Постанова 4854 № 540/2508/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/2508/19 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді - Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, ухвалене в порядку письмового провадження у м.Херсоні у справі за позовом ОСОБА_1 до Чорнобаївської сільської ради Білозерського району Херсонської області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИЛА: В листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Чорнобаївської сільської ради Білозерського району Херсонської області та просив визнати незаконним та скасувати рішення Чорнобаївської сільської ради №634 від 21.12.2018 «Про внесення змін в п.1 (1.1) рішення сільської ради №315 від 05.05.2017»; зобов`язати Чорнобаївську сільську раду затвердити технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовною площею 0,11 га, за адресою: АДРЕСА_1 із подальшою передачею земельної ділянки у власність, розроблену на виконання рішення сільської ради №315 від 05.05.2017р. В обґрунтування позову зазначалось, що відповідачем протиправно відмовлено в погодженні технічної документації, а також неправомірно внесено зміни в рішення №315 від 05.05.2017р.,а саме в частині зміни орієнтовної площі з 0,11 га на 0,7 га.. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Чорнобаївської сільської ради Білозерського району Херсонської області, яка полягає у не розгляді заяви ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки у власність від 29 листопада 2018 року, шляхом прийняття рішення в порядку, визначеному Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та у строк, визначений ч.16 ст. 186 Земельного Кодексу України. Зобов`язано Чорнобаївську сільську раду Білозерського району Херсонської області розглянути заяву ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки у власність від 29 листопада 2018 року шляхом прийняття рішення в порядку, визначеному Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач не розглядав заяву позивача від 28.11.2018 року та не приймав за результатами розгляду рішення. Також, апелянт звертає увагу, що відповідачем протиправно оскаржуваним рішенням внесено зміни в рішення №315 від 05.05.2017 року, оскільки зазначене рішення реалізовано. З огляду на викладене, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовільнити позов в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу зазначається, що позивачем не підтверджено документально право користування замельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 площею 0,11 га. Також, відповідач не погоджується з доводами апелянта щодо затвердження технічної документації щодо спірної земельної ділянки орієнтовної площі 0,11 га із подальшою передачею її у власніст, оскільки позивачем не надано в повному обсязі технічну документацію, оскільки закічився термін дії рішення Чорнобаївської сільської ради від 05.05.2017 р. №315. ОСОБА_1 надав суду відповідь на відзив, в якому спростовує доводи відповідача та просить задовольнити апеляційну скаргу Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції справу було розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що протоколом загальних зборів членів колгоспу ім. Кірова №1 від 15 лютого 1983 року нарізано земельні ділянки працівникам та службовцям, зокрема, ОСОБА_1 нарізано 0,11 га (архівний витяг №01-72/150 від 31 жовтня 2017 року). 17 жовтня 1991 року рішенням Виконавчого комітету Чорнобаївської сільської ради «Про питання індивідуального житлового будівництва» №68 на підставі заяви громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вирішено нарізати земельні ділянки в особисте довічне користування з правом наслідування, для ведення підсобного господарства і зведення житлових будинків громадянам: ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 в кількості 0,07 га, ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 в кількості 0,07 га. Рішення сільської ради №68 від 17 жовтня 1991 року «Про питання індивідуального житлового будівництва» позивачем не оскаржувалось, доказів протилежного сторони суду не надали. 27 березня 2017 року позивач звернувся із заявою про надання згоди на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовною площею 0,11 га за адресою: АДРЕСА_1 . 05 травня 2017 року рішенням 15 сесії 7 скликання Чорнобаївської сільської ради «Про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» №315 надано згоду ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка знаходиться в АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,11 га (п.1.1. рішення). Громадянам надати технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на затвердження сесії Чорнобаївської сільської ради (п.2 рішення). 23 жовтня 2017 року сільський голова направив на адресу архівного відділу Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області запит №02-20/623 про надання витягу з протоколу №1 зборів уповноважених членів Ордена Леніна колгоспу ім. Кірова від 15 лютого 1983 року та рішення №68 від 17 жовтня 1991 року про виділення ОСОБА_3 земельної ділянки за адресою6 АДРЕСА_1 . 31 жовтня 2017 року на адресу сільської ради направлено відповідні витяги. 29 листопада 2018 року позивач направив на адресу відповідача заяву про виділення земельної ділянки у власність, в якій вказав, що ним розроблено відповідну технічну документацію та звернуто увагу сільської ради на відмову сусіда - ОСОБА_4 погоджувати межі суміжних земельних ділянок. Позивач повідомив про надання йому земельної ділянки ще у 1983 році. Про рішення Чорнобаївської сільської ради №68 від 17 жовтня 1991 року позивач сільську раду не повідомляв. Відповідач будь-якої відповіді на заяву позивача від 29 листопада 2018 року не надав. 18 листопада 2019 року представник позивача звернувся до сільської ради із заявою про видачу рішення, в якій просив надати рішення прийняте за результатами розгляду заяви від 29 листопада 2018 року та доданої до неї технічної документації. У відповідь на адресу позивача направлено рішення 38 сесії 7 скликання Чорнобаївської сільської №634 від 21 грудня 2018 року «Про внесення змін в пункт 1 (1.1) рішення сільської ради №315 від 05.05.2017 р.», яким на підставі ст.ст. 26,31,33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 118,121,122 Земельного кодексу України, ст.55 Закону України «Про землеустрій» вирішено відмовити ОСОБА_1 в погодженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,11 га за адресою: АДРЕСА_1 в зв`язку з невідповідністю площі згідно рішення №68 від 17 жовтня 1991 року. Пунктом другим спірного рішення внесено зміни в пункт 1 (1.1) рішення сільської ради №315 від 05.05.2017 року, а саме викласти в такій редакції: 1.1. ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,07 га. Доказів доведення тексту спірного рішення до позивача протягом з грудня 2018 року-листопада 2019 року сторони суду не надали, як не надали доказів присутності позивача при винесенні спірного рішення на сесії сільської ради. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності ч.14 ст.186 ЗК України. Також, судом першої інстанції зазначено, що рішення 15 сесії 7 скликання Чорнобаївської сільської ради «Про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» від 05 травня 2017 року № 315 є актом індивідуальної дії, отже, відповідач міг вносити до нього зміни, за умов встановлених законом. Крім того, судом зазначено, що питання регулювання земельних відносин, у т.ч. щодо погодження або відмови у погодженні технічної документації із землеустрою, вирішуються виключно на пленарних засіданнях відповідних рад шляхом прийняття відповідного рішення, однак відповідачем рішення прийнятого за результатами розгляду заяви позивача від 29.11.2018 року прийнято не було. Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Предметом позову фактично є рішення Чорнобаївської сільської ради №634 від 21.12.2018 року, яким відмовлено позивачу в погодженні технічної документації землеустрою щодо встановлення (відновлення меж замельної ділянки ) в натурі (на місцевості) площею 0,11 га за адресою: АДРЕСА_1 в зв`язку з невідповідністю площі згідно рішення №68 від 17 жовтня 1991 року та про внесення змін в п.1 (1.1) рішення сільської ради №315 від 05.05.2017». Надаючи оцінку вищезазначеному рішенню №634 від 21.12.2018 року в частині про внесення змін в п.1 (1.1) рішення сільської ради №315 від 05.05.2017 року, колегія вважає за необхідне зазначити настпуне. Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин. Згідно з частиною десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Аналіз наведених положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування. Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Цей принцип знайшов своє відображення й у статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону № 280/97-ВР (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04 червня 2013 року (№ 21-64а13) та 25 травня 2016 року (№ 21-5459а15). Аналіз наведених положень свідчить про можливість внесення змін органом місцевого самоврядування у власне рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що змінюється; відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин. Матеріалами справи встановлено, що 27 березня 2017 року позивач звернувся із заявою до відповідача про надання згоди на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовною площею 0,11 га за адресою: АДРЕСА_1 . 05 травня 2017 року рішенням 15 сесії 7 скликання Чорнобаївської сільської ради «Про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» №315 надано згоду ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка знаходиться в АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,11 га (п.1.1. рішення). Громадянам надати технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на затвердження сесії Чорнобаївської сільської ради (п.2 рішення). Пунктом 5 визначено що рішення від 05 травня 2017 року 15 сесії 7 скликання Чорнобаївської сільської ради «Про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» №315 вважати дійсним на протязі 1 року. 29 листопада 2018 року позивач на адресу відповідача направив заяву про виділення земельної ділянки у власність, з посиланням на розроблену відповідну технічну документацію. З огляду на викладене, судова колегія звертає увагу, що рішення №315 від 05.05.2017 року реалізовано та виконано позивачем, а тому у відповідача були відстуні повноваження, щодо внесення змін у зазначене рішення, оскільки відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Таким чином, судова колегія вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем законно було внесено зміни у рішення 15 сесії 7 скликання Чорнобаївської сільської ради «Про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» від 05 травня 2017 року № 315, у зв`язку з чим рішення рішення Чорнобаївської сільської ради №634 від 21.12.2018 року є протиправним та підлягає скасуванню. Крім того, надаючи оцінку рішенню №634 від 21.12.2018 року в частині яким позивачу відмовлено в погодженні технічної документації землеустрою, щодо встановлення (відновлення меж земельної ділянки ) в натурі (на місцевості) площею 0,11 га за адресою: АДРЕСА_1 в зв`язку з невідповідністю площі згідно рішення №68 від 17 жовтня 1991 року колегія суддів зазначає наступне. Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами Набуття права на землю громадянами та юридичними особами врегульовано главою 19 Земельного кодексу України. Так, відповідно до частини першої ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Частиною 6 статті 118 Земельного Кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Частиною сьомою ст.118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Відповідно до частин восьмої - одинадцятої ст. 118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку. Згідно частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Згідно із п. 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Отже наведеними нормами права визначено процедуру одержання громадянином безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розпочинається із подання громадянами відповідного клопотання, до якого додаються графічні матеріали; і лише після отримання клопотання разом із необхідними документами таке клопотання розглядається відповідною місцевою адміністрацією чи радою, яка дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Надання земельної ділянки або відмова у її наданні здійснюється виключно органами, визначеними у статті 118 Земельного кодексу України, рішення, дію або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду. Разом з тим, в межах розгляду даної справи, встановлено, що позивачу було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що передається у власність, і відмова у погоджені стала підставою для звернення до суду з даним позовом. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій» межування земель - комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних одиниць, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка. Проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування; Статтею 25 наведеного Закону визначені види документації із землеустрою, зокрема, проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Отже, законодавство розрізняє проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) як два різних види документації із землеустрою. Відповідно, кожна з них виготовляється в залежності від обставин, вказаних заявником в клопотанні та прийнятих Радою рішень. При цьому, не зважаючи на те, що розроблення таких видів документації направлені на отримання земельної ділянки у власність (користування), кожен з них має свій порядок та особливості, які фактично залежать від того, чи є земельна ділянка сформованою в розумінні Земельного кодексу України з дотриманням усіх умов визначених цим Кодексом (ст.79-1) Відповідно до п. а ч.8 ст 55 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється без надання дозволу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, у разі передачі у власність чи користування земельної ділянки державної чи комунальної власності, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано. Така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку. Відповідно до частин чотирнадцятої - вісімнадцятої ст.186 ЗК України, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується: - Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності; - власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності. Оригінал відповідної документації із землеустрою подається розробником для погодження територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а іншим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та іншим суб`єктам, які здійснюють погодження документації із землеустрою, - копії такої завіреної розробником документації. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії цих висновків є необмеженим. Підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: - додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України "Про землеустрій"; - надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; - проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт. Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами. Отже, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується, зокрема, органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності. Таким чином, Земельним кодексом України не передбачено право ради взагалі не розглядати питання затвердження технічної документації, щодо встановлення меж земельної ділянки або проекту землеустрою із подальшою передачею земельної ділянки у власність, а закріплено, що орган місцевого самоврядування зобов`язаний прийняти відповідне рішення (ст. 122 ЗК України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). В межах розгляду даної справи, встановлено та доводами апеляційної скарги не спростовано, що радою, як компетентним органом у вирішенні земельних питань, не було розглянуто на пленарному засіданні питання про затвердження технічної документації, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу земельної ділянки у власність позивачу, що є порушенням вищенаведених норм чинного законодавства України. Таким чином, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що відповідач розглянув його заяву та прийняв рішення, а погожується з доводами суду першої інстанції в цій частині про те, що питання про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовною площею 0,11 га, за адресою: АДРЕСА_1 із подальшою передачею земельної ділянки у власність, розроблену на виконання рішення сільської ради №315 від 05.05.2017р. не розглядалось, та рішення щодо цього питання не приймалось. Щодо вимог апелянта про зобов`язання Чорнобаївської сільської ради затвердити технічну документацію, про встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовною площею 0,11 га, за адресою: АДРЕСА_1 із подальшою передачею земельної ділянки у власність, розроблену на виконання рішення сільської ради №315 від 05.05.2017р., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень. Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), а тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі №361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі №569/15527/16-а, від 20 березня 2018 у справа №461/2579/17, від 20 березня 2018 у справі №820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі №569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". Судова колегія враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. З огляду на встановлені обставини, судом встановлено, що відповідачем питання про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовною площею 0,11 га, за адресою: АДРЕСА_1 із подальшою передачею земельної ділянки у власність, розроблену на виконання рішення сільської ради №315 від 05.05.2017р. не розглядалось та рішення щодо цього питання не приймалось. Таким чином належним та ефективним відновленням порушених прав позивача є зобов`язання Чорнобаївську сульську раду винести на розгляд чергової сесії питання щодо передачі земельної ділянки у приватну власність пощею 0,11 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та прийняти рішення в межах наданих відповідачу повноважень, з урахуванням висновків зроблених судом апеляційної інстанції у цій справі. Щодо клопотання, про встановлення судового контролю, колегія суддів зазначає. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно із ч.1, ч.2 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, указаною нормою КАС України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Таким чином, приймаючи рішення про зобов`язання відповідача винести на розгляд сесії питання щодо передачі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 площею 0,11 га у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, колегія суддів приходить до висновку, про встановлення судового контролю, шляхом надання звіту про виконання рішення суду. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 382 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати незаконним та скасувати рішення Чорнобаївської сільської ради №634 від 21.12.2018 року «Про внесення змін в п. (1.1) рішення сільської ради №315 від 05.05.2017 року.». Зобов`язати Чорнобаївську сільську раду винести на розгляд чергової сесії питання щодо передачі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 площею 0,11 га у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чорнобаївської сільської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1921 грн. Клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення - задовольнити. Зобов`язати Чорнобаївську сільську раду подати до П`ятого апеляційного адміністративного суду у строк до 01.08.2020 року звіт про виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року. В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовити. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик