Постанова 4818 № 615/977/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «05» травня 2020 року м. Харків справа № 615/977/18-ц провадження № 22ц/818/1910/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. за участю секретаря - Колосовської А.Р., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідачка - ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2019 року в складі судді Товстолужського О.В. в с т а н о в и в: У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном та виселення із житлового приміщення та просила усунути перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження майном та виселення із житлового приміщення, а саме, житлового будинку АДРЕСА_1 , вирішити питання щодо судових витрат. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання договору купівлі-продажу житлового будинку виконаним і дійсним та визнання права власності на частину житлового будинку. Зустрічний позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що з березня 2013 року вона знаходилась у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 . До середини травня 2013 року вони проживали у його батьків в АДРЕСА_2 , але відносини з ними не склались, і вони почали мешкати в орендованій квартирі. Вказала, що після спільного проживання протягом чотирьох місяців вона з ОСОБА_4 за спільні кошти вирішили придбати власне житло у Валківському районі, а саме, житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_2 . Вони домовились, що вартість будинку буде складати 3 500,00 доларів США Цю суму вона та ОСОБА_4 сплатили ОСОБА_2 повністю за розписками від 31 вересня 2013 року та 17 жовтня 2013 року, які написані ОСОБА_2 власноручно. Також, 17 жовтня 2013 року ОСОБА_2 посвідчила довіреність, якою уповноважила її, ОСОБА_4 та його батька - ОСОБА_5 оформити договір купівлі-продажу, який вони збирались оформити до 17 жовтня 2020 року. Вважала, що факт сумісного проживання однією сім`єю підтверджується і тим, що після оформлення розписок вона з ОСОБА_4 почали мешкати разом у вищезазначеному будинку. Зазначила, що 04 січня 2014 року між нею та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. Вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після чого вона звернулася, як і інші спадкоємці, до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Зазначила, що за час її проживання в будинку нею зроблено ремонт, придбані та замінені вікна. Вона сплачувала усі комунальні послуги. Вважала, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ухилились від нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу, а зі скасуванням довіреності та пред`явленням позову ОСОБА_2 до неї вбачається факт безповоротного ухилення однією зі сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата нею можливості нотаріально посвідчити правочин. Просила встановити факт проживання однією сім`єю без шлюбу її та ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з березня 2013 року по 04 січня 2014 року ; визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 13,4 кв м, загальною площею 42 кв м з надвірними будівлями: а - прибудова, а-1 - сіни, а-2 - навіс, Б - сарай, В - сарай, Д - гараж, оглядова яма, Ж - літній душ, Н - літня кухня, П - погріб, М - бурячна яма, № 1, 2 - огорожа, К - колодязь, укладений 17 жовтня 2013 року між продавцем ОСОБА_2 та покупцями ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаного житлового будинку з надвірними будівлями та вирішити питання щодо судових витрат. Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 17 грудня 2018 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_2 . Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 06 серпня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном та виселення із житлового приміщення - залишено без розгляду. Ухвала суду на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції є чинною. Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, а саме, розпискам ОСОБА_2 щодо отримання коштів в рахунок вартості будинку від неї та ОСОБА_4 , довіреності від імені ОСОБА_2 , свідоцтву про шлюб, доказам спільного проживання з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, зокрема, того, що у неї знаходяться свідоцтва про народження та смерть ОСОБА_4 05 травня 2020 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона та її представник вважали, що рішення суду є законним, а апеляційна скарга - необгрунтованою. При цьому звернув увагу на те, що будь - яких відомостей про спільне господарство, спільний бюджет між померлим та ОСОБА_1 в визначений ОСОБА_1 період судом не встановлено. За довіреністю, яка надана ОСОБА_2 , зокрема, і ОСОБА_1 , дію якої припинено 02 квітня 2018 року за заявою ОСОБА_2 , будь - яких дій щодо виконання цієї довіреності, починаючи з 17 жовтня 2013 року, зокрема, щодо виготовлення технічної документації на земельні ділянки тощо ОСОБА_1 та іншими особами, зазначеними в цій довіреності, не здійснено. Договору найму житла ОСОБА_1 не укладала, не є членом сім`ї ОСОБА_2 , яка є власником цього житлового будинку, тому суд правомірно відмовив їй у задоволенні позову. В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. 05 травня 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутністю, яке задоволено. Заяв від учасників справи про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, мотивовано недоведеністю позивачкою факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 з березня 2013 року по 04 січня 2014 року без реєстрації шлюбу та відсутністю підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку, укладеного між ними та ОСОБА_2 , як і для визнання за нею права власності на Ѕ частину спірного будинку. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 13,4 кв м, загальною площею 42,0 кв м з надвірними будівлями: сарай-прибудова літ. «Б», сарай літ. «В», гараж літ. «Д», літній душ літ. «Ж», літня кухня літ. «Н», погріб літ. «П», бурячна яма літ. «М», огорожа «№1-2», колодязь літ. «К», розміщений на земельній ділянці на території Сніжківської сільської ради Валківського району Харківської області, належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 01 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко В.