Постанова 4854 № 420/6899/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6899/19 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді - Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г. при секретарі Жигайлової О.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року, ухвалене у відкритому судовому засіданні о 10:25 год у м.Одесі за правилами спрощеного позовного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про зобов`язання зняти майно з розшуку, яке було оголошено у розшук на підставі постанов ВСТАНОВИЛА: В листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про зобов`язання Перший Київський відділ ДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області зняти майно з розшуку, яке було оголошено у розшук на підставі постанов Першого Київського відділу ДВС м.Одеси №04/3959 від 14.05.2012 року, №04/50791 від 04.06.2013 року, №09.3-8261 від 16.10.2013 року. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наявність вказаних обмежень щодо права власності його майна є на сьогоднішній день безпідставними, і є необхідність зобов`язання органів державної виконавчої служби щодо скасування вказаних обмежень. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року позов задоволено частково. Зобов`язано Перший Київський відділ ДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області вчинити дії щодо зняття з розшуку транспортного засобу, який було оголошено у розшук на підставі постанов Першого Київського відділу ДВС м.Одеси №04/3959 від 14.05.2012 року, №04/50791 від 04.06.2013, 09.3-8261 від 16.10.2013 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, Перший Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Доводами апеляційної скарги зазначено, що 10.05.2012р., 04.06.2012р. та 15.10.2013р. державним виконавцем відділу, з метою з`ясування місцезнаходження транспортного засобу боржника, винесено постанови про розшук майна боржника. Апелянт зазначає, що оголошення у розшук транспортного засобу боржника, проведено державним виконавцем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV від 21.04.1999 із змінами, який діяв на момент проведення виконавчих дій) боржником з 2012 року не оскаржено, тому зняттю не підлягає. 27.06.2013р., 13.06.2014р., 31.12.2014р. державним виконавцем відділу, керуючись п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону, по вищезазначеним виконавчим провадженню №28076381, № 37022978, № 39542687 винесено постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві та матеріали виконавчого провадження передані на зберігання до архіву. Таким чином, апелянт зазначає, що виконавчі документи були повернуті стягувачу, у зв`язку з тим, що майно боржника, розшук якого здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлено протягом року з дня оголошення розшуку. Станом на теперішній час у апелянта відсутні відомості щодо виконання боржником вимог виконавчих документів. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з`явились. 04.05.2020 року до суду апеляційної інстанції від Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та зупинення провадження, обґрунтоване запровадженням карантину на території України через спалах у світі коронавірусу (COVID-19). При цьому, заявник посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та лист Ради суддів України від 16.03.2020 року №9рс-186/20. 05.05.2020 року надійшло клопотання позивача, в якому він просить розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у справі матеріалів. Розглянувши клопотання Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення, оскільки вказаними актами не зупинено (призупинено) функціонування органів державної влади, в тому числі судів, які наразі працюють в звичайному режимі, але з дотриманням норм, попереджаючих розповсюдження інфекції. Більше того, на своєму засіданні 17.03.2020р. Рада суддів Україні рекомендувала судам продовжувати здійснювати правосуддя незважаючи на епідемію коронавірусу і карантин, однак, по можливості, здійснювати судовий розгляд справи в порядку письмового провадження без участі сторін. А відтак, з метою дотримання строку розгляду апеляційної скарги, передбаченого ч.1 ст.309 КАС України, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, оскільки особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником мотоцикла «BMW R1200RT», номерний знак НОМЕР_1 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого 13.02.2008 року РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в одеській області. В провадженні Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції з 2011 по 2013 роки перебувало виконавче провадження № 28076381 по примусовому виконанню постанови ВДАЇ Київського району м. Одеси від 16.06.2011 ВН 1065740 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Держави адміністративного штрафу у розмірі 850,00 грн. В провадженні Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції з 2013 по 2014 роки перебувало виконавче провадження № 37022978 по примусовому виконанню постанови ВДАЇ Київського району м. Одеси від 02.11.2010 BE 298315 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Держави адміністративного штрафу у розмірі 510,00 грн. В провадженні Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції з 2013 по 2014 роки перебувало виконавче провадження № 39542687 по примусовому виконанню постанови ВДАЇ Київського району м. Одеси від 16.06.2011 ВН 1064641 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Держави адміністративного штрафу у розмірі 850,00 грн. Згідно листа Регіонального сервісного центру в Одеській області МВС України від 23.04.2019 року №31/15-Б-243, на мотоцикли ОСОБА_1 «HONDA CBR 400 R, номерний знак НОМЕР_2 та «BMW R1200RT», номерний знак НОМЕР_1 , накладені наступні обмеження: розшук (на підставі постанови Першого Київського ВДВС м.Одеса за вих. №04/3959 від 14.05.2012); розшук (на підставі постанови Першого Київського ВДВС м.Одеса за вих. №04/5079І від 04.06.2013); розшук (на підставі постанови Першого Київського ВДВС м.Одеса за вих. №09.3 -8261 від 16.10.2013). Відповідно до матеріалів справи, 10.05.2012, 04.06.2012 та 15.10.2013 державним виконавцем відділу, з метою з`ясування місцезнаходження транспортного засобу боржника, винесено постанови про розшук майна боржника. 27.06.2013 державним виконавцем відділу, керуючись п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону, по вищезазначеному виконавчому провадженню № 28076381 винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві та матеріали виконавчого провадження передані на зберігання до архіву. 13.06.2014 державним виконавцем відділу, керуючись п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону, по вищезазначеному виконавчому провадженню № 37022978 винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві та матеріали виконавчого провадження передані на зберігання до архіву. 31.12.2014 державним виконавцем відділу, керуючись п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону, по вищезазначеному виконавчому провадженню № 39542687 винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві та матеріали виконавчого провадження передані на зберігання до архіву. У зв`язку із закінченням строків зберігання, вищезазначені виконавчі провадження було знищено у порядку, передбаченому законодавством. Задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції зазначено, що виконавчі провадження, у межах яких було прийнято постанови, якими накладено розшук на майно боржника, знищено, тому суд дійшов висновку, що відповідачем при завершенні виконавчого провадження не застосовано наслідки, встановлені статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження". Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Пунктом 6 частини 1 статті 49 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент прийняття постанови про накладення розшуку, далі - Закон N 606-XIV) виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення. Частинами першою, другою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Наведеними правовими нормами покладено на державного виконавця обов`язок скасувати вжиті заходи примусового виконання рішення у разі закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання боржником рішення згідно з виконавчим документом. Згідно з пунктом 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Відповідно до пункту 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення (додаток 17), якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт. Як встановлено з матеріалів справи, виконавчі провадження, на підставі яких були винесені постанови про розшук майна позивача знищенні, на підставі пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, за збігом строку зберігання. Положеннями п. 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби передбачається строк зберігання завершених виконавчих проваджень, з чого слідує, що виконавчі провадження № 28076381, № 37022978 та № 39542687 у межах яких було прийнято постанови, якими накладено розшук на майно боржника - завершені, а тому вірним є висновок суду першої інстанції про те, що знищенню підлягають лише завершені виконавчі провадження. Таким чином, судом встановлено, що виконавчі провадження, у межах яких було прийнято постанови, якими накладено розшук на майно боржника, знищено, то відповідачем протиправно при завершенні виконавчого провадження не застосовано наслідки, встановлені статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження". З огляду на викладене, оскільки виконавчі провадження знищено, в рамках яких накладено розшук на майно позивача, у зв`язку з його завершенням без застосування передбачених Законом наслідків завершення такого виконавчого провадження, вірним є висновок суду про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо зняття з розшуку транспортного засобу, який було оголошено у розшук на підставі постанов Першого Київського відділу ДВС м.Одеси №04/3959 від 14.05.2012 року, №04/50791 від 04.06.2013, 09.3-8261 від 16.10.2013 року. Щодо доводів апелянта про те, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки зазначені вимоги є цивільно-правовомим, так як обмежують право власності на майно, колегія суддів зазначає наступне. Частина 1 ст. 287 КАС встановлює, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Судова колегія зазначає, що самі по собі норми процесуальних кодексів не містять чіткої вказівки на те, в порядку якого судочинства оскаржуються постанови державного виконавця, в порядку позовного чи іншого провадження. Однак, колегія суддів звертає увагу на положення ст. 74 Закону «Про виконавче провадження» якою регламентовано, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно ч. 1, 2 зазначеної статті 74 Закону «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Дані норми є спеціальними по відношенню до загальних норм процесуальних кодексів. З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.' З огляду на вищезазначене правильним є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик