LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Вінницький апеляційний суд127/33824/19

від 06.05.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

Справа № 127/33824/19 Провадження № 22-ц/801/1032/2020 Категорія: 82 Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А. Доповідач:Рибчинський В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2020 рокуСправа № 127/33824/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Рибчинського В.П., суддів Голоти Л.О., Денишенко Т.О. за участю секретаря судового засідання Богацької О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заремби Євгена Євгенійовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гоуфінгоу» про визнання недійсною індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту, - в с т а н о в и в: В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Гоуфінгоу» про визнання недійсною індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 15.07.2019 року нею було укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 3629311065/105337 з ТОВ «Гоуфінгоу». Після підписання Договору від відповідача вона отримала індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 3629311065/105337. Лише після отримання цього Договору, а точніше лише його індивідуальної частини, вона дізналася, що за користування кредитом зобов`язана сплатити Відповідачу 672,25 % річних від суми кредиту (пункт 1.7 Договору), що є явно несправедливими умовами Договору. Під час формування заявки на кредит Відповідачем старанно приховувалася інформація про реальну річну ставку за щоденною відсотковою ставкою у розмірі 1,85% на день, що створює ілюзію посильності виконання умов Договору. Таке замовчування в повній мірі є підставою для визнання договору недійсним, оскільки в розумінні статті 230 ЦК України обман має місце у випадку замовчування інформації, що має істотне значення у Договорі. Таким чином, вона уклала цей Договір під впливом помилки, оскільки Відповідач своїми умисними діями спровокував виникнення такої помилки. Тому у відповідності до статей 229, 230 ЦК України, договір укладений внаслідок замовчування істотних умов Договору та укладення його під впливом помилки, має своїм наслідком визнання такого Договору недійсним. Також, Відповідач у своєму Договорі вказує, що він діє на підставі Закону України «Про споживче кредитування». Так, частиною 2 статті 7 «Реклама споживчого кредиту» цього Закону зазначається вимоги до такої реклами. Тут визначається набір даних про пропозицію кредиту. До них належать: 1) максимальна сума, на яку може бути видано кредит; 2) реальна річна процентна ставка; 3) максимальний строк, на який видається кредит; 4) у разі надання кредиту для придбання товарів (послуг) у формі оплати з відстроченням або з розстроченням платежу - розмір першого внеску. Як випливає із зовнішнього вигляду веб-сайту Відповідача, відомості про реальну річну процентну ставку - відсутні, що по суті є обманом користувача та створює хибне уявлення у користувача про істотні умови Договору. Таким чином, відповідач умисно впливає на вибір користувача укласти Договір під впливом помилки. Це є ще одним аргументом визнати Договір між нею та відповідачем не дійсним у порядку статей 229 та 230 ЦК України. Просить визнати індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту №3629311065/105337 від 15.07.2019 року недійсною. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Заремба Є.Є. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що 15.07.2019 року згідно індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту № 3629311065/105337 укладеного між ТОВ «Гоуфінгоу» та ОСОБА_1 остання отримала кредит в розмірі 2000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності. Згідно пункту 1.2 кредит надається строком на 30 днів тобто до 13.08.2019 року. Строк дії договору 30 днів, але в будь - якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором. Пункт 1.3 договору передбачає, що за користування кредитом клієнт сплачує товариству 672,25% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 1,85% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Пунктом 1.6 договору визначено, що невід`ємною частиною цього договору є Публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті товариства: http:// www. eurogroshi . com .ua. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала жодного належного та допустимого доказу наявності у діях відповідача умислу ввести в оману позивачку щодо дійсних умов укладення Договору, оскільки враховуючи специфіку укладення електронного правочину, та той факт, що ініціатива його укладення була саме від позивача, яка мала доступ до відкритої та повної інформації розміщеної на офіційному сайті відповідача у відкритому доступі для невизначеного кола осіб, не надано позивачем жодних доказів, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору № 3629311065/105337 вимогам законодавства та про несправедливість його умов, так як доводи позивача про ненадання повної інформації щодо умов та настання ризиків при укладенні договору та нечесну підприємницьку практику ґрунтуються виключно на припущеннях позивача і спростовуються самим змістом договору. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Згідно ст. 11 вищевказаного закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до частини першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Як вбачається із матеріалів справи та сторонами не заперечується факт укладення спірного кредитного договору в електронному вигляді у формі електронного документу. Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів" встановила, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством. Зі змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, а саме: зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, відображені умови кредитування. Не заслуговує на увагу посилання апелянта про те, що спірний кредитний договір потрібно визнати недійсним, у зв`язку з тим, що він укладений під впливом обману, помилки, що проявляється у замовчуванні інформації щодо реальної річної ставки за щоденною відсотковою ставкою в розмірі 1,85 % за день. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Як встановлено в ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Стаття 230 ЦК України закріпила, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Згідно ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. В статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" також зазначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Вимоги про визнання правочинів недійсними, заявлені на підставі статті 230 ЦК України, можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях іншої особи та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. В позовній заяві позивача не зазначені обставин, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору №3629311065/105337, вимогам законодавства та про несправедливість його умов, так як доводи ОСОБА_1 про введення в оману при укладенні договору спростовуються самим змістом договору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 229, 230 ЦК України та ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів". Доводи позивача про відсутність в кредитному договорі №3629311065/105337 зазначення річної відсоткової ставки, колегія суддів не вважає підставою для визнання договору недійсним, з огляду на те, що грошові кошти надавалися позичальнику в кредит на тридцять днів, що вона сама визнає та підлягали поверненню не пізніше 13 серпня 2019 року. Так як строк користування кредитними коштами, протягом якого підлягали нарахуванню відсотки, при належному виконанні умов договору становив тридцять днів, доцільним було зазначення саме денної відсоткової ставки, оскільки саме з неї підлягала розрахунку належна до сплати сукупна сума відсотків. Також надуманими є посилання апелянта щодо відсутності електронного підпису на договорі, оскільки згідно п. 6.1 кредитного договору №3629311065/105337 «цей Договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електрону комерцію». Також в п. 7 цього Договору «Реквізити та Підписи Сторін» зазначено електронний підпис фізичної особи ОСОБА_1 - R60581. Договір між сторонами було укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, ОСОБА_1 через Особистий кабінет на Веб-сайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання кнопки «погоджуюсь», після чого ТОВ «Гоуфінгоу» було надіслано позивачеві за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді СМС-коду, який позивачем і було використано для підтвердження підписання кредитного договору. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на Веб-сайт товариства за допомогою Логіна Особистого кабінету і Пароля Особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Відтак, укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача. Таким чином, договір №3629311065/105337 від 15.07.2019 року підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, тому відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, що спростовує доводи позивача в цій частині. Крім того, як вбачається з індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту, вона містить персональні дані ОСОБА_1 , зокрема, її паспортні дані, які відповідають відомостям її паспорта, зазначеними нею в позовній заяві. Інших переконливих та істотних доводів щодо несправедливості умов кредитного договору № 3629311065/105337, існування суттєвого дисбалансу між договірними правами і обов`язками сторін на шкоду споживачеві, апелянтом не наведено. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. В даному випадку не було надано суду належних та допустимих доказів про вчинення правочину внаслідок обману. ОСОБА_1 не довела, а матеріали справи не містять доказів, які-б свідчили про невідповідність умов кредитного договору вимогам законодавства та про несправедливість його умов, з огляду на швидкоплинність самого строку користування кредитними коштами (30 днів). Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заремби Євгена Євгенійовича залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 07 травня 2020 року. Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський Судді: Л.О. Голота Т.О. Денишенко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»