О. за № 627 (а. с. 7-8, том 1). Право власності ОСОБА_2 на зазначений будинок зареєстровано належним чином, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20565621 від 14 жовтня 2008 року (а. с. 53-54, том 1). На ім`я ОСОБА_2 10 жовтня 2008 року виготовлено технічний паспорт на вказаний будинок (а .с. 57-62, том 1). Із розписок від 31 вересня 2013 року та 17 жовтня 2013 року вбачається, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 500,00 доларів США як завдаток та 17 жовтня 2013 року від ОСОБА_4 - повний розрахунок за будинок АДРЕСА_1 . До покупця, як зазначено в розписці, вона жодних претензій не має (а. с. 65, 66, том 1). Із заяви від 15 жовтня 2013 року вбачається, що колишній чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_8 надав їй свою згоду на продаж спірного житлового будинку (а. с. 49, том 1). Однак, договір купівлі-продажу вказаного будинку нотаріально не посвідчено. 04 січня 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали шлюб (а. с. 68, том 1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а. с. 10, том 1). Як вбачається із акту обстеження від 31 липня 2018 року, складеного комісією в складі секретаря Сніжківської сільської ради, депутата сільської ради, які опитали сусідів, що ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_1 , без реєстраційного обліку. Зареєстрована вона у с. Круглик Валківського району Харківської області протягом чотирьох років (а. с. 22, том 1). Із її паспорта та листа Гонтово-Ярської сільської ради Валківського району Харківської області від 08 серпня 2018 року № 02-20/280 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована по АДРЕСА_3 , з 22 березня 2007 року (а. с. 23, 69, том 1). У січні 2018 року батько померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод користування домоволодінням та зобов`язання вчинити певні дії, у задоволенні якого рішенням Валківського районного суду Харківської області від 02 травня 2018 року - відмовлено. Вказаним рішенням суду встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на момент смерті ОСОБА_4 не перебував у його власності (а. с. 63-64, том 1). Рішення є чинним. За заявою ОСОБА_2 від 02 квітня 2018 року припинено дію довіреності від 17 жовтня 2013 року, якою вона уповноважила ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , зокрема, на продаж житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11, том 1). Як вбачається з листа Харківської районної державної нотаріальної контори Харківської області №3979/02.14 від 26 вересня 2019 року після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , який на день смерті мешкав по АДРЕСА_2 , протягом шестимісячного строку з дня його смерті із заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини звернулись дочка померлого ОСОБА_3 та дружина померлого - ОСОБА_1 ; із заявами про відмову від прийняття спадщини на користь дочки померлого ОСОБА_3 - батько ОСОБА_5 та мати ОСОБА_11 . Заяви від інших спадкоємців до нотаріальної контори не надходили. Після смерті спадкодавця видані свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 квітня 2018 року на ѕ частки автомобіля «ВАЗ 2101», державний номер: НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_3 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 26 квітня 2018 року на ј частку вказаного автомобіля на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 222, том 1). Судом першої інстанції допитані свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які пояснили, що ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_4 підтримували стосунки до шлюбу, проте даних про характер цих стосунків, чіткі часові межі не надали, як і не повідомили будь-яких відомостей про те, що до одруження ОСОБА_1 і ОСОБА_4 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, мали та усвідомлювали взаємні права і обов`язки, як чоловіка та дружини. Крім того, із заяви ОСОБА_12 до суду першої інстанції від 04 грудня 2019 року вбачається, що вона не має у цій справі жодних свідчень, не мала змоги часто спілкуватися з подружжям « ОСОБА_4 » (а. с. 10, том 2). Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що у вказаний позивачкою період її батько не перебував із нею у відносинах, які можна вважати шлюбними. ОСОБА_3 не заперечила ту обставину, що померлий ОСОБА_4 перед одруженням певний час зустрічався із ОСОБА_1 , проте стосунки між ними були обмежені лише періодичними зустрічами і не більше. Стосунки її батька із позивачкою до укладення шлюбу не можна вважати фактичними шлюбними відносинами. Ухвалою Валківського районного суду від 27 лютого 2019 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу щодо розписок ОСОБА_2 від 31 вересня 2013 року та 17 жовтня 2013 року, однак у зв`язку з невиконанням клопотання експерта про надання додаткових матеріалів та відсутністю оплати експертизу не проведено, що підтверджується повідомленням експерта про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи від 21 червня 2019 року (а. с. 190). За приписами частини 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо. Згідно із частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства, згідно якого домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати наявність у сукупності ознак, що притаманні наведеному визначенню. Згідно статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного суду від 08 червня 2016 року по справі № 6-2253цс15 та підтримано у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року, справа №490/6060/15-ц, провадження №61-28343св18. За змістом положень статті 74 СК України, у разі пред`явлення позову про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, позивач повинен довести початок і кінець такого проживання, а також набуття в цей період спірного майна. Обставини проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, існування між ними відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, а також набуття ними спільного майна у цей період має бути підтверджено належними і допустимими доказами. