12 цього Кодексу. Надалі позивача було звільнено від відбування покарання на підставі закону про амністію. Відповідно до положень статті 2 Закону України "Про застосування амністії в Україні" від 01.10.1996 № 392/96-ВР Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості стосовно осіб, які звільняються від відбування покарання, крім випадків індивідуальної амністії. Абзацом третім статті 6 цього Закону встановлено, що питання про погашення чи зняття судимості стосовно осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень Кримінального кодексу України. Відповідно до ч.3 ст. 88 КК України особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. З огляду на це, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що на дату ухвалення відповідачем 2 рішення про направлення позивача в виховну колонію для відбування покарання він не мав судимості, а тому засудження його за попередній злочин не повинно було враховуватись при визначення рівня безпеки закладу. Разом з тим, до виправних колоній максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у звичайних жилих приміщеннях направляються чоловіки, зокрема, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини. При цьому законодавством не передбачена обов`язкова умова щодо наявності у засудженого попередніх судимостей. Таким чином, відповідач 2 мав достатні правові підстави для направлення позивача до колонії максимального рівня безпеки, діяв у межах своєї компетенції та не порушив вимоги кримінально-виконавчого законодавства. Відтак, відповідач-2 обґрунтовано визначив ОСОБА_1 установу для відбуття покарання максимального рівня безпеки у звичайних жилих приміщеннях, що спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 5 розділу 3 Положення за нарядами підрозділу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, який здійснює контроль за виконанням судових рішень, направляються, зокрема, особи, які до засудження постійно проживали за межами адміністративно-територіальної одиниці, де вони вчинили злочин, та мають постійні соціальні зв`язки з близькими родичами та членами сім`ї за межами зони діяльності міжрегіонального управління. З матеріалів справи видно, що Пекарщинською сільською радою Черняхівського району Житомирської області видано довідку від 31.01.2019 про те, що ОСОБА_1 проживав без реєстрації на території сільської ради в будинку дружини ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 за вчинення умисного вбивства, якої він відбуває покарання. Жодними доказами не підтверджено, що у засудженого у Житомирській області залишились родичі з якими він підтримує соціальні зв`язки. За інформацією, яка міститься у дослідженому вироку суду, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім цього, вищевказана довідка від 31.01.2019 видана пізніше аніж прийняте відповідачем 2 рішення і вона при його ухваленні не враховувалась. Відтак, твердження позивача про відсутність повноважень у відповідача 2 визначати йому виправний заклад, оскільки він постійно проживав перед засудженням на території Житомирської області, колегія суддів не бере до уваги та такі вірно не враховані судом першої інстанції. З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач 2 діяв у межах своїх повноважень при видачі спірного наряду від 01.03.2018, а також з дотриманням процедури його видачі. У разі оскарження рішень суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, обов`язок довести правомірність оспорюваного рішення процесуальний Закон покладає на такого суб`єкта (ч.2 ст.77 КАС України). Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем-2 було доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами правомірність дій у межах його повноважень щодо ухвалення рішення про направлення позивача до колонії максимального рівня безпеки. Також, правильним є висновок суду щодо безпідставності і необґрунтованості позовних вимог до відповідача-1, оскільки він не приймав жодних рішень щодо позивача. Стосовно доводів скаржника про порушення судом першої інстанції процесуального права, залишаючи позов без задоволення, то як вказує частина 1 статті 245 КАС України на повноваження суду при вирішенні справи по суті, а саме, що суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, тобто знаходять своє підтвердження, однак таке порушення не призвело до неправильного вирішення справи, що узгоджується з абз. 2 ч. 2 ст. 317 КАС України. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 313, 316, 321, 322, 325Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року у справі № 460/503/19 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Д. М. Старунський судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 13.05.2020