Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/5128/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5128/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (далі також - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Предметом даного позову є бездіяльність відповідача, який порушуючи вимоги ч.3 статті 86 Закону України «Про державну службу», не звільнив позивача 27 лютого 2020 року на підставі ч.3 статті 38 КЗпП України за поданими ним заявами 24 лютого 2020 року та 27 лютого 2020 року. Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони Фонду державного майна України вчиняти будь-які дії, спрямовані на видачу наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Юридичного департаменту за іншими підставами, ніж за ч.3 статті 38 Кодексу законів про працю України, ч.3 статті 86 Закону України «Про державну службу». Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2020 року в задоволенні даної заяви про забезпечення позову - відмовлено. При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що у ході розгляду заявленого клопотання не виявлено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу та прийняте нове рішення, яким задовольнити клопотання про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам заяви про забезпечення позову. Зокрема, зазначено, що у випадку невжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на заборону відповідачу вчиняти дії щодо видачі наказу про звільнення за іншими підставами, ніж ті, що вказані позивачем в заяві, може мати наслідком заподіяння шкоди правам заявника та ускладнить їх відновлення, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Оскільки учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 статті 311 КАС України. Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до норм статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції. Перелік видів забезпечення позову встановлено ч.1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06 березня 2008 року №

2. Враховуючи вищевикладене, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій, рішень суб`єкта владних повноважень, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Тобто, позивач повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, у зв`язку із чим обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Між тим, дослідивши клопотання про забезпечення адміністративного позову, колегія суддів вважає, що позивачем не доведені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів або протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, на думку позивача, протягом часу з 30 жовтня 2019 року відповідач неодноразово порушував вимоги п.2 ч.1 стаття 7 Закону України «Про державну службу» - Наказом по Фонду державного майна України Фонду № 942к від 30 жовтня 2019 року «Про тимчасове підпорядкування підрозділів апарату Фонду державного майна України та розподіл функціональних обов`язків між керівництвом Фонду», Управління юридичного супроводження банкрутства виведено зі складу Юридичного департаменту та підпорядковано напряму заступнику Голови Фонду Ігнатовському Сергію Юрійовичу, що призвело до відсутності чітких визначень посадових обов`язків позивача та порушення вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 1040 від 26 листопада 2008 року «Про затвердження Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації», у зв`язку з тим, що до складу управління входить Відділ представництва у справах про банкрутство, а організація претензійної та позовної роботи, здійснення контролю за її проведенням відноситься до виключної компетенції юридичної служби, в даному випадку - Юридичного департаменту Фонду державного майна України. В подальшому відповідач постійно порушував вимоги ч.2 статті 19 Конституції України, ч.1 статті 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», норми статті 43 Конституції України, п.7 ч.1 статті 4 Закону України «Про державну службу», п.10 ч.1 статті 4 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 статті 7 Закону України «Про державну службу», ч.5 статті 22 Закону України «Про державну службу». З підстав порушень трудових прав як державного службовця позивачем 24 лютого 2020 року подано заяву про звільнення його 27 лютого 2020 року у зв`язку із вказаними порушеннями з боку працедавця в порядку ч.3 статті 38 КЗпП України, ч.3 статті 86 Закону України «Про державну службу». Діючи всупереч вимогам ч.3 статті 86 Закону України «Про державну службу», відповідач не звільнив позивача 27 лютого 2020 року, а надав йому Лист 5/4 від 26 лютого 2020 року, за змістом якого Фонд має правові підстави звільнити заявника 27 лютого 2020 року тільки у разі написання заяви про скорочення двомісячного терміну попередження та написання заяви на звільнення за угодою сторін або за власним бажанням. 27 лютого 2020 року позивачем повторно подано заяву про звільнення вх. № 16/06190 із обґрунтуванням необхідності відповідачу виконати вимоги законодавства. Того ж дня, 27 лютого 2020 року, відповідач надав позивачу Лист № 5/5 про відмову у звільненні за вказаними ним підставами. Так, у зв`язку із очевидною небезпекою заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення відповідачем, встановлених нормами ч.1 статті 117 КАС України позивачем і подано заяву про забезпечення позову шляхом постановлення ухвали, якою заборонити Фонду державного майна України вчиняти будь-які дії, спрямовані на видачу наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Юридичного департаменту за іншими підставами, ніж за ч.3 статті 38 КЗпП України, ч.3 статті 86 Закону України «Про державну службу». Колегія суддів звертає увагу, що пленум Вищого адміністративного суду України у постанові від 29 вересня 2016 року № 14 зазначив, що рішення, дії чи бездіяльність мають очевидні ознаки протиправності, якщо вони істотно суперечать чинному законодавству. Водночас, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що доводи заявника свідчать про істотне порушення вимог чинного законодавства при вчиненні відповідачем оскаржуваних дій (бездіяльності). На думку суду, без вивчення та оцінки в ході розгляду по суті спору всіх обставин справи, дійти висновку про протиправність спірної бездіяльності неможливо. Тобто, в даному випадку протиправність оскаржуваних дій є безпосереднім предметом спору і жодним чином не може бути оцінена судом при вирішенні питання про забезпечення позову, оскільки це стане фактично його вирішенням по суті. При цьому, посилання позивача на очевидну протиправність дій відповідача має абстрактний характер, не містить вказівок на конкретне порушення ним норм законодавства чи безпосередньо прав позивача, не підкріплено ніякими доказами, крім як власним суб`єктивним ставленням позивача до даної ситуації, та ніяк не підтверджує обґрунтованість заяви про забезпечення позову. Крім того, представником позивачів взагалі не зазначено, яким чином невжиття заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі, якщо позов буде задоволено. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді клопотання неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. А тому вірним є рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову. Отже при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 312, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню не підлягає відповідно до статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст рішення виготовлено 12 травня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев