Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3054/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3054/19 пров. № А/857/3968/20 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Заверухи О.Б., Качмара В.Я. за участі секретаря судового засідання Ратушної М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року про залишення позову без розгляду (суддя - Дудар О.М., м. Рівне, повний текст судового рішення складено 03 березня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги,- ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 в жовтні 2019 року звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Рівненській області, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-124027-52. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі №460/3054/19 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржила позивач, яка із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що частиною четвертою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) визначено момент початку перебігу строків - отримання вимоги, а отже, для висновку про пропуск строку звернення з даним адміністративним позовом, суд першої інстанції повинен був встановити дату отримання позивачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-124027-52. Проте, апелянт наголошує, що не отримувала оскаржуваної вимоги, а тому вказані в Законі №2464-VI строки ще не розпочинались та відповідно не закінчились. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 30.10.2019 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Рівненській області, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-124027-52. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №460/3054/19. При цьому, під час відкриття провадження у справі суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду на стадії прийняття позовної заяви до розгляду. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від27 лютого 2020 року у справі №460/3054/19 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Залишаючи без розгляду адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що, звернувшись до суду з позовом 30.10.2019 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-124027-52, позивач пропустила десятиденний строк звернення до суду, встановлений Законом №2464-VI. При цьому суд зауважив, що позивачем заява про поновлення строку звернення до суду із наведенням поважних причин такого пропуску не подавалась. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне. Відповідно до положень статей 2, 5 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Отже, право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Разом з тим, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон №2464-VI. Дія Закону №2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону). Згідно з абзацами 4, 5, 6 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац 8 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI). Відповідно до абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. Пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій. Зазначене свідчить про те, що положення ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку. Відтак, колегія суддів зазначає, що при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону №2464-VI, строк звернення до адміністративного суду визначений приписами пункту 56.18 статті 56, статті 102 ПК України не застосовується, на що також вказував Верховний Суд в постановах від 31 січня 2019 року (справа №802/983/18-а), від 17 липня 2019 року (справа №0740/1050/18), від 08 серпня 2019 року (справа №480/106/19), від 12 лютого 2020 року (справа №480/1192/19). При цьому положення абзацу 5 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI передбачають наступні способи оскарження вимоги: адміністративний або судовий порядок. Втім, правове регулювання, наведене у абзаці 9 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI, свідчить, що навіть у випадку обрання адміністративного способу оскарження, за наслідками якого згоди з органом доходу і зборів не досягнуто (відмова у розгляді або у задоволенні скарги), у особи зберігається право оскаржити вимогу про сплату внеску ще і в суді. Таке право має бути реалізоване протягом 10 днів з дня надходження відповідного рішення органу ДФС України платнику ЄСВ. Враховуючи викладене, безпідставними є доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною четвертою статті 122 КАС України. Так, відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. В той же час, частина перша статті 122 КАС України передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами. Дослідження змісту аналізованих приписів статей Закону №2464-VI та статті 122 КАС України вказує на те, що на сьогодні є підхід, відповідно до якого строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки. При цьому можливість застосування строку, визначеного частиною четвертою статті 122 КАС України виникає у разі, якщо інший закон, що регулює спірні правовідносини, не встановлює іншого строку звернення до суду (в тому числі і у разі використання процедури адміністративного оскарження). Як уже зазначалось, абзацом 9 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI встановлено десятиденний строк для платника податків, протягом якого останній може або (1) сплатити суми недоїмки та штрафів, або оскаржити вимогу в (2) адміністративному чи в (3) судовому порядку. Отже, вказаною нормою Закону №2464-VI встановлено, в тому числі, і строки звернення до суду. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суду у постанові від 19 березня 2020 року у справі №140/1757/19, яка в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Конституційний Суд України рішенням від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 за результатами оцінки конституційності норми частини четвертої статті 99 КАС України у чинній на той час редакції (про скорочені строки звернення до адміністративного суду в разі попереднього використання можливостей досудового порядку вирішення спору) підтвердив її конституційність як такої, що забезпечує оперативність розгляду судової справи і жодною мірою не обмежує суб`єктів щодо права на судовий захист; нею скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено (абзаци шостий, чотирнадцятий пункту 6.1). Цей висновок колегія суддів вважає таким, що узгоджується із нормативно-правовим регулюванням у даному спорі. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 02.10.2007 по 18.07.2019 була зареєстрована, як фізична особа-підприємець. Місцем проживання останньої зазначено АДРЕСА_1 . З матеріалів справи встановлено, що 20.11.2018 Головним управлінням ДФС винесено оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-124027-52 на суму 15735 грн. 54 коп. Вказана вимога надіслана ОСОБА_1 на адресу місця проживання останньої, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштовий конверт повернувся на адресу відповідача із відміткою «за зазначеною адресою не проживає». Надалі, встановлено, що на виконанні у Дубровицькому районному відділі Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебувало виконавче провадження №59156435 з виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-124027-52, винесеної Головним управлінням ДФС у Рівненській області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з єдиного соціального внеску на користь держави в сумі 15735 грн. 54 коп. На заяву ОСОБА_1 від 02.08.2019 Дубровицький районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області направив на адресу позивача постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про арешт коштів боржника, постанову про передачу виконавчого провадження, а також копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-124027-52. Позивач скористалась правом на оскарження вимоги в адміністративному порядку до органу доходів і зборів вищого рівня, подавши скаргу від 14.08.2019 №б/н до Державної фіскальної служби України. За результатами розгляду поданої позивачем скарги Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 18.09.2019 № 2172/6/99-00-08-06-01, у якому, зокрема, зазначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-124027-52, винесена Головним управлінням ДФС у Рівненській області, не може бути предметом оскарження в адміністративному порядку. Водночас позивачу роз`яснено право оскарження вимоги в судовому порядку з урахуванням строків давності. За даними з офіційного сайту державного оператора поштового зв`язку «Укрпошта», зазначене рішення Державної фіскальної служби України, яке надсилалось рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штриховий ідентифікатор 0405343588097 ) позивач отримала 26.09.2019. Ці обставини не заперечуються сторонами. Таким чином, звернувшись до суду лише 30.10.2019 з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-124027-52, позивач пропустила десятиденний строк звернення до суду, встановлений Законом №2464-VІ. У поданій апеляційній скарзі позивач з покликанням на положення частини четвертої статті 25 №2464-VI зазначає, що нею не пропущений строк звернення до суду з даним адміністративним позовом з огляду на ту обставину, що вона не отримувала оскаржуваної вимоги, а тому вказані в Законі №2464-VI ще не розпочинались та відповідно не закінчились. Такі твердження скаржника колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне. Як вже було зазначено вище, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-124027-52 була надіслана ОСОБА_1 на адресу місця проживання останньої, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштовий конверт повернувся на адресу відповідача із відміткою «за зазначеною адресою не проживає». З приводу вищезазначеного, колегія суддів вважає за необхідне застосувати наступні положення податкового законодавства України. Пунктом 42.2 статті 42 ПК України встановлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (пункт 42.4 статті 42 ПК України). Згідно пункту 59.1 статті 59 ПК Україниу разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Порядок надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення визначений положеннями статті 58 ПК України, пунктом 58.3 якої встановлено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Крім того, механізм формування, надсилання (вручення) та відкликання податкових вимог контролюючими органами визначений «Порядком направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків», затвердженим Hаказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 №610 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.07.2017 за №902/30770; далі - Порядок №610). Відповідно до пункту 7 Розділу IV Порядку №610 податкова вимога вважається належним чином врученою платнику податків (крім фізичних осіб), якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. У разі якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Враховуючи вищенаведені приписи нормативно-правових актів податкового законодавства, а також беручи до уваги факт повернення на адресу контролюючого органу рекомендованого листа з повідомленням про вручення, яким на адресу місцезнаходження ОСОБА_1 направлялась вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-124027-52 із відміткою «за зазначеною адресою не проживає», колегія суддів вважає, що така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення, а саме 05.02.2019. Разом з тим, додатково апеляційний суд звертає увагу на те, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-124027-52 отримана скаржником разом із листом Дубровицького районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 06.08.2019 №7467/15.8-37. Про отримання оскаржуваної вимоги 09.08.2019 зазначає й сама позивач у адміністративному позові, відтак необґрунтованими є доводи апелянта про неотримання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-124027-52 до цього часу. Крім того, колегія суддів наголошує, що позивачем пропущено також десятиденний строк на оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 №Ф-124027-5 з дня надходження відповідного рішення Державної фіскальної служби України від 18.09.2019 №2172/6/99-00-08-06-01, яке отримано позивачем 26.09.2019, в той час, як адміністративний позов подано лише 30.10.2019. Колегія суддів зауважує, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що судом першої інстанції було запропоновано подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду (із обґрунтуванням поважності причин пропуску цього строку) та доказів поважності причин його пропуску, як це передбачено частиною першою статті 123 КАС України, однак позивач таким правом не скористалась, оскільки вважала, що звернулася до суду в межах тримісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 122 КАС України. Будь-яких обставин, які б об`єктивно перешкоджали звернутися з адміністративним позовом в строк, встановлений частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI позивач не повідомила. Викладені в апеляційній скарзі доводи є безпідставними, не підтверджують поважність пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом і не спростовують висновків суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та відсутності поважних причин для його поновлення. На підставі цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення адміністративного позову без розгляду. Крім того, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії» (рішення від 22 жовтня 1996 року), «Девеер проти Бельгії» (рішення від 27 лютого 1980 року)). В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року про залишення позову без розгляду - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. Б. Заверуха В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 06 травня 2020 року.