Постанова 4857 № 460/626/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/626/19 пров. № А/857/3265/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправною та скасування вимоги, суддя у І інстанції Щербаков В.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складення повного тексту судового рішення 29 липня 2019 року, ВСТАНОВИВ: 20 березня 2019 року Приватне акціонерне товариство «Рівнеазот» (далі ПрАТ «Рівнеазот») звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Офісу великих платників податків Державної податкової служби (далі ОВПП) № Ю-258-11 від 16 січня 2019 року про сплату боргу зі сплати єдиного внеску (далі ЄВ) у розмірі 16694823,73 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі № 460/626/19 позов було задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що в результаті реалізації між ПАТ «Азот» та ДП «Хімік» їх взаємовідносин за договорами доручення не відбулось передачі третім особам обов`язку платника по сплаті ЄВ, оскільки власником коштів, від імені якого здійснено відповідні платежі в рахунок сплати сум ЄВ є саме позивач, а не будь-яка третя особа. Лише те, що відповідні перерахування власних коштів платника ЄВ відбулись не з його власного рахунку в умовах неможливості використання власних рахунків платника не свідчить про порушення платником вимог частини 9 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI). У цьому випадку ДП «Хімік» діяв як повірений від імені позивача, а не як самостійний платник. Окрім того, судом встановлено безпідставне відображення у інтегрованій картці платника ПрАТ «Рівнеазот» зі сплати ЄВ недоїмки, пов`язаної зі сплатою повіреним ДП «Хімік» ПАТ «Азот» за ПАТ «Рівнеазот» ЄВ за період з 01 червня 2015 року по 30 вересня 2015 року та зарахування поточних платежів за наступні періоди у рахунок погашення даного боргу. Таким чином, недоїмка зі сплати ЄВ станом на 31 грудня 2018 року та вимога № Ю-258-11 від 16 січня 2019 року є такими, що сформовані за рахунок неправомірних дій відповідача по невірному відображенню в інтегрованій картці платника позивача, нарахованих та сплачених ним платежів зі сплати ЄВ. У апеляційній скарзі ОВПП просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ПрАТ «Рівнеазот» у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що за обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів загальна сума заборгованості позивача станом на 31 грудня 2018 року становила 16694823,73 грн. На підставі цих даних ОВПП була сформована оспорювана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16 січня 2019 року № Ю-258-11 відповідно до вимог чинного законодавства, а тому висновки суду першої інстанції є помилковими. У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Рівнеазот» просило залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. При цьому наполягало на безпідставності висновків контролюючого органу, а також законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення. Представник ОВПП у судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційні вимоги. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ПрАТ «Рівнеазот». Представник ПрАТ «Рівнеазот» у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції підтримала доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, яку просила залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ПрАТ «Рівнеазот» є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. 16 січня 2019 року ОВПП прийнято оспорювану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-258-11, відповідно до якої позивача було зобов`язано сплатити недоїмку зі сплати ЄВ у розмірі 16694823,73 грн, що сформувалася станом на 31 грудня 2018 року відповідно до даних картки особового рахунку платника єдиного внеску. Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача 30 січня 2019 року ПрАТ «Рівнеазот» відповідно до приписів частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI звернулося до Державної фіскальної служби України (далі ДФС) із скаргою. Рішенням директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження ДФС від 05 березня 2019 року № 10628/6/99-99-11-05-02-25 скаргу ПрАТ «Рівнеазот» про скасування вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) № Ю-258-11 від 16 січня 2019 року було залишено без задоволення. Зазначене рішення директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження ДФС позивачем отримано 07 березня 2019 року (а.с. 3 т.1). Не погоджуючись з вимогою ОВПП про сплату боргу (недоїмки) № Ю-258-11 від 16 січня 2019 року ПрАТ «Рівнеазот» 20 березня 2019 року звернулася до суду із цим адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини 3 статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Приписами частини 1 статті 2 Закону № 2464-VI встановлено, що його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно з абзацами 4, 5, 6 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац 8 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI). Відповідно до абзацу 9 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. Приписами пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України (далі ПК) визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій. Таким чином, положення ПК не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку. З огляду на викладене апеляційний суд з урахуванням в силу приписів частини 5 статті 242 КАС та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вважає, що при оскарженні рішень податкового органу, прийнятих в межах Закону № 2464-VI, строк звернення до адміністративного суду, визначений приписами пункту 56.18 статті 56, статті 102 ПК не застосовується, на що також вказував Верховний Суд у постановах від 31 січня 2019 року у справі №802/983/18-а, від 17 липня 2019 року у справі №0740/1050/18. При цьому апеляційний суд наголошує на тому, що положення абзацу 5 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI вказують на те, що платник ЄВ має право оскаржити вимогу податкового органу в адміністративному і/або судовому порядку. Оскарження такої вимоги в адміністративному порядку не позбавляє його права на судове оскарження навіть у випадку, коли за наслідками адміністративного способу оскарження згоди з податковим органом не досягнуто (відмова у розгляді або у задоволенні скарги). Таке право може бути реалізоване з дотриманням строків, визначених абзацом 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI, протягом 10 днів з дня надходження платнику ЄВ відповідного рішення органу ДФС України. Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року у справі №480/106/19. При цьому на підставі матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що ПрАТ «Рівнеазот» 20 березня 2019 року звернулося до адміністративного суду із цим позовом після того, як 07 березня 2019 року отримало рішенням ДФС № 10628/6/99-99-11-05-02-25 від 05 березня 2019 року про залишення без задоволення його скарги (а.с. 3, 15 т.1). Будь-яких поважних причин звернення до адміністративного суду із пропуском встановленого строку позивачем не наведено і судом першої інстанції питання поновлення такого строку не вирішувалося. Приписами частини 3 статті 123 КАС встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 4 статті 123 КАС). Згідно із приписами пункту 8 частини 1 статті 240 КАС суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до положень частини 1 статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу. Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати та залишити позов ПрАТ «Рівнеазот» без розгляду. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 319, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби задовольнити частково. Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі № 460/626/19 та залишити позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з урахуванням приписів пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 06 травня 2020 року.