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року, справа № 154/2386/17, провадження № 61-38161св18. Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім"ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. Зазначене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року, справа № 544/1274/16-ц, провадження № 61-22277св18. Вирішення питання про обсяг спільно нажитого майна, що належить до спільної сумісної власності і підлягає поділу у зв`язку з тим, що майно було придбано під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, залежить від вирішення питання про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї тощо. Однак, позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 з березня 2013 року по 04 січня 2014 року , до дня зареєстрованого шлюбу. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що до травня 2013 року вони разом з ОСОБА_4 мешкали у його батьків, після чого близько чотирьох місяців орендували квартиру, однак будь-яких доказів щодо цього нею не надано. Матеріали справи свідчать про те, що місце проживання ОСОБА_4 увесь час до його смерті зареєстровано по АДРЕСА_2 . Навпаки ОСОБА_1 з 22 березня 2007 року зареєстрована по АДРЕСА_3 , та проживає у АДРЕСА_1 , без реєстраційного обліку протягом чотирьох років згідно акту обстеження від 31 липня 2018 року, тобто з 2014 року, коли вони з ОСОБА_4 вже перебували у шлюбі. Сам по собі факт укладення шлюбу 04 січня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не свідчить про їхнє проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки до цього та про тривалість такого проживання. Розписки, за якими ОСОБА_2 отримала кошти у рахунок вартості будинку і від ОСОБА_1 , і від ОСОБА_4 , свідчать лише про передачу коштів, та не є тими доказами, що підтверджують факт їхнього спільного проживання як чоловіка та жінки. Доказів проживання однією сім`єю у спірний період, крім своїх пояснень, ОСОБА_1 не надала. Показання свідків, на які посилалася ОСОБА_1 , достеменно не підтвердили факт ведення нею та померлим ОСОБА_4 спільного господарства. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що факт перебування у фактичних шлюбних відносинах з померлим у спірний період підтверджено тим, що у неї знаходяться свідоцтва про народження та смерть ОСОБА_4 , тому її зустрічний позов підлягає задоволенню, судова колегія відхиляє, оскільки на час смерті ОСОБА_4 вони перебували у зареєстрованому шлюбі, та наявність у ОСОБА_1 як дружини померлого його документів жодним чином не свідчить про їхне проживання однією сім`єю у 2013 році. Таким чином, оскільки зібрані у справі докази не свідчать про наявність між ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_4 усталених відносин, що притаманні подружжю, у період з березня 2013 року до 04 січня 2014 року, висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 у цій частині є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам. Також, судова колегія погоджується і з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу будинку укладеним та визнання за нею права власності на Ѕ частину житлового будинку, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частин першої, четвертої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно із частинами першою та третьою статті 206 ЦК України визначено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону. Частиною 1 статті 209 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Статтями 626, 627 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 статті 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. За змістом частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно із частиною 2 статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 у справі № 6-1288цс17 та підтримано у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2019 року, справа № 665/2266/16-ц, провадження № 61-29416св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року, справа № 2-4783/07, провадження № 61-14587св18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2020 року, справа № 623/2589/17-ц, провадження № 61-36385св18. Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не було укладено у передбаченій законом формі договір купівлі-продажу житлового будинку. Видача ОСОБА_2 довіреності на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , якою вона уповноважила їх на продаж спірного будинку, не свідчить про фактичне укладення ними договору купівлі-продажу, враховуючи, що в силу вимог частини 3 статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах. Також судом не встановлено факту безповоротного ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України. Позивачка не надала суду належних та допустимих доказів того, що вона чи ОСОБА_4 наполягали на нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу, а ОСОБА_2 ухилилася від такого посвідчення. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 не виявляла заінтересованості щодо своїх позовних вимог, чим підтверджується продаж нею спірного будинку, не можуть бути взяті до уваги, оскільки такі висновки є лише припущеннями ОСОБА_1 . Виходячи з викладеного, оскільки відсутні підстави вважати, що між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, від нотаріального посвідчення якого продавець ухилилась, та позивачкою не надано доказів, що у цей період вони з ОСОБА_4 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка, не вбачається й підстав для визнання за нею права власності на Ѕ частину житлового будинку, законним власником якого на даний час залишається ОСОБА_2 . Разом з тим, ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду з вимогами до ОСОБА_2 щодо стягнення з неї коштів за розписками, якщо вона вважає, що її право порушено. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Валківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 06 травня 2020 року.