Постанова 4873 № 910/10890/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" травня 2020 р. Справа№ 910/10890/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Агрикової О.В. суддів: Мальченко А.О. Козир Т.П. Секретар судового засідання: Мельничук О.С., За участю представників сторін від прокуратури - Томчук М.О., від позивача - Полець Д.М., від відповідача - не з`явились, розглядає апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 року про повернення позовної заяви у справі №910/10890/19 (суддя Нечай О.В.) За позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення пені за несвоєчасно сплачені дивіденди в розмірі 1 506 487 342 грн. 30 коп., - ВСТАНОВИВ: Заступник Генерального прокурора України в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення пені за несвоєчасно сплачені дивіденди в розмірі 1 506 487 342 грн. 30 коп. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 року у справі №910/10890/19 позовну заяву Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення пені за несвоєчасно сплачені дивіденди в розмірі 1 506 487 342, 30 грн. повернуто заявнику. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Кабінет Міністрів України не був позбавлений можливості звернутися до суду із вказаним позовом самостійно. Заступником Генерального прокурора України не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження неналежності здійснення Кабінетом Міністрів України своїх повноважень. Не погодившись з ухвалою суду, Заступник Генерального прокурора звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 року про повернення позовної заяви Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ПАТ "Укрнафта" про стягнення пені за несвоєчасно сплачені дивіденди в розмірі 1 506 487 342, 30 грн. і направити справу №910/10890/19 для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що висновки викладені в ухвалі суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, ухвала місцевого господарського суду прийнята з порушенням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Зокрема скаржник вважає, що в даному випадку прокурором ініційовано позов на захист інтересів держави, оскільки він спрямований на поповнення загального фонду Державного бюджету України на значну суму, яка може бути використана для забезпечення проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, фінансування державних програм у сфері охорони здоров`я, освіти, дорожнього будівництва та багатьох інших. Тобто, прокурор в даному випадку вважає, що встановивши порушення інтересів держави, мав не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів. Окрім цього, скаржник вважає, що суд першої інстанції не надав оцінки тому, що сам по собі факт тривалого невжиття заходів до стягнення в судовому порядку нарахованої пені, як Кабінетом Міністрів України, так і підконтрольним йому Мінекономрозвитку свідчить про бездіяльність Кабінету Міністрів України. Отже, на думку прокуратури, як вбачається з матеріалів справи, зі змісту позовної заяви, характеру спірних правовідносин, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та розгляду його позовних вимог по суті, а суд при цьому не дав їм належної оцінки, що призвело до безпідставного повернення позову заступника Генерального прокурора. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника Генерального прокурора України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 року у справі №910/10890/19. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі №910/10890/19 касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора України задоволено, ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 року у справі №910/10890/19 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Північного апеляційного господарського суду. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Козир Т.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 року апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, розгляд справи призначено на 18.03.2020 року. 18.03.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з введення в країні карантинних заходів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 року розгляд справи відкладено на 15.04.2020 року. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 року у зв`язку з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 розгляд справи призначено на 06.05.2020 року. 30.04.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника ПАТ «Укрнафта». В судовому засіданні 06.05.2020 року представники прокуратури та позивача надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, просив розглядати справу за відсутності представника. Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне. Як вбачається з позовної заяви, при зверненні з даним позовом в обґрунтування необхідності самостійного захисту інтересів держави прокурор вказав на тривалу бездіяльність Кабінету Міністрів України, яка полягала у невжитті останнім заходів із урегулювання спірних правовідносин у судовому порядку, що, на думку прокурора, свідчить про неналежний захист цим органом інтересів держави. Колегія суддів зазначає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт третій частини другої статті 129 Конституції України). Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005). Пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у конкретній справі. Насамперед, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи. Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є підставою для прийняття судом рішення у такому спорі по суті, оскільки за змістом статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 19.03.2019 року у справі №910/2491/18 та від 20.09.2018 року у справі №924/1237/17. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором в даній справі не надано належних та допустимих доказів на підставі, яких можливо було б встановити обставини, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання своїх функцій Кабінетом Міністрів України, а тому останній не був позбавлений можливості звернутися до суду з вказаним позовом самостійно. При цьому, колегія суддів наголошує, що сама по собі обставина не звернення Кабінетом Міністрів України з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави. Зазначена правова позиція також викладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.10.2019 року по справі №924/1186/18 та постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.10.2019 року по справі №922/2562/18. Доводи апеляційної скарги належним чином не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що надані прокурором докази не свідчать про з`ясування останнім фактичного стану правовідносин сторін до звернення з цим позовом до суду, що свідчило би про неналежне виконання Кабінетом Міністрів України своїх функцій щодо захисту інтересів держави, або неможливість здійснення останнім такого захисту. Одночасно колегія суддів наголошує, що обставини дотримання прокурором встановленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави. З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 року. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофмчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст. 276, 282, 284, ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України на ухвалу господарського суду міста Києва від 15.08.2019 року №910/10890/19 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 15.08.2019 року №910/10890/19 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10890/19. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 06.05.2020 року. Головуючий суддя О.В. Агрикова Судді А.О. Мальченко Т.П. Козир